Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
16 Вернісаж · “Пірнаючи у глибинні розмисли нашого Мудреця, ти одягаєшся у світлу благодать”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

“Хіба не любов усе поєднує, будує, творить?..”

Слово Просвіти, №44 за 2022 рік

Галина ДАЦЮК, журналістка Десята виставка історичного живопису “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників”, присвячена 300-літтю Григорія Сковороди, відкрилась. За підтримки Спілки художників України та Міністерства культури України організував її невтомний художник і лавреат Народної Шевченківської премії Олександр Мельник з побратимами Олесем Солов’єм, Василем Корчинським та ін. За 20 років бієнале “Україна від Трипілля до сьогодення...” утвердилась як головна виставка країни. Як унікальне мистецьке явище, що спрямувало до історичного живопису сотні художників, по суті, відродивши цей жанр в Україні. Щодва роки ми очікуємо її як зустрічі з нашою історією, відкриттям нових імен і нових прочитань минулого, переломленого в сучасних подіях. Ці виставки позначені буремним Майданом 2004, Революцією Гідності 2013–2014, війною з російським окупантом на сході України від 2014 і Великою російсько-українською війною, що триває. Цього року 300 картин, значна частина яких присвячена постаті нашого Мислителя, наповнили виставкові зали Центрального будинку художника особливим Світлом. Бо й Григорій Савич – людина світла та мудра. А розглядаючи його на картинах, різного і несподіваного, розумієш, наскільки він сучасний. Освічений європеєць, знавець мов і книжник, а не просто мандрівник у постолах з торбинкою за плечима і палицею в руках. Вільна людина, для якої свобода – найбільший скарб і найвища цінність. Такі ж сучасні категорії його мислення, притчі і настанови – і про працю до душі, і про нерівну рівність, і про яблуню, яку не треба вчити яблука родити... Актуальні його думки про війну, яку тяжко переживає Україна. І Сковорода разом з нами переживає її фізично, бо російська ракета квітучої весни 7 травня 2022 р. вцілила в Національний літературно-меморіальний музей на його батьківщині. Вцілила і зруйнувала вщент, а постамент Сковороді, хоча й понівечений, стоїть. Бо дух філософа незнищенний. Хто бував у Сковородинівці, той відчував силу світла “невловного Птаха”, якого ворог поранив, але не спіймав. Те, що напоєне любов’ю, для любові й створене. Себто для нас, а не для ворога, який цілиться в саме серце світла. А він своєї: “Все мина, лиш любов зостається по всьому. Все мина, та не Бог, не любов”. І пірнаючи у ці глибинні розмисли нашого Мудреця, ти одягаєшся у світлу благодать, фізично відчуваючи не біль, а любов. Як браму світла, відкриту сьогодні у цих залах для сонцесяйного снопа. “Хіба не любов усе поєднує, будує, творить, подібно до того, як ворожнеча руйнує? Любов… початок, середина і кінець, альфа й омега”… Хіба не любов кинула на захист рідної землі тисячі і тисячі наших дітей? І з тисяч взяла найвищу плату. Для нас – великий жаль і вселенська печаль. Але і вмираючи любов родить любов. На землі вона плаче гіркими слізьми, а згори проливається дощем життя. І так знову живить нас. І знову стає за нас! “Сповни, зроби справою чесноти любов, і ти напоїш корінь свого серця молоком блаженства й зможеш чекати від цього благословенних плодів!” А ще я люблю притчу нашого філософа “Вдячний Еродій”. Еродій, бусол, чиї пташенята відлітають на зиму до далекого Нілу, щоб навесні знову повернутися на рідну землю. Пролітаючи над Африкою, молодий син Еродія бачить, як мавпа Пішек високо на дереві навчає своїх дітей гри на модній лютні. “Чи не страждає бусол від того, що йому потрібно годувати та доглядати своїх стареньких батьків, – запитує мавпа. “Що ти? – щиро дивується молодий Еродій. – Я готовий носити їх на плечах”. Пішек запитує, хто ж його так виховав і в чому суть їхнього виховання. На це Еродій відповідає, що це батько “породив мені серце”: “Сину мій! Гей! Вчися єдиній вдячності. Вчися, сидячи дома, літаючи шляхом, і засипаючи, і прокидаючись. Не хапай за хвіст, минаючи голову. Приймай і оберігай все на благо… Хай запам’ятається бесіда ця славного батька мого так:головне виховання є: 1) благо породити; 2) зберегти пташеняті молоде здоров’я; 3) навчити вдячності”. На відкритті виставки багато дякувалося: Богу і людям, які самовіддано писали свої картини навіть під обстрілами і вибухами. І невидиме для ворога світло творців перемагало тьму. І цього вечора теж. І воно не згасло жодного разу. І ти тисячу разів дякуєш Григорію Савичу, який не впав посеред музею на батьківщині. І думаєш, що росія може зруйнувати наш затишок і поранити весну, але світло Сковороди буде родити світло і любов. Новітній його образ цілком природно вписався у філософську атмосферу свята. Тому найбільше хотілося мандрувати поміж картин з уявним пломінцем свічки, ловити радість і рідних людей, яких зібралося дуже багато. І з якими не наговоритися! І кожен, обіймаючись, пропонував зробити світлину на згадку. Картини відходили за спину. А на обличчях проступала радість єднання на благословенному мистецькому полі, яке родить не лише яблука пізнання світу. А й силу, що потрібна нам сьогодні, аби стати вільними! (Виставка триватиме до 25 грудня 2022 р. Київ, вул. Січових стрільців 1—5).

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин