Погляд · “За 9 місяців війни Україна навчилась саме вчитись – стрімко, ґрунтовно та змістовно”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Визвольна хода Збройних Сил України триває
Слово Просвіти, №44 за 2022 рік
Минув ще один тиждень війни українського народу за своє право на існування, за свою свободу, битви проти імперії зла. Цей тиждень спочатку був начебто мало наповненим подіями. Але це тільки на позір так здавалось, бо насправді за зовнішньою “тишею” ховався час, багатий на події, які свідчили про процеси динамічного накопичення сил та визрівання нових поворотів історії цієї війни.
Віктор СКОРИК
Протягом минулого тижня Україна робила те, чого вона чудово навчилась за час цієї війни: адаптації до нових викликів часу, зміни форм ведення війни, швидкої акумуляції своїх сил для подальших визвольних дій, усунення перешкод для їх успішного здійснення. За минулі 9 місяців Україна навчилась саме вчитись – стрімко, ґрунтовно та змістовно. І без зволікань трансформувати свої набуті знання у нові форми та втілити в новітні сутності. Вміти постійно вчитися – це головний чинного успішного роз9 витку, постійного набуття новіт9 ніх знань та їх впровадження вжиття кожної людини, а також нації, суспільства, держави. Це вроджений або набутий талант, і саме талановиті нації є на стриж9 ні розвитку людства. Сьогодення довело: Україна зробила це, і во9 на гідна своєї Перемоги! Минулі тижні показали, що в цей зимовий час найбільш вразливим для України є її енергетична спроможність – її захист, її збереження та розвиток. Зима – це те, на що зробив ставку досвідчений московський хижак у полюванні на українську незалежність. Тому весь минулий тиждень головні події, так чи інакше, обертались саме навколо цього питання. Україна разом з нашими партнерами робили все, щоб швидко відшкодувати тяжкі рани, які спричинила імперія зла масованими терористичними ракетними ударами по українській енергосистемі, її мережі, яка була знищена на 50%, що призвело до першого в історії блекауту. Всім було зрозуміло, що нові атаки звіра неминучі і з цим негайно було щось робити: 1. Блискавичне відновлення цілісності системи електромереж, їхній ремонт, а також ремонт або заміна знищених передаточних станцій та підстанцій, негайна стабілізація роботи всієї системи 2. Якнайбільше і якнайшвидше поставити на озброєння українським силам протиповітряної та протиракетної оборони додаткові системи та боєприпаси. 3. В найстисліші терміни вдосконалювати майстерність українських ракетників та зенітників. 4. Адаптація роботи комунальних служб, ДСНС, державних служб, режиму роботи закладів торгівлі тощо. І лише за тиждень це вдалось зробити! Але залишається ще одне питання, чи не найважливіше у цій проблематиці: як зменшити можливості подальших масованих ракетних ударів?! Як зменшити безкарність і зухвалість терористичних, бандитських ударів оскаженілого від своїх ганебних поразок на полі бою лютого ворога? Допомога колективного Заходу – політична, дипломатична, постачання зброї і боєприпасів до неї, надання розвідданих і можливостей, передачі знань у плануванні військових операцій, новітніх тактичних навичок – це все справді, є вирішальними, вагомими і ефективними чинниками допомоги Україні. Але ця допомога є допомогою волонтерською, вона не передбачає безпосередньої участі держав НАТО у цій війні, принаймні на цьому її етапі. І я особисто не виключаю в подальшому саме такої участі колективного Заходу або його певної частини – безпосередньої – у цій світовій проксі-війні вільного світу демократії проти наступу передового авангарду світової проксі-осі авторитаризму та тоталітаризму. До цього може призвести сама логіка цієї війни. Зараз ця війна знаходиться у фазі варіння жаби “руського міра” у посудині, що поступово нагрівається для непомітного для жаби її зварення. Не думаю, що це усвідомлений, розрахований план, але він інтуїтивно застосовується для знищення імперії зла та її жаб. У цьому контексті, на жаль, Україна перебуває у важкому стані – пережити, вижити у цей час, бо колективний Захід дотепер уникає передачі ЗСУ сучасних наступальних видів озброєння. Так, тут справа не тільки в політиці Заходу – обмеження своєї участі активним волонтерством. Бо, справді, як наголошують очільники провідних західних держав, постачання сучасної наступальної зброї потребує певного часу для навчання українських вояків – часу, як головного дефіциту, якого бракує зараз Україні у ході війни. Тому постачається та зброя, до якої Збройні Сили України вже адаптовані – зброї радянської і її пострадянської модернізації. І яку можна постачати у стислі терміни. Але станом на сьогодні запаси цієї зброї та боєприпасів до неї, в Україні та за її межами, наближаються до повного вичерпання. Завод із виготовлення українських боєприпасів, який нарешті почав роботу, – вагомий внесок у вирішення цієї проблеми, але він не здатний швидко змінити ситуацію. Так чи інакше війна наближається до наступної, неминучої фази – передачі сучасної наступальної зброї Україні. Коли це станеться – у нас нема часу на це чекати. Тому треба покладатися поки що тільки на себе – на свої сили, знання і креативність української військової інженерії та майстерність своїх Збройних Сил. Ремонт і реанімація наявного озброєння, модернізація наявних технологій, виготовлення нових видів озброєння власного виробництва і постачання її прямо з конвеєра на поле битви – це важкий, але реальний шлях до перемоги для нас у цей час. У нашого ворога також настає виснаження зброї і боєприпасів, хоча Московія й накопичила за багато десятків років свого мілітарного існування величезні запаси зброї, так, переважно відсталої, але все одно стріляє, нищить і палить нашу землю. Але й цим величезним запасам зброї у них приходить кінець – запасам, яких їм напевне було б достатньо, щоб бойовим маршем за місяць-два пройти інфантильно розслаблену Європу аж до Лісабону, але які не змогли зламати опір народу на українській землі. Чекати ж на те, що у ворога закінчаться ракети для енергетичного терору, у нас немає ані часу, ані змоги. Тому потрібно мати відповідь ворогу на упередження цих атак, і сподіватися в цьому тільки на свої сили і вміння. І ми це зробили! Варто було очікувати, що саме в понеділок, 5 грудня, буде вчинено черговий ракетний розбій імперією зла. Спрогнозувати це було нескладно. Достатньо подивитися на прогноз погоди: через два-три дні морози зміняться сильним і тривалим потеплінням – до 9 градусів тепла. Мерзотник-терорист поспішав. А тут ще й Макрон, цей гальський півень, прокукурікав своїм фальшивим “співом” про “неминучість” переговорів і компромісів, чим заохотив кремль – переконав його, що він все робить “правильно” – добивається переговорів на своїх умовах – ґвалтом, терором. І хижий ворог не забарився – більше 70 ракет зла спрямував в Україну. Але за минулі тижні ми всі зробили роботу над помилками і тому значно краще підготувались і вправились з цією ракетною атакою терористичної імперії зла: ППО знищила, за попередніми даними, близько 90% ракет – чудова робота! Комунальники – теж молодці Все виконали чітко, швидко і правильно. І наші люди – золоті люди: на вулицях жодної паніки, обличчя без страху, зосереджені, але спокійні, рішучі. Цей народ гідний Перемоги. Він її здобуде! Що приємно вражає – це карколомна, дивовижна, успішна атака наших рідних безпілотників по аеродромах “Дягілєво” і “Енгельс”. На хвилиночку, вдумайтесь: на відстані 500 і 600 км відповідно! Отже, у нас з’явився безпілотник – байдуже чи це модернізація ТУ-141 (який, до речі, був розроблений в 70-х роках минулого століття нашими, українськими інженерами і вироблявся на Харківському авіаційному заводі) або ж це цілком новітня розробка української інженерії. Важливо, що він є, і він робить нас значно сильнішими і більш захищеними у боротьбі з терористичними атаками імперської Московії. Удар саме по цих двох кублах, реперних точках зла, звідкіля досі весело і безпечно злітали терористичні літаки, щоб сіяти смертельне зло на вільних землях волелюбної України. Успіх і раптовість – фірмова відзнака ЗСУ, наших розвідників та інженерів. Успіх, який напевно посприяв частковому зламу планів ворога щодо свого сьогоднішнього бандитського хижого нальоту на Україну. Тепер і надалі державі-бандиту буде важко зухвало, цинічно і зверхньо тероризувати Україну! І цьому вже є продовження – наступного дня, у вівторок, 6 грудня, запалав вже й аеродром у Курську. За початком діло становиться! Наголошую: те, що сталось 5 грудня, є одним з переломних моментів, який змінює весь хід цієї війни на користь добра проти імперії зла. Цей день вагомо наблизив нас до перемоги! Наше військо не зважало на розрахунки ворога, а робило свою справу. В тому числі і на всіх фронтах битви з ворогом. Перегруповуючись, ретельно готуючи свої сили до подальших наступальних визвольних операцій. З урахуванням того, що наступальні операції в період перехідної осінньо-зимової сльоти вести важко, витратно і не дуже доцільно. Логістика наступу у таких умовах проблематична і уразлива. На лівому дніпровському березі Херсонщини ворог ще далі відсунув свої основні сили від Дніпра. Якщо раніше це було 15- 20 км, то тепер 25-30 км. Мета зрозуміла – відійти на відстань, яка не дає змогу українській артилерії – масової, звичайної дальності – вражати позиції окупантів. Крім того, це тактика, яка спрямована на те, щоб унеможливити раптові, маневрені та стрімкі наступи, характерні для тактики українського війська – глибина у 25-30 км частково ускладнює таку тактику, дає ворогу час на підготовку і маневр, більш того, наражає наше військо на небезпеку контратак ворога, в разі якої наші підрозділи були б скуті в маневрі, оскільки в тилу Дніпро із пошкодженими переправами. Тож тут наскоком не візьмеш, потрібна більш ретельна підготовка і поступове укріплення на плацдармах на лівому березі, збільшуючи їхнє число і площу, чим власне зараз і займається наше військо на цьому фронті. Схожа ситуація і на Запорізькому фронті. Тут теж ворог створив напів сіру зону. Однак тут збоку розташування наших військових сил нема у тилу Дніпра, тому окупант розташувався ближче – 15-20 км від лінії. Бо шансу заманити глибоко, щоб потім контратакувати притиснуті до ріки без переправ наші війська, у ворога нема. А глибина оборони ворога на цьому напрямі велика і концентрація його сил тут висока. З урахуванням грудневого бездоріжжя це дає переваги саме обороні. Чи можливий тут наступ наших військ вже зараз? Складно, але не є неможливим. Успішна тактика і стратегія ЗСУ – це маневрена війна на ретельно підготовлених напрямках, помножена на високотехнологічну розвідку, якої бракує ворогу, і допомозі в цій розвідці українського місцевого населення, чого немає в окупанта. Саме створення множини загроз наступальних операцій проти ворога зразу на різних напрямках і рівнях – це родзинка тактики українського війська, яка успішно працює і перемагає. Створення цих загроз не є прерогативою лише вищого командування ЗСУ, а й всіх офіцерів та сержантів у всій горизонталі війська – це друга складова успіху. Чого нема в тоталітарної армії Московії. Навколо Бахмута йде тупе і вперте намагання ворога подолати оборону міста задля потурання імперським амбіціям, набути бодай якусь компенсацію за ту низку поразок, які завдали Збройні Сили України імперським військам протягом останніх місяців. 5 місяців Бахмут утримує найкращі сили ворога на своїх підступах, тим самим полегшує наступальні операції українського війська на інших фронтах. Останнього тижня ворог просунувся на кількасот метрів до міста, намагаючись його охопити з півдня, півночі та сходу. Але місто стоїть і героїчно борониться. Сватівсько-Кремінний фронт подій. Тут намітились позитивні зрушення для наших наступальних операцій. Наші війська подолали спротив противника і взяли тепер не тільки під вогневий контроль стратегічно важливу дорогу Р-66, а й взяли її під фактичний контроль на значній протяжності, водночас зайшли у кілька населених пунктів вздовж цієї дороги. Це дає можливість розвинути наступ вже безпосередньо на Сватове, а також охопити в напівкільце оточення Кремінну. Прогноз розвитку наступу на цьому напрямку – позитивний. І наостанок. Вітаймо наші Збройні Сили із святом, яке вони героїчно зустріли своїми перемогами. Вони його заслужили у важких звитягах перших місяців і освятили переможною визвольною ходою останніх місяців!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
