Незабутні · “Любов до Вкраїни-матері, що вище за всі вигоди, Що рівна лише свободі – волі без передмов”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
ВВееррннууттииссяя ппррооммееннеемм Спогад про Вчителя
Слово Просвіти, №44 за 2021 рік
Чи не найбільше свого часу Володимир Опанасович віддавав роботі в місцевій “Просвіті”. Щотижня обов’язково зустрічалися активісти, яких залучав її очільник, обговорювали державні події, все стосовно розвитку і збереження нашої мови, все, що її утискало або заважало розвитку. І не лише обговорювали: його публікації в міських газетах, у тижневику “Слово Просвіти” розворушували навіть байдужих обивателів і змушували їх згадати, що вони українці. Щороку Володимир Іванців організовував фестиваль “Соборний дзвін”. У ньому брали участь не лише місцеві письменники, а й гості з Києва та Київщини. Цей захід відбувався навіть у снігопади й люті морози, коли не лише у школах, а і в деяких вишах призупиняли заняття. У нього був постійний і дружній зв’язок з усіма бібліотеками міста. І нині бібліотека № 10 (завідувачка – Ганна Нагорна) проводить конкурс юних читців поезії імені Володимира Іванціва. Він популяризував творчість багатьох своїх колег по перу з Києва. Завдяки Володимиру Опанасовичу наші літератори могли познайомитися, поспілкуватися, обмінятися думками і книгами. Найбільш пам’ятні зустрічі – з Олегом Чорногузом, Віктором Грабовським, Євгеном Голібардом, дисидентом і Героєм України Левком Лук’яненком. Володимир Іванців інколи випереджав час. У цьому можна переконатися з його публікацій. Його принциповість одних запалювала, інших дратувала. Але ніхто не міг не погодитися, що понад усе було його загострене почуття справедливості. Не любив нещирості, ненавидів брехню і пристосуванство. Але вмів прощати помилки інших, якщо людина їх визнавала. Ніколи
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
