“Хто ті Мойсеї, хто ті провідники, які здатні виконати обов’язок перед Україною?” · с. 2сторінка оригіналу ↗
ПОДІЇ, ФАКТИ, КОМЕНТАРІ ПОЗИЦІЯ ПРОФСПІЛОК
Слово Просвіти, №45 за 2008 рік
Петро АНТОНЕНКО
Дуже гострою була прес-конференція керівництва незалежних профспілок України, що пройшла у понеділок в агенції “Укрінформ”. Ішлося про запропоновані владою шляхи подолання впливу на Україну світової фінансово-економічної кризи, зокрема про прийнятий парламентом у п’ятницю антикризовий закон. Якщо висловити суть сказаного однією фразою, то найкраще це зробив Григорій Осовий, керівник Спільного представницького органу всеукраїнських профспілок і профспілкових об’єднань, що згуртував близько 70-ти цих організацій: “Ми не сприймаємо такого шляху подолання кризи, коли пропонують лише два методи: перший — заморожування зарплат та соціальних виплат, другий — зростання цін і тарифів. Це гримуча суміш, яка веде до соціального вибуху”. Про соціальний вибух (до речі, саме напередодні річниці помаранчевої революції) говорити зараз хотілося б найменше — надто й так наелектризована суспільна атмосфера. Але в такому разі для запобігання вибухам потрібен соціальний діалог. А де він? — хочеться запитати у влади. Той діалог, який був на початку року, коли ухвалили Меморандум між владою, профспілками та працедавцями про основи соціальної полі-
Мирослав ДАВИДІВ, м. Івано-Франківськ
ЗА КОГО ГОЛОСУВАТИ?
До 1991 року в моїй сім’ї не виникало жодних непорозумінь під час обговорення питань культури, мови чи віри українців. Усвідомлення потреби безкомпромісної боротьби за наші цінності, а також проти сатанинського комуністичного режиму вело нас у той час на мітинги, спонукало брати активну участь у громадському житті, надавати всебічну допомогу для організації руху за незалежність України. Твердість духу, рішучість, уміння боротися і перемагати нагадало світовій спільноті, що на карті світу є талановитий народ з високим рівнем культури, освіти, духовності. Це ще раз підтвердили події 2004—2005 років, які, на мою дум-тики. І ось він перетворився на монолог влади, яка вирішила долати кризу за рахунок простих людей. Конкретніше це знайшло втілення в тому, що навіть антикризовий закон, за основу якого взяли проекти Президента й уряду, було розроблено без участі профспілок. Про що тоді говорити? Чого дивуватися, що на загальнодержавному рівні Національна комісія з питань регулювання енергетики, звісно ж, з подачі вищої влади і без погодження з профспілками, приймає рішення з 1 грудня збільшити тарифи на газ для населення одразу на 35 відсотків. На прес-конференції повідомили, що профспілки оскаржили це рішення в суді. Юридична підстава — те, що цього не узгоджували з профспілками, як вимагає закон. Аргумент здорового глузду — те, що не можна підвищувати тарифи, якщо не відома ціна на газ на наступний рік, тобто ціна його купівлі за кордоном, насамперед у Росії. Про який діалог влади й народу говорити, коли київська влада “зі стелі” підняла з 4 листопада тариф на проїзду метро й наземному транспорті одразу в 4 рази! Ще один красномовний приклад: у Полтаві щойно різко підвищили ціну на електроенергію. Мотивація просто єзуїтська: через підвищення мінімальної зарплати, попри те, що самого підвищення поки що не передбачають. По підвищення мінімальних зарплат і соцвиплат треба сказати окремо. Профспілкам таки вдалося добитися, щоб під час ухвалення остаточної редакції антикризового закону 1 листопада вилучили скандальну норму про дворічний “мораторій” на підвищення мінімальних зарплат і прожиткового мінімуму. Це обмеження приймали начебто на вимогу Міжнародного валютного фонду, від якого ми, як панацеї, чекаємо 16 мільярдів доларів позики. Але виявляється, МВФ не ставив такої категоричної вимоги, вона інша: бездефіцитний бюджет. Він можливий лише за умови “заморожування” зарплат і соцвиплат — це вже вигадки нашої влади від її економічної немічності. Інші способи створення бездефіцитного бюджету — його наповнення, порядок на митницях і в податковій сфері, економія в інших галузях. Не все зрозуміло і з провалом мораторію. Може бути так: нема ні обмежень на збільшення мінімальної зарплати та соцвиплат, ні їхнього збільшення. 25 жовтня, ще до голосування в парламенті, у надії на “заморожування” уряд прийняв постанову про розробку тарифної сітки зарплат для бюджетників на 2009 рік. Ідеться про мільйони службовців (не лише про управлінців, а й про вчителів, лікарів, інших бюджетників). Тож згідно з цією постановою, за основу тарифної сітки взято нинішній жалюгідний рівень мінімальної зарплати — 545 гривень. Між тим, з 1 січня 2009 року планували підвищити прожитковий мінімум до 770 гривень і нарешті вперше вирівняти його з мінімальною зарплатою. Такий рівень узгодили з профспілками, заклали в проект Держбюджету на наступний рік. Проект уряд подав давно, але почалася політична криза, було розпущено парламент, і все “зависло”. Тому треба сподіватися, що Президент призупинив дію указу про розпуск парламенту і реанімував його не лише для двох цілей — прийняття антикризового закону і фінансування виборів, а й для прийняття Державного бюджету України на 2009 рік. Бо це єдиний документ, який регулює рівень зарплат і соціальних виплат.
Ще один аспект. Про нього гостро говорив на прес-конференції голова Конфедерації вільних профспілок України Михайло Волинець. Ідеться про так звану банківську кризу. Її спровокувала не лише рейдерська атака на “Промінвестбанк”, з якої начебто все й почалося. Все це — результат багатолітнього банківського тероризму — інакше це важко назвати. Десятки, сотні банків за роки незалежності надто вже розжиріли в Україні. Половина з них — це просто “пральні машини для відмивання грошей” (визначення Г. Осового). Роками діє вульгарна схема: банки беруть за кордоном кредити під малий відсоток, пускають ці гроші в Україні на кредити під удвічі — втричі більші відсотки, наживаються і гроші сплавляють за кордон. А коли банкрутують, то біжать до держави позичати гроші, щоб їх урятувала. Профспілкових лідерів просто обурює, коли чи не левову частку згаданого кредиту МВФ дехто хотів би пустити на підтримку комерційних банків. Висновок один: ситуація вкрай погана, якщо влада чує лише саму себе. Тому її діалог із суспільством, з народом, який і є, згідно з нашою Конституцією, ЄДИНИМ джерелом влади, — справа життєво нагальна. Якщо такого діалогу бракує, це вже криза не економічна, а якась інша.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
