“Пробуджується генетична пам’ять людини”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
ЇЙ ДОВІРИЛОСЯ СЛОВО
Слово Просвіти, №45 за 2008 рік
Володимир КАЛАШНИКОВ, народний артист України, м. Луганськ Про мистецтво художнього читання нині майже не згадують. Можливо, тому, що наприкінці минулого століття воно почало “засинати”. Причина такої “дрімоти” в тому, що з кожним днем цей творчий жанр вимагає поглибленої роботи зі словом. Приємно зазначити, що на Луганщині художнє читання нині зануртувало цікавим і плідним творчим доробком молодої артистки філармонії Вікторії Чекунової. Кілька років тому випускниця Інституту культури і мистецтв ЛНУ ім. Т. Шевченка, визначаючись із жанром майбутньої творчості, не спокусилася ні декламаторством, ні фамільярно-розмовним жанром, ні театралізовано-драматичним читанням творів, ні блазнюватим виголошенням гуморесок, а свідомо обрала художнє читання, бо лише йому властива вишуканість. Нещодавно прослухавши у її виконанні літературну програму “Зі мною говорила тиша”, я переконався, що Вікторія Чекунова невгамовна у творчій наполегливості. Програма “Зі мною говорила тиша” — це пам’ять про закатованих голодом українців у 1932—1933 рр. Допомагали Вікторії у підготовці власне художньо-образне бачення теми, талант і наполегливість у пошуках форми творчого вирішення. Період роботи над програмою “Зі мною говорила тиша” став для актриси своєрідним самовипробовуванням рівня власної фаховості в художньому читанні. Незаанґажоване сприйняття страшних подій, хист і творчий запал артистки вилилися зрештою у сумну й водночас душевно-теплу і хвилюючо-цікаву літературну програму. Сюжет неймовірно простий. Дівчина, перебуваючи у грайливо-піднесеному стані, намагається розважити свого немічного дідуся. Несподівано онука пробуджує в його пам’яті страшні спогади про його голодне дитинство, яке припало на початок тридцятих років. Під враженням від почутого, у полоні психологічно-болісних роздумів, збентежена виконавиця постає перед слухачами. Голос актриси хоч і плине вільно, однак простежуються сум, жаль, душевна образа і навіть гнів. У жестах актриса стримана. Своєрідна психологічно-емоційна пружність, тембр голосу та чіткість ритму її мовлення запрошують слухачів до осмислення того, про що йдеться. Емоційна тактовність актриси, з якою вона звертається до аудиторії, викликає у слухачів довіру й цікавість. Кожне слово без перешкод проникає у свідомість слухачів, а вже оселившись у їхніх душах, ніби спонукає до власних роздумів про почуте. Ось мить, коли відбувається психологічний взаємообмін почуттями й емоціями між актрисою та слухачами, коли пробуджується генетична пам’ять людини.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
