Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 11сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №45 за 1998 рік

Слово Просвіти, №45 за 1998 рік

М і М ш - - ї - ч ра ри. - пр -- Р а іван Й юю сайтів - чають ль їотче нюрчівнасьй фіо'оть зате я ч-| У ра чч-. М і - чуле ча ЯР и - шо с --- - - зб : лі й дн вною - і " - г | РИ че ПР. ж. - б лиеці Я ДНЯ а нн ст зни во ПРОСВІТУ ПИ ни рееанннннйно зно - ни ПАРЕ сан - А. и ри Р | б '-біт п що сн нанні ж гоже - з - нь ни Я пдвемч ОВ Б «Я уверен, что м в самикіх ВЬІСШИХ сферах такдумают. Если же нет, то отчамваться че надо. - Будут вьінуждень! обстоятельствамитак думать: Пусть только Германия атянет Турцию в союз противу нас, м я воскликну: «Ньне отпущаєти раба твоего!» .. Относительно военньіх трудностей скажу вот что: насчет созидания, насчет творчества, самобьттного устроения, прочности м т. П- Россия останется еще сфинксом, НО что касаєтся до способности всегразрушения - в зтом никто ее не превзошел: С 15--16 столетия, со времен Уоанов - ОДНО За другим рушится м гибнет: Казань, Астрахань, Сибирь, Малороссмя, Швеция, Польша, Турция, Кавказ, Азиатские ханства... Смешно даже видеть и читать, Когда наши обижаються или притворяются обиженньтми тем, что Западнас так боинтся! Как же не бояться! Зто что-то роковое и почти поневольное. Не-то страшно, чего хочет великий народ, а го страшно, что он нечаянно, бьть может, иногда делаєт. Самьте большме неудачи наши (Тильзит, Парижск. иБерлинск. трактать) - пустяки сравнительно с нашими приобретениями и торжеством медленнььм, но Верньїт, фатально верньтм. Что мьі такое: действительно ли меі човьш культурньшй мир, как думал Данипевский, орудие ли примирения Церквей без всякой особой гражданской оригинальности, наконец, мьі тайм в загадочньіх недрах нашей великой отчизнь: зародьтш самого ужасного отрицания и нигилизма (иногда увь!!) - думаєтся, признаюсь, итак, задатки самого гнусного и кровожадного хамства (равенства то есть), вовсяком случае, наше призваниє - огромное м грозное еще далеко не исполнено ми потому - «горе тому, кто станет на дороге зтому, не нами, а Свьше предначертанному, стремлению» (с. 278). Ось тут важко не погодитись. Адже усі демонічні режими, Усі варварські утворення - не що інше, як проникнення 8 архітектуру суспільства темного небаченого світу, який повністю поневолює всю ієрархічну систему, особливо інститути експлуатації та влади над народами. У Святому Письмі це зветься «блудодіянням», тобто контактами з демонічним світом. На цьому блудодіянні трималися усі імперії, і саме тому вони вражають світ жорстокістю й злом. Людина без допомоги темних не здатна породити усі ті жахи, людоморні, якими були означені всі тоталітарні режими. Людина - раб, який продавався, купувався, мордувався д9 смерті, розпуста и вседозволеність «вищих ешелонів» та жорстокі караючі методи управління, зведення ролі народу до Рол! безликого, мовчазного з паралізованою волею натовпу, було типовим для ВСІХ імперій - від тих, що відійшли в небуття, - й до останньої, що бореться за своє існування й усілякими методами силку ється втриматися у в'їждженому сідлі. У численних клинописах Вавилонського царства, які стали надбанням світу, є дані, що перші десять халдейських царів приходили з неба. Жерці Вавилону володіли знаннями, особливо про будову світу, Як! принесли їм гігантські люди, що врятувалися од катастрофи. | у всіх царств (імперій) однакова доля -Вавилонського, Ассирійського, Персидсь- кого, - сягнувши апогею злочинів, вони зазнали катастрофи, що змітала !х З лиця землі. Те сталося з усіма: варварське утворення зникало. Але духів темряви знищити не можна. Вони обов'язково відшукають новий благодатний грунт, яки" ми неодмінно будуть: варварськ! апетити як прояв національної риси, жорстоким властолюбний правитель та його оточен- імперію, бо вони - володарі народних думі душ. Через свій талант, слово, проповідь, певну ідеологію вони можуть впливати на народ, формувати його переконання, світорозуміння та житейську філософію, закладаючи в неї порочний код. Ці поневолені самі поневолять інших. У давніх імперіях такою унікальною кастою були жерці, волхви, були язичницькі філософи, оратори, пророки. З християнськими душпастирями, що впустили у свої душі Духа Святого та віру Христову, зробити це неможливо, майже неможливо... Якщо віра глибока, а душа чиста, незаземлена нічим - ні особистим, ні державним. Однак є таки шпарина, через яку можна пролізти: переважання матеріального над духовним, блуд великодержавності, що здається святим почуттям любові до батьківщини. Цей гріх набув особливої сили, коли церква зрослася з державою, коли інтелігенцією та аристократією заволоділи богоборські настрої. Патріарх Никон означив усю наступну російську історію пророчою фразою: «Разметет вас сия метла: явившаяся на небеси, хвостатая звезда». Духи хаосу, вміючи нав'язувати людині думки, позбиткувалися над тими, хто мав би служити лише Богові Триєдиному, визнавати над собою лише Иого верховенство, а перейшов під крила двоголового орла. Проімперські настрої тут закладалися з «клубничкой»: немає поневолення народів, а є утвердження «свяТОоОЙ Руси», немає варварських апетитів, а є лише поширення православної віри, утвердження християнства на планеті, особливо серед слов'янських народів. | настільки нездоланне і «святе», що з цих обіймів виривається й ніяк не вирветься на наших очах «слов'янський» «православний» чеченський народі... Вслухаючись у щирість висловлювань, зафіксованих у джерелах, робиш висновок, що та частина духовенства, що перейшла на бік імперської (державної) церкви, що вірно служила та й служить імперській Росії, ніколи не дивилася на свою вітчизну як на завойовницю народів, з отже - людини, її душі, духу і впадала у тяжкий гріх проти її Творця, а лише як на «святую Русь», наділену «боговибраністю» і «православною місією». І ця хвороба, як бачимо по інших «обустрамивателях Россий», сягає апогею в ХІХ--ХХ ст. й немає цілителя, котрий би якщо вже не вилікував, то хоча б поставив діагноз і переконав, що коли хвороба не буде ліквідована, то у «спадкоємиці Третього Риму» буде доля другого. Це якийсь там солдат імперської армії чи ба бойовий командир, а сам Блаженніший митрополит Антоній під час Першої світової війни залишає ось такі рядки («Русь перед Вторьітм Пришествием»), які нічим не нагадують дух апостольських одкровень та того, що залишили по собі духовні отці православної віри. «Для нас же, русских, напротив, только тогда получится нравственное удовлетворение в случає победоносного исхода вомнь:, если священньй град Равноапостольного Константина и кафедра Первенствующего мерарха всего мира опять восстановит свое значение, как светильника православной верь:, благочестия и учености, й будет собою обьединять славянский север, зллинский ЮГ, и сиро-арабский и грузинский восток, а также привлекать к возвращению в церковь русских раскольников, болгарских отщепенцев, австрийских унматов и восточньїх еретиков-монофизитов разньїх найменованим. Не Европу только надо очиєтить от турок, а весь Православньгй Восток: Гос- поден Гроб, Голгофу, Вифлием, Дамаск, катастрофа. Бо ж нікому тримати небо понад краєм і очищати його молитвою. Вони хоча й звучать, але їх нечує Господь. Розмах митрополита Антонія справді! планетарний. Він би волів віддати данину вдячності еллінському народові за те, «что некогда освободил нас от рабства диявола и ввел в свободу чад Божиих, соделав нас христианами» і щоб Росія відновила Візантійську імперію, об'єднавши вільну Грецію з Царьградом: «Тогда Россия попучит себе надежного ий преданного союзника в исполненим другой своей задачи на Ближнем Востоке, Она допжна овладеть широкой лентой земли от южного Кавказа до Дамаска м овладеть Сирией и Палестиной, открьів для себя берег Средиземного моря и соединив его с Кавказом железньми дорогами. Без преданного и сильного своей енергией союзника зтого сделать, атем более сохранить, невозможно, ибо при иньіх условиях греки будут самьтми неукротимьїми противниками такого движения России на восток, да оно просто сделаєтся физически невозможньтм». Ось яка вона, трутизна імперського поділу світу. Ось вона, нев'януча ідея «как нам обустроить Россию». Не закачавши рукави, не мобілізувавши власні сили, народний геній, талант, анеодмінно шляхом історичного варварського рекету-. Для цього всі методи підходять, можна дечому навчитися і в поганства. «От язьшмческого Рима нам вот чему надо поучиться. Зто железное государство, распространяясь все шире и шире по известному тогда миру или вселенной, не спешило поглощать и уничтожать культу- ри и государства, а напротив, где встречало здоровую ми убежденную религию и культуру, там даже усилия прилагало к тому, чтобь: даже пересадить к себе те идей, обьічам, наконец, тех людей, которьгюе могли бьт бьїть полезнь! всемирному городу и вселенной. ...Иное дело Сирия и Палестина. Здесь православньтх христиан в двух патриархатах всего только 500 тьшяч и почти все они арабь. Конечно, должно тоже оберегать и их язьшк, и их приходские общиньїт, но не должно препятствовать поселению там русских землевладельцев и ремесленников, очищая для них пустьшни и магометанские поселения, которьге, впрочем, чей и первьїх Романовькїх о том, что Московскому царству суждено бьіть Гретьим Римом, а четвертому Риму не бьквать». Господь не дозволив «все шире ишире» розростися тій раковій пухлині планетарної руйнації, щоб спустіли магометанськ! поселення «под русским владениєм», не дозволив «ринуться» в «страну, где жил наш Спаситель». Затяжний недуг монстра обернувся не одужанням, а раптовою смертю. Сталося це Божого року 1991- го. | є серед нас, землян, ще одна, на превеликий жаль, рідкісна та нечисельна категорія людей, яку не може спокусити, завоювати і використати світ ворожий - діти Христові. Сповнені сили Духа Святого - Царя Небесного. Їх завжди мала і має Росія. Вони зреклися більшовицької церкви і відійшли до Російської Православної Церкви Закордоном (така її офіційна назва) та до Катакомбної. Але голосу цих чистих християн не почула Росія ні та, що «вгорі», ні та, що «внизу». Така людська природа. Навіть у раю було почуто спокусника, батька погибелі, а не Творця, І обрано шлях лжевчення («будете як боги»), лжеслави, лжезнань, обрано шлях горя, погибелі, короткого мученицького існування, а не дорогу світла, правди, радості, довгожительства та всілякого благоденствія. Мав цей народ, з якого прагнули зробити пжемесію, знаних і незнаних великих праведників, що застерігали свій народ не рвати плоди із імперського дерева лжеслави. Мала Росія праведника Івана Крондштадтського, що бачив усю гріховну дорогу своєї батьківщини, бачив аморальність і безбожність її аристократії, інтелігенції, звиродніння й завойовницьку суть самодержавства. Тому ще на початку нашого століття казав, що російське суспільство хитається і близьке до падіння, і не в більшовиках суть. Дерево впало не тому, що вітер подув, а тому, що воно зогнило. Це він попереджав «сливки общества», що вони « будут стертьі с лица земли правосудием Божим». «...русское царство есть не Господнее царство, а широкое и раздольное царство сатаньі, глубоко проникшее в умьті и сердца русских ложно учень и недоучек м всех широко живущих по влечению свомх страстей...» Чому б не прислухатись і нині всім «месіанам» до слів великого праведника" «Если в России так пойдут дела и безбожники и анархисть-безумцью не будут подвержень праведной каре закона, ми если Россия не очистится от множества плевел, то она опустеет, как древние царства и города, стертьюе правосудием Божим с лица земли за свое безбожиєе м за свом беззакония (Вавилонское, Ассирийское, Египетское, Греческо-Македонское)». Те, що проривається з рядків багатьох духовних сподвижників, можна означити одним словом - розпач. Протоієрей Сергій Булгаков зізнається у своєму щоденнику, що він нічого не розуміє в тому, що відбувається з його батьківщиною, що вона «поражена смертельно», що можна обійтися й «без родиньт, когда есть Родина-Церковь, но и от родиньт я не должен, не могу и не хочу никогда отказаться и, значит, умираю всю оставшуюся жизнь, пока Господь не исцелит бесноватую Россию». Був ще один великий духовний сподвижник у Росії - Ігнатій Брянчанінов, який залишив багато праць, молитви якого тримали народ, край, щиро вболівав за нього, але найбільше - за Святу Апостольську церкву, що перебуває у стані «бьістро растущего падения, растления, омертвле- ния. Ко ней применимо слово Господне, обращенное к ангелу Сардийской церк- ви: «Ть: носиш имя, будто жив, но ть! мертв». «В происходящей разрухе цер- ковной нечего винить «вВнНешних»: виноватьі кенаннвннінннннннниннннинннннннничннннннн нн и сами начнут бьшстро пустеть под русским владением. Если зто будет сделано, то не пройдет и десяти лет, как вся Палестина и Сирия обратятся во Владимирскую или Харьковскую губернию. Народ наш так и ринется поселятся в страну, где жил наш Спаситель, Его Пречистая Матерь, Апостоль, пророки и мученики. Там будет уже место длячисто русской культкри, для русской речи, для русской торговли и промьішшлености, в частности, две поспедние отрасли обильною лавою польются по Волге и Каспию через Кавказ к Средиземному морю им обратно. Пустьінная местность вновь процветет, как «земля, неверньте чада Церкви, давно гнездившиеся, однако, внутри церковной оградьї. Благодательной Десницей Промьісла (а не сатанинской злобой большевиков) произведенразрез злокачественного нарьтва, давно созревшего на церковном теле: удивительно ли, что мьі видим и обоняем зловонньй гной, заливающий «святую Русь». У своїх незабутніх листах, що становлять духовні проповіді, великий праведник невипадково бере в лапки ці два слова і радить своїм чадам духовним придивитися до життя «святої Русі» «сверху донизу» і побачити, що «светильник нашей церкви бьш «сдвинут» со своего места благоде- ня, що повністю підпадають під опіку ДУХ'? зла, стають слухняним знаряддям ЇХНЬОЇ волі. А воля там завжди одна: хаос, кров, зло, війни в планетарному масштабі. Твориться енергія гріходіянь, ЯКОЮ живиться демонічний світ. От вам | вся СУТ» «свьше предначертанного стремления» : | Темні духи обирають саме Т! гопови, ЯК! можна гідно використати, | творять містерію 3 розмаху митрополита видно, що він зла: жорстокі стають караючою агре7т ною силою, багаті - ще багатшими: (хоча готовий «очищати» не лише «исконно руєсможуть кинути до ніг те багатство Й скую планету», а й інші галактики, де ої «месіан», а особливо апетити не бідном бувають велику | НЯФГсТР 2 . властьумущі здоФу іс у ше | Чі що несуть світові прижилися 6. Чи жніколи мого не обпікали у у від "амство». | Рядки Першого Псалму царя и пророка Бейрут и вообще все православньте едара хим. Если на настоящую вомну удалось бь! взирать лишь как на первьій зтап освобождения християнства и непременно обеспечить за собой сильньїш и постоянньші натиск на дальнейшие предель! турок, населенньїюе православньіми греками и православньтми арабами»: «г ое ур - ч- 5 нуснов и кровожедне ттшіУпог Давида: «Блаженний муж, що не ходить | текущая медом и млеком», а всяким рус- | ющей рукою Промь/сла м отдан (и доселе досліджен! стають щ оозчавленими на раду безбожних і на путь грішників не | ский христианин сочтет раз в своем жизни отдается) на попраниме врагам. Нагар на ідженими | поОКкІРНИМИ, стає, і на зборищі душогубів не сидить». Коли убогий розумом недосконалий серцем дивиться на світ очима завойовника-душогуба, - біда. Коли таких душогубів багато в одного народу, народ стає прокляттям Планети. Коли ж завойовництводушогубство схвалюють мужі духовного сану, до народу і до краю приходить отправится на поклонение Животворному Гробу; даже наши баре м барьтни забудут о Карлебадах и Парижах ми будут знать Иерусалим, Вифлием, Назарет. Вот тогда со всею силою проснется русское самосознание; наука м поезия возвестят миру о чувствах русской души, и исполнятся чаяния последних Рюрикови- зтом светильнике бьгл так велик, копоть позтому бьла так сильна, что потребовапось Правосудиєм и милостию Божией бросить его «в великое точило гнева божия»... «обставинами ДОЛІ». Але є категорія людей, яка становить для темного світу найбільшим інтерес: Це - люди духовні, мислячі, талановиті, Т!, ЩО є поводирями народу, що мають вплив на маси. Їх особливо Цінно запрягти в демонічний тоталітарний УЄСТРІУ": Вони найбільш плідно можуть попрацію?8т7 на (Далі буде)

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин