Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 10сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №45 за 1998 рік

Слово Просвіти, №45 за 1998 рік

то . розумінні - величною, придушення, поне- 5 Р: г і кру і | ' У і - | . Ж Р Чех .-ї ' - "у | 7 і б 1 . Р І - " й і Ю Ц у (лово ПРОСВІТИ - війни Катерина МОТРИЧ ЯАЛесіанство чи Продовження. Початок див. число 2. ПС ОГС адіння народу, держави, цивілізації починається, напевно, так само, як і падіння окремої особистості: не без допомоги лукавого. Він вводить людей у різні спокуси. Однак спокуса багатством, аладою та славою в арсеналі бісівських розваг з людиною найрезультативніша, перевірена тисячоліттями. Ворог Бога та людини (пригадаймо, як він спокушав Ісуса Христа, обіцяючи Йому за «слухняність» кинути до ніг Спасителя усе багатство земне та славу) створює видимість великої слави там, де вона й не ночувала, бо там немає для неї об'єктивних підстав. А потім, погравшись досхочу, руйнує все, оголюючи справжню суть того «величання». Такі в нього бісівські розваги. - Подібні ігрища він проводить і з народами, державами, вводячи їх у спокусу псевдомесіанства, псевдовеличі. Відбувається у всенародній свідомості підміна понять, цінностей, як-от, наприклад, вели-територія іменується «великою» в волення народів - місією визволення, навіть братерством, мілітаризм, могутня армія- , завойовниця набуває значущості цінностей духовно-культурних. Це стає своєрідним психологічним кліше, яке закладається у СВІДОМІСТЬ мільмонів ідеологами імперськопдеології. В Російській імперії ними були ії є сатрапи, була шовіністично мисляча аристократія, інтелігенція, було священст- 80 імперської церкви, а потім ці функції взяла на себе комуністична держава, досягнувши в цьому величезних успіхів. Зомбування велося найрізноманітнішими способами: пжевосхваляння одних та приниження інших народів, придушення, залякування, переслідування з тюрмами та психлікарнями для тих, хто заважав «великому процесу». Про породжене зло, кров, смерть, вигибання духу, антибоже переродження людини, п душі «совестливо» мовиться: «Такий був час». У будь-якого безумця завжди знайдуться слухняні виконавці. Народ же дуже легко перетворити у слухняне стадо батогом та пряником. Не цар Ірод знищив 14 тисяч іудейських немовлят, а з його наказу солдати. Не сам імператор Нерон, а його вірнопіддані чинили зло, якого й досі сахається світ. Чи ж підозрювали орди Чингісхана та його онуків Батия, Тамерлана, що вони -- п яття пюдства, творіння пеклаї Ні ж бо! Вони «давали пад на землі» та воювали з «невірними». Чи ж бачив себе цар Петро |! зревнюни НІ Він просто безмежно любив Росію |і хотів її зробити могутньою й сильною . | та велич зійшла в основному замішана на українській величі й крові. Чи ж вірив Гітлер і його армія, що вони -- коричнева чума народів? Звісно ж, що ні! Просто «голуба» арійська кров прагнула облагородити червону банальну планетарну. Чи ж мивсі з вами, ну, майже всі, невірили, що живемо у «найщасливішій процвітаючій країні на планеті», а ті, що «запліснявілі» и остаточно «загнилися», заважають нам і далі процвітати та щасливіти, тому ми всі змушені були працювати на воєнний комплекс, одержуючи, може, навіть менше, ніж раби імперії інків. Чи жне вірили, що «наша армія червона» зовсім не «суне носа до чужого проса», а «виконує інтернаціональний обов'язок», розстрілюючи афганських селян прямо на полях? Ми навіть встигли повірити, що Бог - «вигадка», що його немає лише тому, що маємо живих власних богів, які міняються, сходять в безодню, але «дело ихнее живет вечно». Виправдання і пояснення будь-якого всенародного божевілля можна знайти. Небезпечний вірус зароджується у психічнохворій голові якогось диктатора чи демонічного, одержимого бісами правителя, а потім той вірус заражає весь народ чи й народи. Вражає їх слтотою і туподумством, найбільшою з покар - покарою відібраним розумом. «Все идут против России, то есть против Церкви Христовой, - скаже розпачливо понад сто років тому схіархимандрит Варсофоній, - ибо русский народ - Богоносец, в нем хранится истинная вера Кристова». Оптинський старець вірить, що саме за «християнську богобоязливу» душу світ так зненавидів його рідну вітчизну і через те точить на неї зуби. І розглядає це її «мучеництво» як муки й страждання перших християн, яких катували й знищували люті язичники. Чи ж така безмірна любов до батьківщини у російських патріотів, чи ж така непроглядна сліпота, що вони так і не розгледіли того вселенського вавилонсько-содомо-гоморського зла «святої Руси» у всьому її просторово-історичному вимірі? Чи ж нічого не відали про вирізання та спалювання Твері, Пскова, Новгорода, що виступали проти нехристиянських тенденцій Москви? Чи не відали про знищення Казанського, Архангельського царств, поневолення земель і народів? Чи ж не чули про те, що в Україні відразу ж після підписання 1654-го року договору солдати-москалі робили те ж у наших містах та селах, що й усі нападники, - грабували, катували й гвалтували беззахисних. Що виродження нашого народу відбулося при активній допомозі імперської РПЦ, синод якої забороняв видавати букварі, підручники, художню літературу українською мовою, а з українських храмів вилучалися ї знищувалися богослужбові книги, написані українською мовою. Не «тайна беззаконня» рухала ними? Чи й такий факт, яким може «пишатися» «народ-богоносець». Коли Петро | прислав до Києво-Печерської лаври своїх агентів, переодягнених у ченців, їх гостинно прийняли в монастирі щиросердні українські монахи. А «ченці» з півночі вночі, коли всі спали, підпалили лавру, святиню планети, залишивши із книгозбірні княжої доби купу попелу. Отож священство імперської церкви поклало на олтар «отечества» велику частку «християнського подвигу». Вже в кінці 70-х років ХХ століття єпископ Нафанаїл заявляв, що «утверждение, что при наличии Православного царства - имперской России - не могло бьгі совершиться того страшного всемирного разлива зла, которое мь: наблюдаем в настоящее время, зто не наша своевольная претензия». А архімандрит Костянтин називає злою мрійливістю розчленування Росії на окремі самостійні держави, бо цим була 6 зліквідувалася «возможность восстановпения удерживающего, которьїи не может бьть ни белорусским, ни украийнским». Тобто - цар. «Итак, Государь - Помазанник Божий. Священное Лицо, носитель особой силь! Благодати Святого Духа. Зта божествен- ная сила, действующая через помазанника Божия, удерживало распростронение зла «тайнь! беззакония», - зустрічаємо у вже цитованій книзі в єпископа Нектарія, мовлені 1981-го року. Отож протягом століть і сьогодні теж деякі священики РПЦ знову порушують тему: царі - «божественная сила», невіддільна від церкви. Чи ж може це прийняти українська земля, що ніяк не очиститься від діянь цих «помазанников» І від їхньої «тайнь! беззакония». Чине становить загрози ось така філософія самому буттю нашої держави? Адже уявімо, що сусідня держава знову відновила царський режим із його незаперечним верховенством над церквою. У яку б пастку (ще більше ніж нині) потрапила б Україна із її мирянами і понад шістьма тисячами приходів, що належать РГЦ Московського Патріархату! | чи маємо ми підстави говорити про чистоту віри цих царських ідолопоклон- НИКІВ, які століттями хочуть переконати світ, що царський режим - це майже вцілілий острівець раю, а весь дім Романових - не що інше, як оматеріалізований (Господи, прости) Божий Дух. Що ж тоді праведність взагалі? Чи для царів вона одна, а для простих смертних інша? Чи ж можна їх віднести таки до праведників, як того хочуть деякі імперські священики? Чи хоча б одну із Десяти Заповідей Божих вони сповідували? Дві найосновніші, найперші, що вчать понад все любити Бога та свого ближнього. Але владу свою підняли понад Божою. Той же єдинокровний та єдиновірний брат-кріпак став такою ж власністю, як 1 гінчі пси. Він продавався, дарувався, програвався у карти «носителями особой благодати». А як втиснути цих «помазанников» у Заповідь «Не вбий». З волі царів-завойовників, навіть з примхи їхньої, за довгі століття вбито цілісіньку цивілізацію. «Не чини перелюбу». Ні для кого не секрет, що царський двір кишів аморальністю та розпустою. Чи це не було «тайною беззаконня»? Чи, може, Заповідь «не вкради» була витримана благочестивими царями! Усі ті ідоли із золота, золоті тельці, золоті ліжка і вся розкіш Ермітажу та літньої резиденції - Петродворця, уся та фантастична розкіш царських палат дорівнювала голодному існуванню поневолених народів, у тому числі й російського, сатанинському їх обкраданню. Можна поневолювача, який пограбував і поневолив народи, етноси, землі, назвати «носителем особой силь Благодати Святого Духа», коли, знову ж таки, порушено Заповідь «Не пожадай»? А чи не є «тайной беззакония» і те, що при царському дворі тирлувалися усілякі упирі, відьми, пророчиці, віщуни, усілякі гришки распутіни і творилася та мерзота, за яку найбільше карав людство Творець. Саме за зло «тайни беззаконня». Отож мовби й немає де поставити печаті праведників на царських чолах. Щоправда, сама постать останнього царя, якщо відкинути усю гріховну и аморальну у своїй суті, деспотичну самодержавну систему, по-людськи симпатична й викликає співчуття. Відомо, що він не рвався до престолу і хотів віддати його братові. Й справді, останній із царів став мучеником і, може, тим і очистився від «благочестя» всього родоводу Романових, імперії, яка під прикриттям православ'я чинила вселенське зло. Саме вона поставила себе вище Ісуса Христа. Це вже було в Божому світі. ригадуєте: «Вище зір поставлю престол свій» Однак пройдемося ще рядками уже згадуваної книги («Русь перед Вторьтм Пришествием»). Всім, хто не читав її, гадаю, буде цікаво ознайомитися з такими «одкровеннями» великодержавників, що в одній руці тримали хрест, а в другій двоголового орла, до того ж піднімали її значно вище. «Москва, -- считаєт о. Лев Лебедев, - как столица единого Русского государства уже давно осознаєтся м как м. Обьічно зту идею связьівают старца Филофея, но сем монах записавших зто Третий Ри сименем лиш один из авторов, граженне. - вь Подобно тому, как многовековом путь паломников к Вифлиему, Голгофе и Горе ой непременно пролегаєт через Константинополь, есть мистическая взаммозависимость Святой Землиим срепрауі существующих как бьї во образ о1ОВУА рой Благочестивой Двомцьї: Царя занника Божия ми Патриарха (первого по диптиху). Прибавьте к зтому вполне сог знательное устроение русском земли царями; первомерархами Церкви, святьм ми подвижниками благочестия во образ Святой Земли и Царьграда. Все зто, разумлеєтся, вовсе не случайно находит свое богословское обоснование в концепциях «Руси - Нового Йзрамля» м «МОСКВЬ! - Третьего Рима» (приемницьї Нового, Второго Рима - Константинополя), составляющих такое понятие, как Святая Русь» (с. 267). - Упорядник цитованої книги заперечує всім можливим опонентам: «Многими (особенно в последнее время) зта теория интерпретируется извращенно. Из неєе вььвводится и «великодержавньшм шовинизм», и «имперское сознаниє», им «православньїй мессианизм» русского народа, но ведь зто абсурд: «Третий Рим» - зто не привилегия, но бремя, послушание, крест, наконец» (с. 233). я Цікаво - хто ж вручив російському народові подібний хрест і ось таке «бремя»? | яку таку особливу місію він може виконати, наприклад, перед давнім християнським грузинським народом, культура й історія якого сягає в сиву давнину! Чому повинен навчити і до чого кликати «народ-месія» український народ, який став християнським майже на 160 років раніше, ніж започаткувалася «приемница Нового, Второго Рима»? Чому він може навчити - як любити Бога? свій край? як працювати! творити культуру"? співати пісні? Тож усі ми гуртом вигукнемо: позбавте нас цієї науки і, ради Бога, тільки не заважайте, бо це все ми вміємо! Тоді що? Хіба-що любити «отечество» і «помазанников Божкуеих»? Чиж не насмішки це над замордованим народом, з якого так само дерли по три шкури усі «благочестиві»"? Виходить, що ця «місія» - лжемісія. | її вручив «приемнице Третьего Рима» не хто інший, як той, хто спокушав і самого Іісуса Христа й кидав йому до ніг усю славу світу і все багатство його. Як тут не процитувати рядки Святого Письма: «Горе тим, що зло називають добром, а добро - злом, що ставлять темряву за світло, а світло - за темряву, що ставлять гірке за солодке, а солодке - загірке! Горе мудрим у власних очах та розумним перед самим собою!». Отож великодержавного ідола, який придавив усі народи, в тому числі и російським, ліпила уся шовініСсТтТиИЧчна еліта - інтелігенція й проімперське духовенство. В цьому багато чого є містичного. Бачити світ як свою власність - тяжка хвороба душі. Як не прикро, але так бачив його І великий письменник Достоєвським: «Да, Золотой Рог и Константинополь - все 3то наше, но не для захвата и не для насилия, отвечу я. ...Во имячего же, во имя какого нравственного права могла бьі искать Россия Константинополя? Опираясь на какие вьїісшие цели, могла бьт требовать его-от Европь!/ А вот именно - как предводительница Православия, как покровительница и охоронительница его, роль предназначаемая ей еще с Ивана ЇЇ, поставившего в знак ее царьградского двуглавого орла вьше древнего герба России, но обозначившаяся уже несомненно лишь после Петра Великого, когда Россия сознала в себе силу мсполнить свое назначение, з фактически уже стала действительной и единственной покровительницей и Православия, и народов, его исповедующих» (Повне зібрання творів. 12223 с:148). Той, вище цитований К. Леонтьєв, що прийняв постриг під ім'ям Климента, у 1889 році писав: «Заметьте, что даже уже и теперь (в 88 г.) я замечаю в русском обществе некоторую уверенность, что мьг готовьі к войне даже с лигой. ...Молюсь я о том, чтобь: Господь позволил мне дожить до присоединения Царьграда. А все остальное приложится само собою!». Ось він, нетлінний ген завойовника! Про що молилися Христові Апостоли та всі! щир! християни усіх часів? Про мир та спокій на землі, про любов братерську поміж людьми та народами. і зай можливо, якщо це залежить від вас, - учив святий Апостол Павло, - живіть у мирі 30 всіма людьми!» Те, що зринало з вуст імперських проповідників на голови імператорів і в голови простого люду, не має нічого дотичного до християнства, а є мого антиподом, тенетами диявола, що є руиначем і батьком хаосу, зла та всяких боєнь.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин