7 Мова єдина · “Україна — країна високорозвиненої словникарської культури та інтенсивного лексикографічного процесу”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Україна – країна щонайменше сімох тисяч словників національної мови
Слово Просвіти, №44 за 2020 рік
Дмитро
ПИЛИПЧУК
Закінчення.
Початок у ч. 30-32 за 2020
3. Отже, укладений мною бібліографічний покажчик “Словники української мови: 1596–2018”, в якому читач побачить загалом понад дев’ять тисяч нотаток про паперові публікації словників української мови, є незаперечним доказом того, що Україна – це країна сучасної і високорозвиненої лексикографічної культури та інтенсивного лексикографічного процесу: адже це дуже прикметно, що 97,6 % усіх її паперових видань словників надбано всього лишень за одне століття, а 85,7 % – всього-на-всього за якісь 27 років Незалежності України (1992– 2018). Сьогодні Україна надолужує мимоволі-згаяне в колоніальному статусі.
Хотілося б, що моя книга спровокувала:
а) бажання українців по-новому поглянути на велич своєї рідної мови, б) бажання бібліографів інших країн вичерпніше описати словникові видання з їхніх національних мов і в) бажання іноземних лексикографів розпочати або прискорити укладання своїх перекладних – двомовних і багатомовних – словників за участю української мови (на жаль, у цьому сенсі розділ ІІ-й цього покажчика засвідчив, за винятком Польщі, ледь не повсюдне лексикографічне затишшя стосовно словників та розмовників з української, що є інерцією засад імперіалістично-колоніалістичної лексикографії, яка в СССР функцію міжнаціонального спілкування відводила виключно “великому и могучему русскому языку”).
Тепер, коли ми вже переконалися, що українська лексикографія сьогодні суперактивна, саме час відповісти на останнє з трьох запитань, поставлених мною на початку передмови: чи має бодай одна книгозбірня світу повну колекцію паперових видань словників української мови?
На жаль, вже у самій риторичній формі цього запитання криється й відповідь: не має. Колосальна енергія українських лексикографів гаситься олімпійським спокоєм (а радше – байдужістю) українських бібліотекарів і найвищого менеджменту університетів та академій. Працюючи над цим покажчиком, я звернув увагу на серйозні проблеми комплектування бібліотечної мережі словниками української мови.
Звісно, оцінюючи рейтинги комплектування бібліотек України словниками з української за останні 27 років, треба завжди пам’ятати основну цифру: 6883 (це загальна кількість словників української мови, виданих в Україні за цей період). Якщо бібліотека, яка стоїть у рейтингу першою, за 27 років надбала: Національна бібліотека України ім. Яр. Мудрого – 1860 словників, Запорізька ОУНБ – 616, а Наукова бібліотека Національного університету ім. Т. Шевченка – 1258, то її загальне число назв словників ділимо на 6883 – і раптом дізнаємося, що рівень комплектування словниками української мови у першій із цих бібліотек становить 27 %, у другій – 8,9 %, ав третій – 18,3 %. І такі “успіхи” – у лідерів кожної з трьох номінацій! А що вже казати про аутсайдерів?! Серед ОУНБ та університетських книгозбірень, які не потрапили до мого рейтингу, рівень комплектування словниками української мови не сягає і шістьох, а то й чотирьох відсотків, а нерідко (надто у вишах) є ще меншим.
Немає сумніву, що тут є дві головні причини: відсутність фінансування і невеликі тиражі словників. До речі, інформація про наклад словника в Україні вказується лише в третині видань. Багато словників і словничків виходить вкрай мізерним накладом.
У моїй домашній бібліотеці серед кількох тисяч книжок знайдеться й кількасот словників, зареєстрованих у цьому покажчику; ще багато сотень інших я в різні часи гортав навіч або віртуально. Але чи міг би я дати оцінку загалом усій сукупності українських словників за більш як чотири століття? Навряд. І чого я напевне не зміг би, – то це подати до словника-індекса 18 джерелі на цій підставі натякати про верхню планку національного лексикону у 300 000 слів...
Оцінювач лексикографічного скарбу нації має бути далекий як від академічного снобізму, так і від патосних суперлятивів. Мені здаються дуже сумнівними всі спроби прокрустувати словник національної мови, яких ми вже надивилися аж задосить.
Безумовно, як серед сучасних, так і давніших словникових видань України є і цінніші, і менш цінні. Я не глорифікую буквально кожен із зареєстрованих тут словників, якої б якості він не був. Але я обстоюю право кожного словника бути як зафіксованим у бібліографічному реєстрі, так і документально представленим у повному електронному словнику та у фонді конкретної універсальної чи спеціалізованої бібліотеки.
Я пережив багато гірких хвилин, констатуючи прикру відсутність словників, уже відомих мені з бібліографії, але ная-в “не присутніх” (не хочу казати “загублених” чи “втрачених”) у фондах національних, обласних універсальних та університетських бібліотек чи Книжкової палати України. Щось втрачено цими фондами через байдужість чи недбалість, або свідомо й цілеспрямовано знищено (зі злочинних ідеологічних мотивів), а щось хтознаколи вкрадено. Якась – досить незначна – часточка словників потрапила до архівів, музеїв, приватних бібліотек чи за кордон.
І все-таки робота над цією книгою принесла мені незрівнянно більше позитивних емоцій, ніж негативних.
Що найважливіше у факті виходу в світ цього покажчика? З ним українці дістали безліч доказів, що їхня мова має таку солідну словникову базу для свого розвитку і такий багатофункційний бібліографічний інструмент для вивчення ресурсів національної мови і для планування нових лексикографічних та дослідницьких пошуків і збагачення методологічних та технологічних підходів до лексикографічного процесу, як і для навчання майбутніх лексикографів.
У суто прагматичному сенсі тепер фахівець будь-якої галузі знань матиме під руками практично вичерпний довідник про всі енциклопедії, словники, довідники з лексикографічним ухилом, які продемонструють їм як наше загальномовне багатство, так і всю гаму галузевих лінгвістичних і термінологічних знань, котрі вони зможуть поглиблювати завдяки цьому покажчикові-навігатору. А озброєний словом фахівець вартий трьох фахівців.
Отримавши цей покажчик, науковці та фахівці зможуть тепер комплексно і значно адекватніше оцінити стан нашої загальної та спеціальної лексикографії. Для мене тепер цілком очевидно, що в галузі словництва Україна володіє сьогодні величезним культурним ресурсом.
Отже ж, деякі практичні міркування щодо наступних дій:
1. Увесь комплекс словників української мови наша держава має визнати національним культурним надбанням.
Відтак статус національного культурного надбання зобов’яже органи центральної влади та місцевого самоврядування подбати про створення і послідовне комплектування в національних, обласних універсальних та університетських бібліотеках України фондів і колекцій словників української мови. Фактично посібником і програмою створення таких фондів міг би стати цей бібліографічний покажчик.
2. Держава і/або наукова й культурна спільнота повинні подбати про створення Центральної бібліотеки-музею словників української мови з будівництвом спеціального приміщення з книгосховищем, розрахованим мінімум на 5 000 погонних метрів полиць, оскільки для повноцінної роботи бібліотеки-музею необхідно, щоб щонайменше 80 % книгосховища використовувалося для зберігання кращих видань
Листи й відгуки на це видання можна надсилати на адресу:
Видавничий центр “Просвіта”, вул. Гончара, 52, Київ, 01054
З питань придбання книги можна звертатись до автора: [контакт приховано], надсилати повідомлення на [контакт приховано] або в месенджер у Facebook.
словників з іноземних мов, яких українські лексикографи потребуватимуть для укладання своїх перекладних словників.
3. Розвиваючи ідею діджиталізації, держава, наукові заклади і наукова громадськість мали б подбати про оцифрування всіх словників української мови для: а) поповнення Українського національного лінгвістичного корпусу, створеного в УМІФ і б) створення на цій основі Повного електронного академічного тлумачного словника української мови (ПЕ АТСУМ) обсягом понад мільйон реєстрових слів, не рахуючи власних назв.
4. НАН України та Міністерство освіти і науки мали б створити Інститут української лексикографії та Інститут перекладної лексикографії і розробити 20-річну Програму розвитку української лексикографії, передбачивши в ній, зокрема, укладання ПЕАТСУМ, а також завершення й перевидання СУМ-20, видання раніше обіцяного 15-томового Словника українських діалектів, оновлення й створення інших (загальномовних, фразеологічних, етимологічних, історичних, стилістичних, термінологічних, орфографічних і т. д.) словників та радикальне розширення співпраці з лексикографами й видавцями країн у створенні й виданні двомовних і багатомовних словників.
5. Для наукового дослідження проблем розвитку української мови давно варто було б заснувати Наукове товариство української мови.
6. Кожна амбасада України могла б ініціювати створення в найбільших бібліотеках країни перебування добротних колекцій української книги (зокрема й словників), залучаючи до цього тамтешніх бізнесменів, а також запропонувати лексикографам цієї країни створити перекладні словники й розмовники за участю української мови (особливим пріоритетом мало б бути включення української мови до міжнародних проектів багатомовних перекладних словників).
7. Гадаю, що покажчик “Словники української мови : 1596–2018” повинен бути в усіх бібліотеках, від центру аж до рівня об’єднаних територіальних громад. Найліпше було б, якби держава своїм коштом централізовано віддрукувала цей покажчик для всіх бібліотек із книжковим фондом понад 5 000 томів і надіслала його на місця. А поки держава розгойдуватиметься, ініціатива – за свідомими українцями і нашими зарубіжними друзями і партнерами.
8. Для морального стимулювання розвитку української лексикографії варто було б заснувати дві премії: загальноукраїнську – імені Бориса Грінченка (за успіхи в розвитку української лексикографії) – та міжнародну – імені Агатангела Кримського (за успіхи в розвитку перекладної лексикографії).
9. Майже всі ідеї, висловлені вище, можуть реалізовуватися (зокрема й фінансуватися) за участю міжнародних партнерів. Принаймні один інститут, згаданий тут під п. 4 (перекладної лексикографії), міг би діяти на комерційних засадах.
10. Державо Україна, бережи і шануй українську мову!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
