Від першої особи · “До кінця сезону глядачі побачать ще кращу виставу, ніж на прем’єрі.”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
РРааддуу П ПО ОККЛ ЛІІТТААРРУУ:: “Головне – живий контакт із глядачем!”
Слово Просвіти, №44 за 2021 рік
У Міжнародному центрі культури та мистецтв відбулася прем’єра балету “Пікова дама” на музику Петра Чайковського Академічного театру “Київ Модерн-балет”. Проєкт здійснено завдяки підтримці Українського культурного фонду та Департаменту культури КМДА. Постановник – засновник і головний балетмейстер театру “Київ Модерн-балет”, заслужений діяч мистецтв України Раду Поклітару. Сьогодні Раду Віталійович – гість “СП”.
– Напевне, всі театрали добре знають оперу Чайковського “Пікова дама”. А як у вас виник задум поставити балет з такою назвою? – Підбираю сюжети для балетів, враховуючи те, що “Київ Модерн-балет” – репертуарний театр, кожна вистава, що з’являється у нас, має прожити довге життя. Це багато років, до того ж ми налаштовані показувати свої вистави не лише в Києві, ай на гастролях. Тому в кожен новий проєкт намагаюся закласти комерційну й глядацьку успішність. Звісно, під час вибору сюжету думаю, наскільки касовим буде той чи інший балет. А “Пікова дама” – це касова назва, шедевр, відомий у всьому світі. Враховуючи те, що ми вже поставили всі три балети Петра Ілліча: “Лускунчик”, “Лебедине озеро”, “Сплячу красуню”, то балетна музика цього композитора для мене як хореографа, на жаль, вичерпалась. А розлучатися з генієм Чайковського не хотілося. Так виникла ідея зробити “Пікову даму”. Я з театральної родини, виріс у театрі, тому знаю сюжет із дитинства. У ньому чудово поєдналися містика й реальність, пристрасть і кохання – все, що потрібно для балету. Взяв на себе сміливість розширити деякі сюжетні лінії. У тексті Пушкіна йдеться про те, як Графиня у ХVІІІ столітті, ще молодою дівчиною, побувала у Версальському палаці. І вся історія з Сен-Жерменом звідти. З маленького оповідання я зробив окремий невеликий акт – вступ. Мені здається, що без цього оповідання неможливо пояснити, яким чином Графиня заволоділа секретом трьох карт. І вся історія для необізнаного глядача була б туманною. Вирішив задіяти в цьому балеті такий прийом, як додана реальність. На екрані – трансляція гри в карти “Фараон”, у яку грав увесь світ у ХVІІІ–ХІХ ст. Усі ігри, які глядач бачить на екрані, – це реальний “Фараон”. Гра не вимагає жодних інтелектуальних зусиль. Це просто – поталанить або ні. Додана реальність вимагала, щоб потрібна карта з’являлася в потрібному місці й у потрібний час. І це мало гармоніювати з музичним супроводом. У балеті використав першу і другу частини Другої “Української” та Шосту “Патетичну” симфонії Чайковського. Напевне, не всім відомо, що “Українську” симфонію Чайковський написав, коли жив у сестри в Кам’янці, що на Черкащині. Там тепер чудовий музей. До речі, за багато років до Петра Чайковського в цьому будинку гостював автор літературного першоджерела “Пікової дами” Олександр Пушкін. Спочатку я хотів використати в балеті музику з опери “Пікова дама”. Але зазнав повної невдачі, бо заважав текст. І хореографія з самостійного виду мистецтва перетворювалася на банальний підрядковий переклад слів цієї опери. Тому і використав симфонічну творчість Петра Ілліча, яка не має жодного відношення до цієї опери. Згадую про одну з перших вистав нашого театру – “Кармен.ТV”. Тоді мені вдалося використати партитуру Жоржа Бізе.
Але французька мова тоді так не заважала, як цього разу російська. – Розкажіть, будь ласка, про виконавців провідних партій. – Почнемо з партії Графині, яку виконує Олена Салтикова. Вона прийшла до нас з класичного балету. Таке буває не часто в нашому театрі, тому що ми – театр сучасної хореографії. Зізнаюсь: я дещо скептично ставлюся до можливостей академічних артистів балету говорити мовою сучасного балету без акценту. А Олена зробила неймовірні успіхи в царині сучасного танцю. Тішуся, що вона працює в трупі “Київ Модерн-балету”, це наша окраса. Графа Сен-Жермена немає ні у Пушкіна, ні у Чайковського. Але мені захотілося зробити його ледве не головним героєм нашої розповіді. Це містична фігура ХVІІІ–ХІХ ст.; можливо, пройдисвіт, можливо, геній, алхімік. Особа, яка, згідно з легендою, прожила надзвичайно довге за людськими мірками життя – кілька століть. Така фігура просто просилася в балет. Він існує у нас протягом двох актів. Його роль виконав заслужений артист України Артем Шошин. Це людина, яка давно працює у нашому театрі та фактично є провідним майстром сцени. Він сам хореограф, і дуже цікаво дивитися, як інший хореограф виконує мою хореографію. Усі рухи, які я йому пропоную, пропускає через призму своєї творчої індивідуальності. Артем представляє неокласичний напрямок балету, саме завдяки харизмі актора вийшов персонаж, забарвлений у кольори рококо. У другій дії ми зустрічаємося з Лізою і Германом. Це головні персонажі у Чайковського і в Пушкіна. Партію Лізи виконує Катерина Кузнецова – танцівниця з неймовірною гармонійністю. Працюючи з Катею, я щоразу отримую величезне задоволення: вона швидко сприймає всі мої ідеї, рухи і прекрасно передає їх на сцені. Партію Германа виконує Владислав Детюченко. Як і Артем Шошин, Владислав хореограф. Але як хореограф значно радикальніший, ніж я, набагато сучасніший. І це теж впливає на будь-який текст, який я йому прописую. Будучи неперевершеним майстром у царині сучасного танцю, він виконує всі рухи в гострому ритмі сучасності. Вже не вперше основним оформленням сцени в новій виставі вирішив зробити відеопроєкцію. Так само було і з двома моїми попередніми великими балетами: “Вій” та “Маленький принц”, які оформлювала чудова авторка відеоконтенту Ольга Нікітіна. Вона примудряється знати краще за мене ту чи іншу сцену. Коли бачу готову картинку – чи то Версаль, чи Літній сад, чи спальню Графині, то думаю: “Саме так я й хотів”, хоча й не можу висловити це словами. Ольга створює дивовижний паралельний і, водночас, абсолютно суголосний з моєю хореографією світ. Вже багато вистав ми зробили разом із художником костюмів Дмитром Курятою. Познайомилися, коли я був членом журі телешоу “Танцюють всі!” на телеканалі “СТБ”. Дмитро був начальником відділу стилю цього телеканалу. Одяг учасників шоу, журі та ведучих – це його робота. Він досить точно розуміє специфіку сучасного танцю. А зробити костюм для такого танцю набагато складніше, ніж для повсякденного життя. Танцювальний костюм повинен бути пристосований до складних рухів. У “Піковій дамі” Дмитро створив два абсолютно різних світи: рококо і світ ампірів ХVІІІ–ХІХ століть. У нашій країні прийнято скаржитися на відсутність інтересу до культури з боку влади. Не буду сперечатися. Але вже не перший рік маємо Український культурний фонд, створений для підтримки культурних проєктів. Зізнаюсь: спочатку був налаштований щодо цієї структури доволі скептично. Але виявилося, що це справді велике починання, яке допомагає створювати сучасне мистецтво. “Пікова дама” – другий наш спільний проєкт з УКФ. Першим був “Маленький принц”. Працюватимемо над цією виставою ідалі. Певні зміни стосуватимуться світла, костюмів, відео і, звичайно, моєї власної роботи – хореографії. Сподіваюсь, до кінця сезону глядачі побачать ще кращу виставу, ніж на прем’єрі. – Ви ставили балети в Молдові, Білору* сі, Росії. А чому врешті вирішили пов’язати творчу долю з Україною? – Ще 2005 року я створив на замовлення “Фонду мистецтв” Володимира Філіппова виставу Le forze del destino (Сили долі). Це, можна сказати, пілотний проєкт нашого театру. Володимир Філіппов – справжній меценат, людина, яка живе цінностями епохи “срібного віку”, не отримує жодних прибутків від втілених за його фінансової підтримки проєктів, а лише відчуття причетності до створення мистецтва. Я тоді був молодим хореографом, і він запропонував мені створити театр. Звісно, я погодився, опинився у Києві. З того часу існує “Київ Модерн-балет” – головна справа мого життя. – В одному з інтерв’ю ви зізналися, що на створення балету “Маленький принц” вас надихнули дитячі спогади. – Коли створюєш твір, то не обійтися без автобіографічних моментів. У вірші, романі, музичному творі чи балеті обов’язково є частка митця, який це створив. А важлива частина біографії – це дитинство. І дитячі спогади помітно впливають на всі наступні творіння. Завжди був переконаний, що не вмію робити балети для дітей. Я дорослий хореограф, мені близькі дорослі пристрасті. А виявилося, що вмію і можу. Радий, що завдяки цьому проєкту зміг зробити щось близьке маленьким людям. – У балеті “Вій” ви вперше звернулися до української культури. – Звернувся свідомо. Тоді вже 13 років жив у Києві і відчув, що справді хочу це зробити. Перечитав багато української літератури. Шукав твір не для одноденки, а для балету, який користуватиметься попитом глядачів багато років. Врешті зрозумів, що “Вій” Миколи Гоголя – це тема, яка мені потрібна. Тут знову поєдналося містичне і реальне, пристрасть і кохання та ін. Не виключаю, що в майбутньому знову звернуся до української культури. Можливо, це буде найближчим часом. – Ви лавреат Шевченківської премії. – Національну премію України імені Тараса Шевченка я отримав у 2016 році в галузі музичного мистецтва за балет-триптих “Перехрестя” та балети “Лебедине озеро”, “Жінки в ре мінорі”, “Довгий різдвяний обід”. Це найвища нагорода, яку отримав за всі роки життя. – Чим відрізняються постановки “Київ Модерн*балету” від класичного балету? – Наші вистави – це не балети, які розповідаються чистою мовою танцю. Це вистави без пуантів і балетних пачок. Якщо говорити про мову хореографії, то це не зовсім рафінована мова. Це авторська пластика, в основі якої – класичний танець. Але, звісно, це не класика в чистому вигляді. Найулюбленішим для мене на сьогодні є балет “Пікова дама”. Завжди найбільше люблю своє крайнє творіння. Може, це банально, але ставлюся до створених мною балетів, як до своїх дітей. Важко сказати, який балет найкращий. Взагалі не так важливо, як ставлюся до них я. До театру приходить глядач, це його свято, хай він і вирішує. А моя справа створювати якісний танцювальний продукт. Працюю і в інших проєктах, але значно рідше, ніж до створення “Київ Модерн-балету”. Найчастіше доводиться відмовлятися через щільний графік роботи в театрі. – Ви були художнім керівником Київ* ської опери (Київського муніципального ака* демічного театру опери і балету для дітей та юнацтва), але досить короткий час. – На наполегливі пропозиції Департаменту культури КМДА і очолив цей колектив як художній керівник. Але дуже швидко зрозумів, що це не моя справа. Через рік я зміг переконати керівництво департаменту, що користі на цій посаді не принесу і з великим задоволенням передав кермо правління новому художньому керівнику. Щасливий, що позбувся роботи, яку виконував не так якісно, як потрібно, а зараз знову займаюся улюбленою справою. – Як переживаєте карантинні обме* ження? – Важко, як і всі театри. Звісно, є онлайн-покази. Але немає нічого важливішого, ніж живе спілкування артистів з глядачем. Адже саме для глядачів ми працюємо. Непрості часи переживають театри в усьому світі. Хочеться врешті побачити цьому кінець. Надзвичайно обмежилася гастрольна діяльність, яка є важливою складовою нашої роботи. Багато вистав було або перенесено, або анульовано. Вік артиста балету короткий. Шкода, що не можемо повноцінно працювати вже майже два роки. – Ви вже згадали про гастролі. Що мо* жете додати? – Географія наших гастролей до карантину була досить широкою: від Таїланду і Південної Кореї до Португалії. Щороку по два-три тижні бували в Нідерландах. Було багато поїздок на фестивалі по кілька днів. Усі гастролі важливі: перевіряєш своє мистецтво на людях з іншим менталітетом, іншою історією, іншим андеґраундом. І коли зал аплодує стоячи, ти починаєш розуміти, що твориш художні цінності, близькі різній публіці. Найтепліший прийом, я б сказав – шалений – був в Естонії. Ми інколи любимо пожартувати над холодністю і повільністю цього народу, проте на фестивалі в Таллінні зал тупотів ногами, вигукував: “Браво!” Було неймовірно. – Як щодо творчих планів? – Наближаються новорічні свята. Наш бестселер, який користується незмінним успіхом публіки, – балет “Лускунчик” Петра Чайковського. Плануємо багато показів як у Києві, так і по Україні (головне, щоб цих планів не зіпсував карантин). До театру прийшло нове покоління молодих акторів. Це рутинна робота вводу артистів у вже готову виставу, яку потрібно зробити у найближчі місяці. А щоб придумати, який балет буде наступним, мені потрібно певний час побути на самоті, в іншому настрої. Маю кілька тем, до яких хотів би звернутися, але поки що не зупинився на жодній. Сподіваюсь, навесні 2022 року зможу випустити якийсь камерний твір. Зазвичай протягом сезону у мене виходить одна масштабна вистава і камерний балет, що не потребує значних фінансів. – На початку розмови ви згадали, що по* ходите з театральної родини... – Мої мама й тато були солістами балету, стояли біля витоків Молдавського театру опери та балету. Батько – Віталій Григорович Поклітару – все життя пропрацював у Кишиневі. Мама – Недремська Людмила Володимирівна – талановита балерина. Племінник Євген – представник третьої генерації артистів балету в нашій родині.
Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Насті ТЕЛІКОВОЇ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
