Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Молода країна · “Де голос стає відображенням давнини”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

В’ЯЧЕСЛАВ ГУК: «НІ КІНЦЯ, НІ ПОЧАТКУ НЕ МАЄ ДОБА ВИНОГРОННА»

Слово Просвіти, №45 за 2009 рік

ЗІ ЗБІРКИ “ВОСЬМИЙ ДЕНЬ ТИЖНЯ” (2002) * * * Роздуми про кількість зерна, про сон Післяобідній, глибокий, міцний, в якому — День згасає в золоті лип за ясним вікном; Рука поставить крапку, забувши кому, В листі, що закінчується несподівано на “З повагою”, “з пошаною” чи “бувай здоровий”, Од роздумів про кількість у душі зерна Пластилінова лялька піднімає угору брови. Звезені на нове помешкання, квартиру, житло Речі — пахнуть — до болю — житлом учорашнім. Механізм не виконує своєї призначеності, лише мотор Деренчить, як йолоп, рятуючи од блюзнірства й фальші. У перших числах закінчується місяць, тиждень, доба, Рот розтягується в усмішці, наче ґума, Поступово стає рівнина замість гори — горба, Повертають до життя електричним струмом. Я стискаю скроні, а горщики П’ють дощ із біленої, пухирчастої стелі. Тупо рухаються по колу вагончики Дитячої веселої каруселі. Я вслуховуюся у краплі — телефонний дзвінок завмер, Обриваючи звук як чинник життя, процесу… Із циліндра вийнятий кролик дрижить, як сапер Перед вибухом переповненого людьми експреса. ЗІ ЗБІРКИ “ОДА НЕВІДОМІЙ РОДИНІ” (2006) * * * Бджолою продзижчить куля, золотою бджолою Промайне у безхмарному небі літак військовий, Синя лагуна здаватиметься чужою Зору, що вбирає пейзаж ранковий. У довгім погляді — губитиметься остання Троянда з вечірньої сукні, вогнем налита, — Як символ несправдженого бажання Або як спогад про довге південне літо. Після битви під Дюнкерком — мозок шука спасіння Од вимушеного свідоцтва жаских реалій, Вітер південний розносить кульбаб насіння Од сонної бухти все далі і далі й далі… Пахне зрізаними трояндами, літом, портом, Слух і зір не сприймають буденні розмови й речі, А твій напис — нашвидкуруч — стерся на довоєннім фото, Де буксир пихкотить проти стрімкої течі. * * * Усамітнене розташування старого цеглового дому, Стіл із вазою, в якій в’януть білі троянди, У довгім листі до тебе я не поставлю кому, Не послухаюся ґестапівської команди. Монограми родинних серветок розкажуть про інше, Напевно, звідси починається хроніка Нори, Приглушений голос — здаватиметься тихішим, А кіноплівка — зафіксує одні повтори. Стомлена ластівка сягатиме у безгранність Синього неба — під стрекотом кулемета, Мої довгі листи нехай залишаться замість Чорно-білих малюнків реквізованого мольберта. Зміниться часовий вимір — зникне останній полюс, Вересневий праліс маїтиме в сні строкато, А твій забутий, існуючий на загубленій плівці голос, — Розпадатиметься в пам’яті на стакато. ҐЕТЕБОРҐ 1982 року Тільце вбитого птаха — під знаком зорі Тельця, пасмо волосся, зачеплене вітром, торкається до лиця, ми не тут і не там, а десь у центрі, між, посеред, де мешкав колись відомий усім поет, де чайка не кричить, а просто собі літа, де закінчуються дороговкази, століття, віки, літа, де голос стає відображенням давнини

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин