Про-читання · “Наша казка багата, дивовижна і схиляє дитячу свідомість до гуманних нахилів і вчинків”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
ОЖИЛА КНИГА, ЗАГОВОРИЛА… “Золоте чересло. Книга народних ремесел, звичаїв та побуту в Україні, писана Кли9 ментієм Зіновієвим, поетом кінця XVII—початку XVIIІ ст”. Київ, “Мистецтво”, 2009.
Слово Просвіти, №45 за 2009 рік
Василь ЛАТАНСЬКИЙ, учитель, член НСПУ, с. Пруди, АР Крим
Є в нашій мові слова, які нібито й не забуті, й у словниках їх можна знайти, проте вживаються дуже рідко. Вони, як відомо, належать до пасивної лексики. Ось давнє слово чересло, що тлумачиться як ніж, різець у плузі. Без нього, звісно, плуг — не плуг. Скибу за скибою кладе чересло, щоб згодом добірним зерном заврожаїлась нива. А якщо чересло ще й золоте? Слова, як і скиби, лягають на чисте поле паперу, щоб прорости зернами-думками. Упорядники Валерій Шевчук й Олександер Шугай назвали цю небуденну книжку енциклопедією народного буття в дусі й стилі того часу — бароковим епітетом. І сталося диво! Слова ожили, набули глибокого значення, колоритності, свіжого звучання. Це саме ті єдині слова, що так точно вписалися в контекст. У цій назві, а з нею й у віршах, прислів’ях, які майстерно переклав сучасною українською мовою О. Шугай, озвалися і доба бароко, й однойменний мистецький стиль, завданням якого було здивувати і зворушити людину словом, музикою, живописом. Те, що стало віршем і до нас дійшло, по-справжньому вражає, “як глибоко знав цей мандрівний, нікому не відомий у свій час чоловік (К. Зіновіїв) тогочасне життя і з якою глибокою увагою й любов’ю до нього ставився” (В. Шевчук). Ідея видати рукописну збірку К. Зіновіїва, перекладену сучасною українською мовою (її І. Франко зараховував до найкращих надбань українського письменства), що пробула в безвісті півтора століття, побачивши світ лише 1912 року, давно визрівала у творчих задумах О. Шугая. Згадує він сам у літературному есеї “Як творилася “Аполлонова лютня”, що все почалося з інтерв’ю В. Шевчука газеті “Молодь України” (1. Х. 1980), де той докладно поділився роздумами про творчість давніх київських поетів. Тоді О. Шугай взявся перекладати (і переклав!) сучасною мовою Климентія Зіновіїва. З доскіпливістю детектива дослідив
В. Шевчук мандрівне і страдницьке життя цього талановитого поета. Був Климентій ченцем, писарем, священиком, багато мандрував, дуже добре знав звичаї, побут, ремесла, шанував людей праці. Про це й повідав нам, нащадкам, у своїй книжці, що вміщує близько чотирьохсот віршів і сотні прислів’їв, які він записав. Тож поет водночас був одним із перших українських етнографів. Замисливши написати книгу буття свого народу, Климентій уклав її за розділами: про людей правдивих і грішних, про жінок, про пияцтво і п’яниць тощо. Найбільшу групу складають соціально-побутові вірші. У них — роздуми про майнову нерівність. Хіба не посучасному звучать поезії, в яких засуджено хабарництво, продажність суддів, а чесну працю прославлено? Над усі ремесла — річ кажу відому — Хліборобство вигідне світові усьому.
Бо хоч би хто срібло міг, золото робити, Але без хліба чи б хотів золото вкусити. Майстерно перекладаючи твори К. Зіновіїва, О. Шугай підтвердив давню істину: перекладач, що сам віршує, якнайкраще може передати рідною мовою поезії, близькі його літературному обдарованню. Книжка “Золоте чересло” й нині актуальна, з “вічними” проблемами, серцем вивіреною відповіддю на запити часу, коли ті проблеми “собору душі” й нині такі самі гострі й болючі, як і за життя К. Зіновіїва, в період Руїни. У цьому я переконався як учитель літератури на уроках у 9 класі. Ми вивчали поезії К. Зіновіїва, І. Величковського, Л. Барановича. Учні читали, замислювались над віршами із “Золотого чересла” (О. Шугай, спасибі йому, прислав один примірник). Бачили б ви, як зацікавлено сприймали дев’ятикласники поетові інвективи про багатих і бідних, про скорботи, про печалі, про неспокій… І мене, й учнів не полишала думка: аналізувати твори з цієї книжки — либонь, справа невдячна. Їх треба читати-перечитувати. Але за умови: якщо пощастить дістати або подарують автори. Бо вийшла вона… півтисячним накладом. Не розженешся…
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
