Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Дитяча сторінка · “Неповторна атмосфера затишку й безжурної, мрійливої радості, яка властива тільки дитинству й забута нами, дорослими”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

ЖИТТЯ — ЦЕ СОН… ШОВКОПРЯДА

Слово Просвіти, №45 за 2009 рік

Дмитро ЧИСТЯК м. Київ Нехай дарує мені тінь великого іспанця цей каламбур, але він якнайповніше передає стан, у який поринаєш опісля книжки Оси Ґан Шведер “Сни шовкопряда” (пер. з норв. Галини Кирпи; худ. Надія Дойчева. — К.: “Грані—Т”, 2006.). Книжка вийшла у серії “Сучасна дитяча проза”. Але було б жахливим спрощенням охрестити її “дитячою”, адже маємо один зі знакових зразків “літератури для дітей”, а за Шиллером, геніальний твір — “це висловлювання Бога з уст дитини”. Сюжет оповідки незвичайний, як і все казкове. Дівчинка Юсефіна з мамою Анемоною (!) мешкають в Амстердамі, на невеличкому острівці між метушливим містом і портом, побіля велетенської луки, де оселилися птахи-страхополохи. Анемона працює в ресторані, й від перших півнів до полудня донька сидить умами на роботі під прилавком і малює. А ще біля будинку росте крислатий каштан і гуркотять потяги. Класичний урбаністичний образок, класична “шухлядна” доля в найкращих традиціях екзистенційної “Нудоти”. Але ж є кілька “але”. Донька страх як любить спостерігати за потягами й садком, а мати відчуває, ніби пограбувала банк, відвідавши бібліотеку. Обидві захоплюються творчістю Лі Бо й читають перед сном “Прощальний обід Шу Юня на вежі Сє-Тяо в Сюань-чжоу”, посмоктуючи карамельки. Юсефіна відмовляється вірити, що вірш той має більш ніж тисячолітній вік… І тут відбувається метаморфоза. “Каштанове гілля скидається на китайське письмо”, сонце сходить саме з їхнього саду, тоді в ньому з’являються шовкопряди, а краєвид перетворюється на китайський вірш. З’являється Лі Бо з очимасерпиками молодика, хмільними танцями при світлі місяця, чудернацькими чайними церемоніями, коли “цівка чаю змішується із цівкою світла вранішнього сонця”, із мандрівками на старому розписаному човні, із приручанням Птаха-Страхополоха (згадаймо Лиса з книжки Сент- Екзюпері), що так і не навчився літати, із нічними графіті й тією первозданною тишею, з якої знову й знову твориться таїнство світу й поезії. І хоч Лі Бо виганяють із ресторану за сомнамбулічно-прекрасне обслуговування клієнтів, і хоча він підточує запаси вин пані Анемони, саме він утверджує весну і зберігає ночами світло в очах. Змінюється також Юсефіна: вона бачить безглуздість ресторанних візитерів, красу свята буднів Анемони, з якої ніби ллється музика, годує птаха із сумними очима канапками зі швейцарським сиром і накриває його парасолькою в негоду, “скрашаючи сірий дощовий пейзаж”, реабілітує злочинців-графітотворців, котрі ніскілечки не переймаються майбутнім своїх настінних експериментів — фіксацій миті. І тому, після прощального свята, після весняно-літнього розкошування світлом, коли підкрадається осінь і час покидати назавжди затишний дім під каштаном (майже як в Ірини Жиленко), полишати птахів і таґерів, коли, попрощавшись із річкою, луками й містом, відлітає метелик Лі Бо й увесь хисткий космос западається, пустка в серці Юсефіни поволі прояснюється, адже “журба неодмінно породить глибшу й більшу радість”, і в синіх окулярах “світ робиться синій-пресиній”. Повагом розкошуючи “Снами шовкопряда”, вчуваєш філігранну й направду українську (а це ж така рідкість у морі перекладів-покручів!) книжку у відтворенні майстрині Галини Кирпи. Скільки знахідок, які неодмінно хочеться взяти до свого лексикону! Зауважуєш цікаву художню манеру Надії Дойчевої, яка вміло передала даоське взаємопроникнення мікрокосму й макрокосму. І хоча редактор Іван Андрусяк категорично заявив на презентації в книгарні “Є” (де не вчувалося жодної незгідної ноти з текстом, із айстрами й хризантемами, зі зворушливо-тихим голосом ведучої Олени Мовчан): “Ця книжка не для дітей”, думаю інакше. Звісно, старшим доведеться щось пояснювати, але сама стихія “Снів шовкопряда” буде дітям близька й корисна. Адже маємо глибоке, хоч і по-художньому закамуфльоване, ідейно-філософське підґрунтя. Оса Ґан Шведер перекодовує в своїй оповідці концепцію світу й митця самого Лі Бо, що являє синтез міфологічного світовідчування, вчення про Дао та конфуціанського канону. Світом керує невидимий центр, у взаємному перетіканні п’яти першостихій — води, вогню, землі, дерева й металу. Митець же слугує посередником між енергією невидимого Дао й енергією власного “я”, осягненого в порожнечі, викликаної медитативним станом “не-діяння”, чи пак усезагального єднання з божественним Нічим і Всім. Слово, вихоплене з цієї порожнечі, вписується у космічний вихор Дао, й увібравши в собі світ речей, мов шовкопряди, висвічує їхню внутрішню сутність. Називання речей — тотожне магії й здатне перетворювати світ. Написання тексту-картини в ієрогліфі, звуковий ряд у ритміці й тоніці й образне семантичне ядро мають стати прямим відображенням небесної гармонії Дао. Саме така сакральна природа мистецтва, постала з ритмів космічних пульсацій Дао, здатна, за Лі Бо, гармонізува-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин