Сторінка · с. 6сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №45 за 1998 рік
Слово Просвіти, №45 за 1998 рік
Чі Р о 7 Б ми 7 ре Ю г й , й, СТАРОЇ ін ЖоЗо т 3 и | М Р іт. ; оо У за а 5 Го М ще р «ЗИ й , й , ) Р ва У "ДР " ДЕ й ти і 1 Щи - М й " - РА ЩЕ цій «З мог Рай й Ж-е :45 озаябіррі ово ; зує ій почи Ре -- ре «З з-зАЗЛИЙ ї! кі ЯР: її М Е й гі М РИ | а-. б
лова Я пОДОТИКА
Анатолій ПОГРІБНИЙ
й
У о, т
Р бий б
Лист із Близнюківського району Харківської області від Анастасії Полтавець: «Скільки брехень у нас поширюють, в т. ч. у райгазеті, щоб обізлити людей проти України! Дітей досі виховують на ідеях ленінської піонерської організації. Ведуть їх, як ії раніше, щоб квіти клали комуністичному ідолові. А ще лякають, що є випадки, коли до нас приходять бандерівці, і то вони крадуть корів та свиней або палять скирти. Ї без кінця збирають підписи - за комуністів, за погибель бандерівців і т. д. Люди бояться, що зараз є погано, а завтра ще буде гірше. Ї - мовчать. Я, правда, написала замітку про те, що то неправда, нібито при владі в нас націоналісти, а не комуністи. Але, навіть не надрукувавши її, мене так поганьбили через райгазету, що натруїли на мене весь район. Дехто навіть вітатися перестав... Чому ж так тяжко дається Україні воля? Гому, що Росія боїться нас, працьовитих, випустити з рук, тому що без нас їй, а разом з нею її прислужникам, туго доведеться жити. Нам же треба орієнтуватися на прибалтів. Які вони молодції»
І. хоч побіжно, останній лист із Харкова 0 ( скільки приносить їх пошта лише з одного цього краю) - від Мефодія
-
Мартинова. Лист цікавий тим, що пише його вже й не українець, а росіянин за національністю, з тих, звичайно, яким з «братьями-славянами» не по дорозі. Послухайте бодай його неупереджений погляд на особливо дратівливу тему т. зв. бандерівщини. «Как-то в разговоре с одним демократом местного разлива зашла речь о формированиях ОУН-УПА. - Зто - бандить! - безапелляционно вьшталил собеседник. - Да-да,- поддакнул я.- Проходу от них не бьшмо в ПІодмосковье. - Почему в Годмосковье? - непонимающе уставился он на меня. Они же действовали на Западной Укранне. - Разве? - притворно удивился я. - Но тогда позвольте спросить: кто туда звал советских? Не они ли вломились туда и стали насаждать свой порядки? Да ведь каждьй в таком случає должен всеми способами защишать собственньй дом. Итак, кто же бандит - тот, кто защищаєт свой дом, или тот, которьшй в него врьваєтся? ..Я русский человек,- завершує свого листа М. Мартинов, - и я низко кланяюсь бойцам ОУН - УПА, зто настоящиєе герои; в отличие от многих, они не шли покорно в ГУЛАГ, а сопротивлялись до конца».
м. Миколаїв, Іван Григоренко, ветеран війни, кадровий офіцер-артилерист: « За даними перепису 1989 року, в Миколаївській області українців 72,690, росіян - 19,49; по м. Миколаєву відповідно 63,290 і 31,296. Годі як розуміти те, що трапляються ще випадки, коли на мої звертання українською мовою на мене дивляться як на інопланетянина? Дехто навіть питає, чи я не з Західної України. Насправді ж я родом з Центральної України, а в Миколаєві живу вже 22 роки. Я переконався, що ще й сьогодні бути українськомовним українцем у нашому місті нелегко і непросто - куди простіше бути російськомовним «хохлом» чи «малоросом». Зате пілковито вільно почувають - ся у нас організації на зразок «Честь и Отечество», що об'єднує відставних офіцерів радянської армії, флоту та КДБ. Днями вони провели мітинг протесту. Формально йшлося про затримки з виплатою пенсій, та передовсім - про необхідність голосувати за комуносоціалістів та про відновлення СРСР. Ось яке «Отечество» мається па увазі!
А. що можна сказати з того приводу, що 26 квітня 1997.го року сесія міськради ухвалила антиконститущине рішення про визнання російської мови офіційною на території Миколаєва. Воно залишається в силі і сьогодні. А на одну з найближчих сесій планується винести для затвердження амуниципальную программу гарантированного и свободного использования и разпития русского язьїка и других язвікор национальньх меньшинств в г. Николаєве». У проекті цього документа йдеться про утверджения в обласному центрі якогось офіційного «регионального (2) язьтка» - тобто російської мови, яка і без того є тут панівною та привілейованою» .
Ре ЗІ ГІІВАЕННОЇ
У цьому числі «Слова Просвіти» продовосуєм надтдодять на ім'я автора радіотеред треба», що транслюється по першому ї туретьом продовження розмови, започаткованої у ч. 2 нації та її мову, культуру, мораль, тро захисти утвердження України як вільної серед вільних
м. Миколаїв, п. Олещук: «ГІрошу пробачити за похибки, бо українську мову не вивчав: не було в школі такої дисципліни. Уся трагедія у тому, що з 1991-го року ми маємо сліпих державних проводирів. А може, и глухих. Адже це вони зробили з України прохідний двір. Без вікон і дверей Бери, тягни, крадь, вивозь, продавай, забирай... Мова - хіба це не пан Кучма вже не раз заявляв, що російська мова в Україні не чужа, Та хіба не він ставив питання про її офіційність? А раз так, то яка потреба відроджувати українську? Що мий бачимо на практиці. У нас до прийняття Конституції на тролейбусі Хо 5 та трамваї Хо 6 оголошення робили державного мовою, а після прийняття Конституції - МОВОЮ російською».
Ше лист із Миколаєва від Івана Петровича. Він також повідомляє, що вчили його «не українською, а чужою мовою». Одначе сьогодні ситуація стала ще гіршою: «все українське затирається». «71 думаю, що це є так тому, що у нашого уряду та Президента одне око дивиться на Україну, а друге - на Росію. Ї цим вони відрізняються від керівників прибалтійських держав, які дбають найперше про самих себе та про міцні свої кордони. У нас же все відкрито. Я спостерігаю, як масово приїжджими з Росії закуповуються у нас і в інших містах області квартири, як активно відбувається переселення. Не виключено, що це для того, щоб згодом вже й не було кому голосувати за Украшу, та щоб тоді, коли вже не стане й нашої мови, заявити: усе це - одне, все це - Росія... З цією ж метою й економіка України дощенту руйнується. І чому ж ми, українці, так слабо подаємо свій голос протесту? Чому в нас і телеканали, і школи, і театри, і церкви, 1 монастирі, і редакції - та майже все - позаймали росіяни або наші переверчуки, а українству нема в себе вдома місця? Ми мусимо нарешті зорганізуватися і енергійно захищати свою честь та гідність. І справжні кордони нам потрібні, і патріотична українська влада. Не дозволяймо, щоб нами керували різні шарикови, різні зайди».
Ситуацію з «українізацією» в Запоріжжі аналізує пенсіонер Степан Рев'якін. Насправді, пише він, «у нашому краї рідна мова животіє на правах сироти і не є в силах протистояти російськомовному засилміо після проголошення України незалежною державою. Якщо, скажімо, до 1991-го року в нашій області було всього 3 обласні газети і з них лише одна була російськомовною, то зараз цих газет, певно, зо три десятки і з них лише одна «Запорізька правда» -- українська, Одначе активніше, аніж ця газета, провадить українську позицію «Запорізька Січ», яка з різних причин друкує свої матеріали також і російською мовою. А ось школи. Їх у Запоріжжі більше ста, ї значна частина їх проголошена українськими, але ж насправді це - чистісінький самообман, брехня, хіба що це для звіту перед глухим і сліпим Міністерством освіти. Насправді в наших школах прошпвітає російська мова. Ось хоч би середня школа ім. Г. Шевченка, куди ходить моя внучка. А що там українського? А нічого. Учителі говорять по-російськи не тільки на перервах, але іна уроках; російську мову, замість з 32-го класу, увели тут примусово, причому за плату, вже з 2-го класу.
А ось книжкова торгівля. Гакого навалу російських книжок не було, мабуть, ні при цареві, пі при комуністичних можновладцях..
Телебачения. До 1991 року було в Запоріжжі всього дві програми, одна - українська, друга - російська, Тепер же маємо 8 програм, па яких зранку й до пізньої ночі в основному чуєш лише російську мову. НЇе можна не помітити, що майже всі передачі для дітей, як і всі дитячі кпиижки, - російського мовою. Хіба це не є спланованою акцією проти української нації?
Так саме першими порушниками статей Конституції України, про мову є правоохоронні оргати - суд, міліція,
о тублікацто,
ачі Анатоляя Погрібного у каналаж Укр
часопису, про нете
російс ька
та культур Вони-бо перебувають сьогодні у такому заперті, що з нього
ім, бідолашним, просто не вибратися
в Запоріжжі 1 найбільшим болем пише він, що «ми, українці, через шість
не тільки украй громадян, котрі вбачають у цьому фактові грубий натяк на
їхню інтелектуальну неспроможність розуміти українську мову або ж натяк на другорозрядність цієї мови. Фактично
ж, - загравання з малосвідомими елементами, які ненавидять усе
скомтоновану з листів, які
«Якби ми вчились так, як аїнського радло. У нит - рехідні ціннос тл української
їх від зазадань українофобів, про
у народів вольтім кола.
Коротко сказавши, - підсумовує п. Рев'якін, . мова у Запоріжжі богує. А відтак українська мора
а потребують реальної, а не словесної підтримки,
без активної протидії російськомовній облозі на простір волі 1 життя».
Аналогічно відтворює національно-мовну атмосферу житель ЦЬОГО міста Микола Олійник. з
ів незалежності нашої держави почуваємо себе, як індіаниі
рок в резерваци Коли керівництво міста Запоріжжя та керівники райцентрів послуговуються російською мовою, то це обурює
пів, але й частину свідомих російськомовних
діагнозує пан Олійник,- мова йде про примітивне
українське 1 хотіли б бачити наш козацький край провінційною
околицею новітньої Російської імпери»-
З гіркою іронією пише п. Олійник ще й я, що в Німеччині, як і у Франції, державні службовці двічі на тиждень спілкуються мовою своїх сусідів. Їо чи не доцільним було б зобов'язати українських державних службовців хоч один день на тиждень спілкуватися державною мовою? Я впевнений, що саме державні установи та державні посадові особи повинні відіграти головну роль у припиненні процесу зросійщення українського народу».
Ось лист із Криму, від Валентини Артеменко, яка живе у Ялті. Коли вона підкреслює, що мої бесіди для неї
- то «все равно как глоток родниковой водьм», що вони
таке: «Чув
«актуальньт и глубокосодержательньт» та що найцінніше в них - «любовь к многострадальной Украине», то я сприймаю (її слова не просто як похвалу. Еіайперше це є свідченням того, як українська правда поширюється 1 на простори російськомовного Криму, де антиукраїнські настрої роздмухуються «братьями-славянами» особливо наполегливо.
|, нарешті, останній лист, відгук на одну з моїх
із ШМиколаєва, від Валентини
радіопередач, - також Шеунько, який цікавий тим, що його авторка називає себе типовою російськомовною українкою, а тому й пише Поросійськи. ГІослухайте, будь ласка, «братья славяне», - ) зв'язку з вашими геополітичними і культурними домаганнями, чи питали ви думку ось таких російськомовних?
«Мені 73 роки. Я українка з півдня України, ; тому мені важко і писати, і говорити українською мовою, тому щоб не перекладати з російської на українську, дозвольте 7 напишу по-російськи.
І Ви
такой любовью, с Таким
Я слушала Вашу передачу. Дорогой мой человек так обращаєетесь к укранйнцам, с патриотизмом, с такой душой вкладьтваєте народу любове к
Украмне, к украйнскому язьку! Вас слушают простьіе люди,
з - Та - 0
с Вами соглашаютеся, но верьт нет никакой, что Украина - ЗТ г ь
независимое государство. В самом сердце Укранньі, В Киспе, звучат
в Верхопной Раде звучит негосударственньй язьік,
призьтьюо к воссозданию СССР, воссоединению с Россмей, есконечно
(а Три"
к празднованию Октябрьской революцим и т. дл. Б
поносятся западньте украйнць, которьюе на самом деле і
гу ь - . міс четьшщре головьі вьше русскоязьгтчньх, ибо они знают, кре
чит из
своего, и русский, и польский язьки. ИЙ если зто збу
уст вьтоких посадових осіб, то скажите, пожалуийста, Не чу могут падеяться украннцьм-патриоть? Правду на У крані никто не скажет, ибо идет межнациональная розіо меж
русскими и украйнцами. Двенадцать миллибной русских - г У еслй сколько волка не корми, он все равно смотрит б леє: И є
ть зу. БЛАМ і ам - есть русскисе, которьюе относятся к Украйне м Кк україні
вовна огут уважением, то вто отдельнью личности, которкіє є мя
прокуратура.
-« более? ? поплиять на МИЛАМОНЬІ русских п Укранне, а тем аа
- вико жг чу красу КОВИ зі ж - а рій
нен
вчи:
іму
Ж - ко їі р о
чай потооРчиньЙй
щ-й г.
жна
Ру
Ї,
||
Роє все Сне
Ук
ХГ
вне
?
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
