“Світлом явлений народе! Потерпи! Гряде свобода! · Бо надії – не марнота! Вірний будь своїм чеснотам!”. · 8 Запрошуємо до книги · с. 8сторінка оригіналу ↗
Фетхуллах ҐЮЛЕН. Підіймайся і йди!
Слово Просвіти, №44 за 2021 рік
“Вибрані поезії” Фетхуллаха Ґюлена – видання, яке побачить світ у видавництві “Українські пропілеї” в серії білінгвальних видань. Переклад Юрія Буряка.
Сад Пророка Нехай зі мною лиш одна морока! На це дивіться, люди, упівока! Люблю я сад великого Пророка! Перекажіть Йому це, ради Бога!
Згубити тяму змусив мене сад, Зі сліз моїх пролити водоспад!
Довкруг нічого я не помічаю. Від ночі дня давно не відрізняю. Моя душа вся сповнена одчаю. Чудовий саде! Я тебе кохаю!
Згубити тяму змусив мене сад, Зі сліз моїх пролити водоспад!
Джерела віч моїх пересихають. Журба, як пломінь, душу обпікає. На квітах зір уже не спочиває! Здається, що навколо все ридає!
Згубити тяму змусив мене сад, Люблю я сад, а саду невдогад!
На небо моя мрія ген злетіла, Над садом розняла пророчо крила. Твій сад, Пророче, радо облетіла Й життя моє стражданням обпалила!
Згубити тяму змусив мене сад, Люблю я сад, а саду невдогад!
І що робити далі, вже не знаю! Лише до саду я шляхи шукаю. В розлуці з ним сліз туги не ховаю! Я так люблю безумно! Так страждаю!
Згубити тяму змусив мене сад, Зі сліз моїх пролити водоспад!
Ода Пророку Я – грішник непокірний і нещасний. Мені здається, збожеволів я. Навіщо оправдань шукати вчасних? Я, винний, на Твоє молюсь ім’я!
Поранений і з вигляду відразний. Мій стогін часом схожий на виття. Я – непотрібний! Я – мов той напасник. Та я молюся на Твоє ім’я!
В моїй душі – вогонь, який не гасне. Який на попіл спалює серця. Та мріяв я про зустріч нашу часом. І ти озвався на Своє ім’я!
Я загнаний не від недуг напасних. Без Тебе і життя – це не життя. Твій світлий Образ лине світом ясно. Тож хай святиться Праведне ім’я!
Дозволь до Твого пологу припасти. Скажи, що перейнявся каяттям — Інакше я, мов скіпка, миттю згасну. Зціли, Пророче зі святим ім’ям!
Душа палає й корчиться у спазмах. Рятуєш і мене, як гороб’я! Я — вірний раб. А Ти — владар прекрасний. Моє прощення – це Твоє ім’я!
В жаги полоні я сліпцем безгласним Жив без надії — без її знання. Та край настав тортурам разуразним! Коли Твоє з’явилося ім’я.
Твоєї волі я служник всечасний. Мій шлях дійшов до краю, де земля Кінчається... Лиш Ти — приділ оазний. Вгамуй мій біль — молю Твоє ім’я!
Земне життя — міраж дороговказний. Та милість Божа знову возсія! Іде весна — минувся час пропасний. Святиться хай завжди Твоє ім’я!
Мій друг Мій Друг – єдиний, справдешній, Не треба іншого мені. Сміються від зневіри хай, Не зичать спокою мені.
Я з Другом істинним – одно, За це я душу віддаю, Померти ладен заодно. Не вічний світ оцей мені.
Я ніби стративсь на умі У тіла тлінного тюрмі, Я – у безвиході пітьмі. І виходу нема мені.
За навіженого не май Мене, як соловейко й май Я, Божий раб, за щастя мав Любов, що зло несла мені.
Та що, Юнусе, я скажу? У вічність звідси перейду Палким, за Ним услід піду. Немає перешкод мені.
Юнус Емре
Твоє молю благовоління Господи, великий мій! Господи, єдиний мій! Кров і плоть Ти дав мені, Не залиш і зрозумій!
Ми раби Твої повік! Ми ніхто без ласк Твоїх! Ти – красот початок всіх! Нам Свій Образ Ти відкрий!
Ти потрібен (конче) всім, Незбагненний у красі. Твій престол на Небесі Понад світом, Пане мій!
Нам любов даруєш Ти! Та всієї повноти Не змогли ще осягти Ні філософ, ні ариф*!
Назбирав гріхів на міх. З ними я й покину всіх. Якщо Ти побачиш їх, Я – щасливець, Пане мій!
Над усе – Твоя любов! Ти – душі моєї схов. Та ключа я не знайшов! Незбагненний Пане мій!
Терпіння Якщо ти не спроможешся терпіти, то й віри не зумієш осягти. Й на тебе ждуть (ба, ніде правди діти!) самі поразки всюди і завжди.
Бо кожен діє в особливий спосіб, по-різному осяяна мета! Та перемоги не здобути зовсім, коли урве терпіння глупота.
І як вогнем гартують гостру крицю, і ти себе терпінням загартуй: Хто квапиться, не зможе додивиться до всього, і змарнує труд, нехлюй.
Найперше в кожній справі – акуратність, дотримання її – це як закон. Інакше дух ширяти втратить здатність й завершиться на старті марафон.
Глянь, як павук, набравшися терплячки, плете свого химерного сильця; І ти довести можеш, що ти значиш, тоді лиш, як научишся терпця.
І Раю нам ніколи не дістатись, у Світло не зануритись без меж, Коли терпіння суті не пізнати! А решта – то марнота, врешті-решт!
Здавен я жду на тебе терпеливо О Господи, я про одне молю: Дозволь торкнуся істинного дива! Дозволь в приявність вчутися Твою! Здавен я жду на Тебе терпеливо.
По всьому світі скрізь Твої сліди! Вода жива для мене – молитви! До Неба прагну, жду Тебе завжди! Без Тебе й дня не проживу, можливо.
В моїй душі лютує буревій. Глибоких ран вже не зцілити в ній. Ти – ціль моя! А решта – звук пустий! Вістей про Тебе жду весь час поштиво.
У грудях моїх мрія лиш одна! Зробити з кубка Вічности ковтка. З Тобою щоб урвалась путь земна. Щоб лиш Тебе триматись незрадливо!
Людина з пізнанням Творця незгасне Світло всю світобудову відбиває! Альтернатива Йому – сюр, а попросту – її немає!
Бо в кожнім звукові Землі чи в першій-ліпшій з’яві щирій Знайдеш ти незабутній слід чи Бога прояв у цифирі!
Лиш той, кому це утямки, шукатиме із Ним єднання, Й коли пройде земні шляхи, то стане гідний воздаяння.
Для тих, за ким правдивий шлях, одчиняться ворота Раю, І їх ніде не трафить шляк, а стрінуть янголи при брамі.
Той, хто всі ночі на землі Творцю молитися готовий, Дари здобуде чималі, життя відродить і оновить.
Остання мить йому байдужа. Його душа між зорі лине! Бо він пізнав себе крізь душу – навіщо створений Всевишнім!
Розіп’ята мрія Геть полум’ям охоплена душа. Біль серце моє наскрізь протинає. Давно вже спокій душу не втіша’. І замість нього сльози підступають.
Ім’я Твоє лиш на моїх вустах, А серце знемагає від розлуки! Душею спопелілою, мов птах, До Тебе я стенаюся з розпуки!
Сльота осіння впала на весну. Дорога моя сповнена страждання. Мій Господи, завісу наджахну Поклало пекло на Твоє сіяння!
Мій світ, квітучий досі, між руїн! Де луки всохли, де квітки зав’яли! Осінній вітер вбив у душу клин. Безжально мрію світлу розіп’яли!
Підіймайся і йди! Світлом явлений народе! Потерпи! Гряде свобода! Бо надії – не марнота! Вірний будь своїм чеснотам!
Уперед! Без зволікання! Геть відкинь свої вагання! Путь важка (випробування!), І тому вона остання!
Не близька твоя дорога, Та веде в чертоги Бога! За своїм іди Пророком, Не кляни судьбу жорстоку!
Вже недовго до світанку. За весною літо стане. І планета враз відтане – Буде світла скрізь в достатку!
Струм життя Вершини світу споконвічний храм Тобі віддам. Який належав нам і небесам, – Тобі віддам.
Я в небі весь і піднімаю там любовний стяг, Багряну хвилю квітів і нестям Тобі віддам.
Навзаєм рад із саду битія відрад плодам І з древа мрій розкішний фіміам Тобі віддам.
З верхОм од сонця доль я повтішав любовний шал,
І схід його – незгасний небосяг – Тобі віддам.
Любов’ю всяк мій капіляр набряк, і без стида Весь біг до мозку всіх кісток моїх Тобі віддам.
Ти знову в край грудей моїх зайди,
свій світ знайди,
Я вірності державу назавжди Тобі віддам.
Вберу в намисто Всесвіт у разки з коштовних слів –
Блиск їхній, який сяє, мов звізда, Тобі віддам.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
