Читацьке віче · “Українці пережили стільки чисток і стали такою цивілізованою і толерантною нацією, що ти нам плюй в очі, а ми все стерпимо”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
МОВНА «ДЕМОКРАТІЯ» НА ЛУГАНЩИНІ
Слово Просвіти, №45 за 2010 рік
3&й раунд. Що робити? До другого туру — тиждень. Терміново висилаємо експертну статтю в газету “День” на електронну адресу пані Лариси Івшиної, редакторки. Ми особисто знайомі, “День” оприлюднив наші експертні матеріали восени 2004 р., коли починалася й вирувала помаранчева епопея. Цього разу спілкування з редакцією відбувається лише через секретарку, час іде, по телефону не видно, де пані Лариса ховається від експертів. Вона бере участь у токшоу на “5 каналі”, говорить правильні тексти, але мовчить про те, що знає: команди В. Януковича і Ю. Тимошенко “позичали” голоси у себе навзаєм і безбожно цупили їх у менших братів по політиці. 4&й раунд. Експертний матеріал розсилається у ЗМІ за півтора десятками електронних адрес. У “Дзеркалі тижня” його мав на своєму столі п. С. Рахманін (“без последствий”). Інтернетівський сайт газети “Левый берег” (редактор — п. Соня Кошкіна) вивісив наш текст, але “раптом” він пропав, а сайт почав кокетувати: “Сегодня совершенно неожиданно пропала страница. Просим всех неравнодушных принять участие в поисках”. Ах, ах… Водночас виявилося, що “НикВести” (м. Миколаїв, nikvesti.com) встигла оприлюднити статтю, яку загубила п. Соня Кошкіна; там її (статтю) можна прочитати і сьогодні, але з грубою (навмисною?) помилкою: у висновках із двох прізвищ кандидатів-фальсифікаторів залишилося одне. У другому турі дива не сталося. В. Ф. Янукович у “своїх” округах гріб під себе чуже, що в “своїх” округах симетрично робила і Ю. В. Тимошенко. Комп’ютер, звісно, загальною оцінкою ситуації не переймається, але в математичному віддзеркаленні вона трагікомічна. Йдеться не про те, хто вкрав і в кого крали — йдеться про те, хто зумів привласнити більше. Ось чому ми, автори, не голосували за жодного з двох кандидатів і не маємо наміру робити цього в майбутньому. На шпальтах деяких розумних видань визріла команда полемістів, які мало не єдиною причиною наших електоральних поразок вважають діяльність сяких-таких “противсіхів”. Насправді йдеться не про всіх, а лише про “нашу Юлю”. Панове, ми голосуємо так, як голосуємо, бо знаємо про неї більше, ніж ви. Правда завжди рентабельна, якщо не йдеться про короткотривалу кон’юнктуру. Голий король одягнений не гірше, ніж гола королева, навіть тоді, коли вона періодично вбирається у вишиванку. Насамкінець зазначимо, що не буває краще, як у себе вдома. У “Слові Просвіти” після другого туру по-діловому, просто, як і належить незляканій газеті, були оприлюднені наші матеріали. Жаль, що на той час одна частка політикуму вже плясала русскую, а інша товклася довкола третього і п’ятого, не наважившись усвідомити головного. Українські українці програли тому, що не мали кандидата, достойного ів фаховому, і в моральному сенсі. “Советскому народу” це байдуже, надивилися на всяких, але ми не зрушимо з місця, поки не виросте нова еліта. Проблема втому, що маємо забагато проповідників і замало державно-політичних менеджерів.
Боротьба з українською мовою і всім українським стала складовою ідеологічної домінанти колишніх комсомольських секретарів, комуністичних партноменклатурників та їхніх поплічників. Уже вкотре на теренах Луганщини, яка є споконвічно українською землею з корінним населенням — українцями, чуємо одну й ту саму пісню про “наш родной язык, на котором нам не дают говорить и мыслить”, про українських ультранаціоналістів, які намагаються “новые поколения… тащить в страшное прошлое” і т. п. І жодним словом ці так звані захисники “свободного выбора нашего интернационального народа” не говорять про ту гуманітарно-правову ситуацію, в якій завдяки їхній же “кипучей деятельности” опинилася державна українська мова на Луганщині, де зі свічкою не знайдеш української газети або журналу, де в обласному центрі й промислових містах практично немає українськомовних шкіл, а у ВНЗ державна мова представлена лише дисципліною “Українська мова за профспрямуванням”. Та що вже казати, якщо в луганських ВНЗ українську мову ґрунтовно викладають лише студентам — українським філологам. І навіть у Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка державною мовою в обов’язковому порядку викладають лише дисципліни українознавчого циклу. А в Луганському національному (?!!) аграрному університеті в поточному навчальному році викладачів “добровільно” примусили проводити заняття лише російською мовою. То ж чиї права порушуються на Луганщині? Напевно, українців (яких, за переписом 2001 року, 58 %), а не так званого російськомовного інтернаціоналу. Звичайно, нам можуть закинути, що більшість українців сьогодні спілкується російською мовою. Але чому? У “славетні” радянські часи для комсомольсько-компартійних ватажків, а тепер — очільників держави, таких як В. Тихонов, О. Єфремов, В. Голенко та “иже с ними”, ішло тотальне зросійщення всієї України, а особливо — південно-східних областей, що виявилося в масовому переселенні етнічних росіян на українські землі, а українців — на “неісходимі” простори Півночі, Сибіру й Далекого Сходу, закритті шкіл з українською мовою навчання, збільшенні заробітної плати на 15 % учителям російської мови, добровільному звільненні від вивчення в середній школі мови корінної нації, знищенні кафедр української мови в усіх ВНЗ УРСР, крім педінститутів та університетів. Через те в Україні, а отже, йна нашій рідній Луганщині, склалася найганебніша гуманітарна ситуація, яка може призвести до непередбачуваних наслідків для всієї нашої держави. Заява депутатів Луганської обласної ради, прийнята на XXXIX сесії цього органу самоврядування п’ятого скликання 22 жовтня 2010 року і виступ голови Луганської облдержадміністрації Валерія Голенка “Украина переболела “оранжевым”, и “коричневое” ей не к лицу…” (надруковані в офіціозі Луганської обласної ради — “Нашій газеті” (№117 за 23.10.2010 р.) ще раз доводять існування в нашій державі “потужної суміші дегенерації”, що однією командою виступає проти української мови, яка залишається одним із головних чинників збереження нашої державності в цей час ак-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
