Палітра · “Моє завдання – нести глядачам свій погляд на оточуючий світ”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Бабусі Юлії Левицької
Слово Просвіти, №44 за 2020 рік
Центр Української Культури та Мистецтва презентував нову виставку члена НСХУ, викладача кафедри техніки та реставрації творів мистецтва НАОМА Юлії Левицької “Бабусі”.
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото автора
Народилася Юлія в Одесі, тут же закінчила Художнє училище ім. М. Б. Грекова. Потім було навчання в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, де здобула освіту художника-реставратора. З 2007 року активно займається виставковою діяльністю. Персональні та колективні виставки за її участю відбувалися у Києві, Одесі, Луцьку, Кропивницькому, Кременчуці. Також мисткиня кілька разів брала участь у міжнародному пленері імені Холо Ласло в Угорщині, с. Тісадада. Портрети сучасних сільських бабусь, сільські пейзажі та натюрморти, це немов літопис поїздок художниці в село. Створюючи роботи, авторка передає свою любов до сільських жінок. Вони, немов жива історія, наповнені подіями часу – і лихоліттям війни, і радощами материнства, і тяжкою працею, і веселими та колоритними святами, й гіркими втратами. Життя наших бабусь – це історія нашої країни. Бабусі, немов магніт, “жива вода”, вбрані у своїй самобутній “моді”. Завжди цікаво поринути в просту та емоційну сільську розмову, де люди радіють простим речам, не розуміючи міських депресій – навіщо сумувати, якщо город зійшов і йдуть дощі. Тема сільських бабусь неодмінно знайде відгук у відвідувачів. Починаючи роботу над кожним новим портретом художниця усвідомлює, що ці образи неповторні, що вони поволі йдуть у наше минуле. Тому їх треба обов’язково написати, аби заспокоїти й зігріти свою душу. Усі художники мають свої улюблені теми. Не випадково Юлія закохалася в милі з дитинства сільські українські пейзажі. А бабусі, немов цілі світи, що зігріли душу своїм онукам на все життя. Портрети сільських жінок, їхнє яскраве просте вбрання, душевна теплота, немов жива історія захоплюють художницю, надихають її на нові твори. – Цей проєкт – частина мого життя, яке проходило і в місті, і в селі, – зізналася Юлія Левицька. – Як художник я занотовувала це життя. Кожна картина – розповідь, в якій передаю свої емоції. Зараз ді-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
