“Плекай, пильнуй, дивися звідусіль, Поки дитину виведеш у люди!” · 9 Запрошуємо до книги · с. 9сторінка оригіналу ↗
Замість післямови
Слово Просвіти, №44 за 2021 рік
На два світи життя своє ділю заради благ Земних і неземних – їх пополам Тобі віддам.
І сходять дні – життя з джерел любові ллє бальзам,
Життєвий струм – весняний вічний гам Тобі віддам.
У зяб душі ляга’ Твоя хода, йду по слідах, Душею Твій, тож душу я, відтак, Тобі віддам.
Леґінь Леґеню, хоч раз подумай – Як багато смутку! Мовчки гинуть наші душі, Як і наш загал!
Як давно вже ран не гоять, Довжать нашу муку. І нема від неї ліків – Хто б там не шукав!
Звідусюди лемент, крики! Вже немає сил Бачити, як натовп б’ється Рибою об лід.
Хоч праворуч, хоч ліворуч – Зір куди на кинь, Натикаєшся на стіну – Скрізь ганьба і тлінь!
Бруд осів на наших душах! А рятунок де ж?! Сліпнуть очі, глухнуть вуха. Світ – суцільний треш!
Меґаполіси – вертепи, Вулиці – порок! Скрізь безвірні недотепи В орґіях „свобод“.
Цноту й чистоту забуто. В шані – стид усяк! Світом править каламута В царствах брехуняк!
Древо нації в неволі! І розпусти тля По корінню і по кроні Пастки розставля’.
Леґеню! Одна надія Лиш на тебе в нас. Ти навести лад зумієш, Підкоривши час.
Розпрямляй чимшвидше плечі І вперед сміліш! Так давно набрид цей вечір – Сонця нам хлюпни ж!
Ти пройдеш випробування. Бути довгим дню! Стань надійним обрубанням На шляхах вогню!
Стягуй полог мракобісся, Щоб відкрити нам Шлях, накреслений у висях, Із ім’ям Іслам!
Леґеню! На тебе ждала Вже віки вона – Стань воїтелем держави Слави і Добра!
Дитина Як на деревах віття по весні Вкривається суціль зеленим листям, Так і дитина в домі – втіха всім! Довкола неї все – як подих чистий! Дитина – щонайкращий дар Творця, Дитина – буцім янгол всемогутній, І гордість матері, і батька опертя, І нації великої майбутнє!
Чинара велетенська – наш народ! Дитина – лише парость на цім древі!
Фетхуллах Ґюлен — поет-інноватор,
який пропонує в час глобалізаційних процесів усвідомити, що найвищою цінністю є людина, але для цього важливо віднайти в собі Бога. Ф. Ґюлен — поет-креатор, який у своїх ідеях типологічно близький до визначних філософів світу. Українські науковці не раз зауважували, що Ґюлен подібний до українських представників “філософії серця”, передусім його ідеї типологічно близькі до поглядів Григорія Сковороди. Українські дослідники Ґюлена (І. Дзюба, П. Мовчан, В. Кремінь, О. Бурак, І. Гирич, А. Топачевський, О. Шокало та ін.) сформували самобутній філософський та історичний дискурс навколо постаті й творчості Ґюлена, точніше, навколо його життєтексту, який представлений різними суспільно важливими наративами.
І лебеді засмучені над плесом перетинали мертву глибину, Ще зовсім трохи – і замерзнуть ріки, І задзвенять із криги ланцюги. Тут мороком укриє все навіки! Поляже все тут! Згине до ноги! Пташки злотоголосі не воскреснуть, не повернути їх з тяжкого сну! Відлуння навіть – й те навіки щезло, занурилось у мертву глибину!
На все живе загроза насувалась! І цокала скорбота в дзиґарях! А темрява в нестримному пориві – покінчити чимшвидше із усім – Ізусебіч заходила, і в гніві лабети простягала звідусіль! А кровожери душу обснували і віщували стоголосо крах... Немовби Небеса возглаголали й зібгався час до миті в дзиґарях!
І раптом незбагненно, безпричинно усе перемінилося нараз! І свіжим вітерцем дмухнуло з неба, даруючи надію і любов! А замість зав’ядання і погребу всі барви ожили й заграли знов. Рука Творця торкнулась доброчинно до ран, які зцілила воднораз! Нова доба настала й швидкоплинно усе перемінилося нараз!
І двері неба людям прочинились, збулися таємничі наші сни! Перед очима з райдуги воскресло дивами повне світле майбуття! І ми, як наші ангели небесні, готові до високого життя! Надії, що зотліли, відродились і ожили від подиху весни, І, втілені у дійсність, заповілись назавжди сонцелюбні наші сни!
Прийдешнє, ми вітаємо тебе! Весна куди не кинь! Цвітуть поля! Чарують душу трелі солов’я. Прокинулася втомлена Земля. Прийдешнє, ми вітаємо тебе!
Вже Ісрафіль вигукує: агов! Земля струсила крижаний покров. І в кожнім серці віра і любов, Прийдешнє, ми вітаємо тебе!
Нехай ми є знесиленими вкрай. Та лине дух наш ген за виднокрай. Для Радощів створив нас наш Вожай, Прийдешнє, ми вітаємо тебе!
Знов чути в нас натхнення благодать, Світи найвищі прагнемо пізнать! Відродження країни – ціль одна, Прийдешнє, ми вітаємо тебе!
Трансцендентальний вимір творів Ф. Ґюлена засвідчує понадчасовий потенціал творчості поета. Поезія — спроба схоплення універсальних сенсів, які наближають людину до усвідомлення свого місця на тлі одвічних процесів Макросвіту, для якого людина – піщинка, подібна до космічного пилу. І водночас тут-і-тепер, явлена в конкретних фізичних формах життя, людина може бути важливим чинником перетворення світу на краще в площині гідності.
У поезіях Фетхуллаха Ґюлена представлено антропологічний проєкт Нового Світу — світ майбутнього, у якому негативні наслідки антропогенної людської діяльності можна подолати метафізикою серця, відчуттям любові до себе й світу, бо кожний із нас є частиною Бога. Тільки от не всі обирають такий шлях, а звідси — заздрість, нерозуміння, війни.
Бо кожен з нас для кожного є брат, Тож квітни, Земле, наче Райський сад. Весна несе нам щастя і вуслат**, Прийдешнє, ми вітаємо тебе!
Магічне світло Ліси, річки і верховини гір життям наповнюють магічне світло. На всьому, куди кинеш тільки зір, Твоїх імен і рис ясний відбиток. Бо споконвіку Ти наш поводир, і людське плем’я лиш Тобі підзвітне. Ти для царя і злодія кумир. На їхніх лицях – відблиск Твоїх міток.
Все суще, наче тисячі дзеркал, Твою Божисту волю відбивають, І той нехай, хто тоне у гріхах, приявність Бога прагне заперечить. Краса Твоя – одвічний ідеал, і кожен, хто пізнав Тебе, це знає. Ти Всесвіт наш створив і весь астрал! Своє в них уособлення конечне!
Нема лиця, не торкнутого ним, тим Світлом, що даруєш Ти щомиті. Але без віри серце є брудним, воно Тобою втішитись не зможе! Все – форма, запах, колір – є одним творінням рук Божественних на світі! На всьому слід від них не анонім лишив, це – для людей знамення Боже!
Як мотилі вкруг полум’я свічі, все істинне кружля’ довкола Тебе! Та де ті заповідані ключі, які б нам одчинили браму Раю?! Від нього не зцілитися ні чим, та й добре це, бо вводить нас у трепет – Коли любов є справжня, без личин, що душу лиш до Бога навертає!!!
Понівечене серце пожалій! Не залишай розлуці на поталу! Пошли хоч краплю ласки, Боже мій, у близькості дай бути із Тобою! Не дозволяй, щоб долі буревій примусив нас конати під завалом! Не дай згоріти нам, як сухостій, у полум’ї із кривд, гіркот і болю.
І виконай обіцянку Свою – не відкидай моїх чуттів глибоких! Понад усе для мене цей союз, я ним потятий з лука просто в серце. Та я радію серцем і боюсь, щоб не спинилося воно, допоки Жива надія, на яку молюсь – що Ти зі мною. І не марно все це!!!
_______________
* Ариф – суфій, котрий досяг висот у пізнанні Всевишнього. ** Вуслат – возз’єднання із Всевишнім (у суфізмі).
Людина має знайти себе в Богові, щоб зберегти і себе, і свою дійсність. Людина без Бога – заручник власних деструктивних емоцій.
Поезія Ґюлена розкриває красу світу навколо людини, світу в людському сприйнятті, світу, у якому розлито божественні енергії як вияв краси й гармонії, любові й земних благ. Поезії розкривають мотив екзистенційної наповненості буття в тому разі, якщо в серці людини є Бог, якщо Бог існує в антропологічному осерді дійсності, що оточує людину й оповиває благом. Без нього життя втрачає сенс, екзистенція людини не може існувати в повноті без Бога, який є Надією та Любов’ю.
Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ,
к. філол. н.,
Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
