З роси й води! · “Він — унікальна і неповторна постать нашої непростої епохи”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Сергій Білокінь
Слово Просвіти, №44 за 2019 рік
Коли мене надламує безсоння, Виходжу в світ із маминих бесаг, І згадую Сергія Білоконя, Його книжки, прочитані в сльозах.
Цей чоловік назвав пойменно вбитих Великих українців тисячі. Сумні його книжки — не помсти видих, А до страждання нашого ключі.
Божественні, недотикальні маски Із Леніна і Сталіна він здер. І появилась в світі замість казки Кривава правда про ЕСЕР ЕСЕР.
Цей чоловік — ні наляку, ні змори — В чекістів лютих дивиться стволи. Крізь його серце всі голодомори Народу українського пройшли.
Цей чоловік проник в архіви тайні Імперії генсеків і царів. Він показав, як мій народ до стайні Був загнаний жорстоко й там згорів.
Згорів і встав, і на очах Європи Зійшов з хреста у вогнищах повстань. Читаю, думаю, немов на стопи Стаю, але під ними чую грань.
То грань, що виліковує і твердне, І силу совісті дає моїй. О, те читво тяжке, немилосердне — То справжній бій, не відпочинок, бій!
Цей чоловік — енергія Франкова, Збагнув ще юним, що його талан — Це праця, як життя, обов’язкова І гоєння свого народу ран.
Цей чоловік був завжди сам собою, Горнувсь до України-сироти. В його книжках нема волань до бою, Але там є волаючі хрести.
Він знав, почислить їх немає змоги, Та все ж хотів дізнатися числа Всіх цвинтарів, зарослих, мов барлоги, Де кров козацька ріками текла.
Після читань Сергія Білоконя Я впевнився — народ мій не помре, Хоч буде збройная оце за ним погоня І виставлене надовкруг каре.
Все, що було, жадає бути знову Не так, але життя нове встає, Вже нашу націю і нашу мову, І наш державний дух ніхто не вб’є!
Дмитро ПАВЛИЧКО 14.VIII.2019 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
