Молода країна · “Де голос стає відображенням давнини”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
В’ЯЧЕСЛАВ ГУК: «НІ КІНЦЯ, НІ ПОЧАТКУ НЕ МАЄ ДОБА ВИНОГРОННА»
Слово Просвіти, №45 за 2009 рік
ЗІ ЗБІРКИ “ВОСЬМИЙ ДЕНЬ ТИЖНЯ” (2002)
* * * Роздуми про кількість зерна, про сон Післяобідній, глибокий, міцний, в якому — День згасає в золоті лип за ясним вікном; Рука поставить крапку, забувши кому,
В листі, що закінчується несподівано на “З повагою”, “з пошаною” чи “бувай здоровий”, Од роздумів про кількість у душі зерна Пластилінова лялька піднімає угору брови.
Звезені на нове помешкання, квартиру, житло Речі — пахнуть — до болю — житлом учорашнім. Механізм не виконує своєї призначеності, лише мотор Деренчить, як йолоп, рятуючи од блюзнірства й фальші.
У перших числах закінчується місяць, тиждень, доба, Рот розтягується в усмішці, наче ґума, Поступово стає рівнина замість гори — горба, Повертають до життя електричним струмом.
Я стискаю скроні, а горщики П’ють дощ із біленої, пухирчастої стелі. Тупо рухаються по колу вагончики Дитячої веселої каруселі.
Я вслуховуюся у краплі — телефонний дзвінок завмер, Обриваючи звук як чинник життя, процесу… Із циліндра вийнятий кролик дрижить, як сапер Перед вибухом переповненого людьми експреса.
ЗІ ЗБІРКИ “ОДА НЕВІДОМІЙ РОДИНІ” (2006)
* * * Бджолою продзижчить куля, золотою бджолою Промайне у безхмарному небі літак військовий, Синя лагуна здаватиметься чужою Зору, що вбирає пейзаж ранковий.
У довгім погляді — губитиметься остання Троянда з вечірньої сукні, вогнем налита, —
Як символ несправдженого бажання Або як спогад про довге південне літо.
Після битви під Дюнкерком — мозок шука спасіння Од вимушеного свідоцтва жаских реалій, Вітер південний розносить кульбаб насіння Од сонної бухти все далі і далі й далі…
Пахне зрізаними трояндами, літом, портом, Слух і зір не сприймають буденні розмови й речі, А твій напис — нашвидкуруч — стерся на довоєннім фото, Де буксир пихкотить проти стрімкої течі.
* * * Усамітнене розташування старого цеглового дому, Стіл із вазою, в якій в’януть білі троянди, У довгім листі до тебе я не поставлю кому, Не послухаюся ґестапівської команди.
Монограми родинних серветок розкажуть про інше, Напевно, звідси починається хроніка Нори, Приглушений голос — здаватиметься тихішим, А кіноплівка — зафіксує одні повтори.
Стомлена ластівка сягатиме у безгранність Синього неба — під стрекотом кулемета, Мої довгі листи нехай залишаться замість Чорно-білих малюнків реквізованого мольберта.
Зміниться часовий вимір — зникне останній полюс, Вересневий праліс маїтиме в сні строкато, А твій забутий, існуючий на загубленій плівці голос, — Розпадатиметься в пам’яті на стакато.
ҐЕТЕБОРҐ 1982 року
Тільце вбитого птаха — під знаком зорі Тельця, пасмо волосся, зачеплене вітром, торкається до лиця, ми не тут і не там, а десь у центрі, між, посеред, де мешкав колись відомий усім поет, де чайка не кричить, а просто собі літа, де закінчуються дороговкази, століття, віки, літа, де голос стає відображенням давнини
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
