Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Не забудемо! · “Резолюція є символічним і політичним застереженням – непокаране зло неминуче повертається”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Бундестаг визнав Голодомор геноцидом українців: Vielen Dank!

Слово Просвіти, №44 за 2022 рік

30 листопада 2022 р. Бундестаг Німеччини визнав Голодомор геноцидом українців. Чотири фракції проголосували спільну резолюцію “Голодомор в Україні: пам’ятати, вшановувати, співчувати”. Її ухвалення співпало з початком радянської агресії проти Фінляндії 30 листопада 1939 р., а також несправедливої і загарбницької війни Росії проти України у ХХI ст. Василь МАРОЧКО, почесний голова Національної асоціації дослідників Голодомору-геноциду українців, доктор історичних наук, професор Основний лейтмотив резолюції німецького парламенту, яка має три частини, промовистий – вшанування жертв Голодоморугеноциду в Україні. Документ є символічним і політичним застереженням – непокаране зло неминуче повертається. Світ відчув “газову” і продовольчу атаку Росії, її готовність застосувати ядерну зброю і терор голодом та “Холодомором”, аби показати свої імперські амбіції. Великі нації демонструють готовність до каяття, щоб заслужити прощення, а територіально безмежні – лише жадність та агресію по відношенню до інших. *** Націонал-соціалізм у Німеччині і соціал-шовінізм в СРСР виявилися найбрутальнішими ідеологіями і практиками у світі. Їхніми жертвами стали мирні люди, убієнні голодом, репресіями, масовим фізичним знищенням у таборах смерті. Голодомор в Україні і Голокост на теренах Європи стали трагічними символами функціонування диктаторських режимів Сталіна і Гітлера. Жертвами першого стали від 7 до 10 мільйонів українців, про що у 1933 р. Гітлера інформували німецькі дипломати в Україні, а Голокост забрав життя 6 мільйонів європейських євреїв. Загинули звичайні люди, тому що так вирішила купка політичних шарлатанів і вбивць. Світ здолав фашизм, але дорогою ціною. Українці теж заплатили сповна. Український кінорежисер Олександр Довженко, одразу по завершенню війни, вважав комунізм і фашизм “філософськими братами”, позаяк і те, й інше – “тоталітарні режими”. Він з болем згадував полеглих “6 мільйонів од голоду в урожайний 1932 рік”. Посилаючись на зізнання окремих урядовців, режисер записав до свого щоденника цифру втрат України у 1939–1945 рр. – від 13 до 15 млн. Лише депортовані українці Західної України сягнули тоді 1,5 млн осіб. Суспільство поринуло в руїну, зазнаючи чергових репресій, проклинаючи війну, а не вождів. Повоєнна Німеччина, скориставшись фінансовою допомогою США, об’єдналась довкола політики Конрада Аденауера – творця німецького “економічного дива”, який забезпечив нормальні соціальні стандарти життя, повернув німцям почуття гідності, заборонивши будь-які прояви ідеології націонал-соціалізму, тому що сам зазнав утисків і переслідувань. А повоєнна Україна відчула на собі черговий голод у 1946–1947 рр., політичні репресії, масові депортації, податковий тиск, ідеологічну маячню в роки “холодної війни”… Національна гідність і велич вимірюються здатністю народу до трудової звитяги задля соціально-економічного процвітання, готовністю визнати помилки у брутальному ставленні до інших народів, а також покаятись за злочини проти людяності. Не безмежність території з її сировинними ресурсами визначають велич нації. Німеччина, яка двічі у ХХ столітті розпочинала безглузді війни, знайшла у собі сили стати на шлях каяття. Не кожна нація, яка вважає себе цивілізованою, здатна визнати власну провину за злочин геноциду, офіційно покаятись і повернутися в лоно демократичних країн. Починаючи з Віллі Брандта, який особисто вибачився за злочини нацистів, німецькі канцлери продовжили праведну меморіальнополітичну акцію, яку умовно можна окреслити фразою – “ніколи знову”. Очищення правдою, тобто через визнання скоєних фашистами злочинів, є важливим меморіальним вчинком Німеччини, яка обрала шлях суспільної і національної спокути. У листопаді 1977 р., тобто 45 років тому, Гельмут Шмідт здійснив перший візит федерального канцлера до табору смерті Аушвіц-Біркенау (Освенцим, Польща). Колишній солдат Вермахту і діючий голова німецького уряду схилив голову на місці злочинів нацистів. Символічний і промовистий жест каяття. Гельмут Коль продовжив меморіальну традицію і поважне паломництво німецьких політиків до місць масових вбивств: у 1989 р., коли впала Берлінська стіна, іу 1997 р. Він офіційно визнав євреїв жертвами нацистських злочинів (Голокост). Канцлер висловив певність, що на цій землі ніколи не будуть порушені “права, гідність, свободи”. Жертвам таборів було боляче і страшно, а визнавати злочини – нестерпно соромно, адже есесівці і оператори у крематорії були етнічними німцями, отруєні нацистською пропагандою. Однак канцлеру Колю вистачило мужності публічно покаятись. Так діють державні діячі, а тоді вже політики. Прощення через каяття стало меморіальною процедурою для німецьких урядовців. У 2009 р. Ангела Меркель разом з Бараком Обамою відвідала Бухенвальд. У 2013 р. вона зустрілася з колишніми в’язнями табору смерті Дахау, засудила аморальні дії, коли “людей дискримінують, гноблять і переслідують, коли вони залишаються без захисту і змушені боятися за своє життя”. За два роки знову відвідала цей нацистський табір. Засуджувати злочини минулого – ситуативний жест політика, а реальні вчинки державного діяча переслідують власні національні інтереси. Зазначена дилема мала суперечливий тренд у відносинах Німеччини і Росії, які президент ФРН Ф.-В. Штайнмаєр визнав у жовтні 2022 р. помилковими. Діти Аушвіца жахалися одного лише голосу доктора Менгеля, а діти й дорослі у містах і селах України проклинають кремлівського “психотермінатора” Путіна. Історики, які досліджують Голодомор і злочини сталінізму, попереджали і застерігали світових лідерів: непокаране зло повертається! 6 грудня 2019 р. канцлерка А. Меркель уперше відвідала Освенцим. Ніяковіючи від перебування на місці масових вбивств, вона зазначила: “Нам потрібно пам’ятати про злочини, скоєні тут, і називати їх своїми іменами”. Жертвами нацистських таборів смерті були євреї, роми, політв’язні, польська інтелігенція, радянські солдати, інваліди, гомосексуалісти. Попіл від їхніх тіл проростав житом на окупованих землях європейських країн. Політик щиро зізналась: “Я відчуваю сором за варварські злочини, вчинені тут німцями, злочини, які виходять за межі розуміння”. За злочини російських військових має бути соромно Путіну, якого Меркель намагалася відмовити від агресії проти України, але посміхалася, зустрічалася з диктатором. Денацифікація, тобто геноцид українців, повернулася, нагадавши вибухами ракет про відгомін неонацизму у XXI ст. Резолюція Бундестагу засуджує російську агресію проти України, підтверджує готовність Німеччини надавати фінансову і військову допомогу українцям у їх справедливій боротьбі за свою незалежність. Берлінську стіну зруйнувала горбачовська “перебудова”, а історіографічні та ментальні перепони довелося долати значно довше. Меморіальна хвиля “Україна пам’ятає – світ визнає”, яка почала розгойдувати німецьке інтелектуальне середовище у 2000-х роках, привертала увагу і політиків. У 2004 р. вийшов спецвипуск журналу “Osteuropa”, який стосувався винятково теми Голодомору. Німецькі історики перебували в концептуальних тенетах російської історіографії, її ідеологеми “загальносоюзного голоду”, “общей трагедии народов СССР”, використовували термін “український Голодомор”, але не визнавали його геноцидом. Навіть російська агресія проти України у 2014 р. не змінила їхніх наукових поглядів, але активізувалися дискусії, дослідження. Ми сподівалися на активізацію роботи Німецько-української історичної комісії, сформованої на паритетному складі: по сім осіб від обох сторін. Вона мала займатися драматичними подіями Другої світової війни, Голодомору. У 2015 р. посол України у ФРН Андрій Мельник клопотав перед федеральним урядом про фінансування діяльності комісії. Але шановні колеги не поспішали з дослідженням Голодомору, а тим паче з науковим обґрунтуванням звернення до Бундестагу з його визнанням. У жовтні 2018 р. ініціативу перебрала на себе українська громада землі Північна Рейн-Вестфалія. Завдяки зусиллям Ірини Ястреб, яка очолює об’єднання українців “Четверта хвиля”, відбулася наукова конференція у Дюсельдорфі, учасники якої (Г. Зімон, Д. Злепко, А. Зінченко, В. Борисенко, О. Стасюк, В. Марочко), представники Світового Конгресу Українців звернулися до Бундестагу з проханням визнати Голодомор геноцидом українського народу. Ми сподівалися, хоча деякі німецькі колеги не висловлювали оптимізму. Звернення не обмежувалися поштовхом “Четвертої хвилі”, а хвиля за хвилею прямували до Бундестагу, починаючи з Німеччини. Хвиля прокотилася інтелектуальною і меморіальною Україною, збираючи підписи під петицією до німецького парламенту. Зголосилося 73 тисячі за необхідних 50 тисяч. 21 жовтня 2019 р. їх розглянув відповідний комітет, але не рекомендував для голосування на засіданні Бундестагу. Питання було відкладено на 6-12 місяців. Посол А. Мельник, крім дорікань на адресу окремих політичних партій, визнав пасивною роботу Німецько-української комісії істориків, навіть “бездіяльною” упродовж 4-х років. Міністерство закордонних справ ФРН також відхилило українську петицію. Окремі німецькі історики, які давно і плідно досліджують сталінізм, також засумнівалися в доцільності визнання Голодомору. Зокрема, Штефан Плагенборг писав про “загальносоюзний голод”, про відсутність документального підтвердження Сталіна знищити українців штучним голодом. У вересні 2021 р. змінився склад Бундестагу. Урядову коаліцію очолили соціал-демократи. Епоха Меркель завершилась, але продовжувалася політика загравання з Росією і Путіним, які підживлювали проросійські настрої газовою грілкою. 24 лютого 2022 р. відлуння ракетних і бомбових вибухів в Україні сколихнули світ. Мужність і жертовність українців змусила Захід схаменутися, перейти від “занепокоєння” до конкретних дій. Європейське “ніколи знову” обернулося російським “можемо повторити”. Мирна країна стала об’єктом військових злочинів і геноциду. Злочини росіян у Бучі та в окупованих районах України змусили прокинутись цивілізований світ. *** Непокаране зло повернулося до нас. Упродовж 90 років Кремль замовчував злочини Голодомору-геноциду, ментально і політично готуючись до реваншу. Продовольча блокада, газовий зашморг, “електричний стілець” у вигляді бомбардувань енергетичних об’єктів, військові злочини, екоцид – далеко не повний перелік злодіянь Росії в Україні. За таких обставин важливо було нагадати світові і розважливим німцям про закономірність скоєних Москвою злочинів – Голодомору і сучасного геноциду українців. 10 червня 2002 р. в Ессені (ФРН) відбулася міжнародна конференція, організаторами якої виступили “Четверта хвиля”, Національний музей Голодомору-геноциду, Фундація Українського Голодомору-геноциду в США. Нас підтримала мерія німецького міста, створила сприятливі умови. Учасники конференції (Б. Футей, В. Малько, М. Кочерга, А. Лозигський (усі США), Р. Сербин (Канада), В. Василенко, В. Сергійчук, В. Марочко, П. Чернега, О. Стасюк, Г. Капустян, С. Маркова та інші) надіслали резолюцію до Бундестагу з проханням визнати Голодомор, а також засудити черговий геноцид українців з боку Росії. Українці щодня приносять жертву на олтар свободи і демократії, захищають свою державу і своє життя. Ми занурені в пітьму, але промінь світла не згасає в наших душах. Визнання Бундестагом Голодомору є меморіальною свічею пам’яті від німецького народу до 90-та років трагедії. У резолюції зазначено, що жертвами Голодомору стали мільйони українців, які сотнями тисяч помирали взимку 1931–1932 рр., а протягом лише зими 1932–1933 рр. в Україні померли від 3 до 3,5 мільйонів. Сотні тисяч українців та представників інших народів помирали на Поволжі і Північному Кавказі, особливо густо заселеній українцями Кубані, близько 2 мільйонів осіб у Казахстані. Вічна пам’ять жертвам Голодоморугеноциду! Промінь світла не згасає, він неминуче здолає темряву, а світла завжди боїться нечиста сила. Резолюція Бундестагу закликає інші європейські нації до визнання Голодомору, поширення правди про нього, а також рішуче протистояти будь-яким спробам “запускати однобокі російські історичні наративи”. Вона спрямовує істориків на дослідження “білих плям” (blinde Flecken) нашої спільної європейської історії.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин