Всеукраїнський форум · На захист української мови і державності · с. 2сторінка оригіналу ↗
Створити консолідований
Слово Просвіти, №45 за 2012 рік
В Укрінформі відбувся круглий стіл, на який зібралися представники багатьох громадських організацій, що увійшли у Всеукраїнський форум на захист мови і державності. Організований (і стихійний також) опір зросійщенню зростає, кількість його прихильників щоразу збільшується. Про це говорили учасники круглого столу.
Розпочав розмову голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, народний депутат України Павло МОВЧАН: — Коли ми провели перше зібрання Форуму (25.09.2012 р. — Ред.) у стінах Будинку письменників, прозвучала думка, нібито ми все починаємо з нуля. Насправді це не так. Є Українська держава, є наші конституційні засади, це найважливіше. Отже, законами нам гарантовані всі ті права, яких ми змушені нині домагатися. Українська нація історично за всіма параметрами визначає обличчя Української держави. Але проти нас розв’язано війну, яка триває щоденно. Вона присутня на кожному радіо-й телеканалі. Вахтанг Кіпіані нещодавно сказав: “Нас уже поступово завели в зону резерваційності”. Ми починаємо розмову у форматі круглого столу, щоб підтвердити: за нами історія, за нами Конституція, ми маємо право на свою перспективу і повинні перемогти у цій війні. Свого часу Лев Гумільов, відомий учений, етнолог, сторіччя якого відзначає Росія, визначив поняття “химера”. Химера — це два етноси, які силоміць з’єднані, зведені докупи. Вони ніколи не миряться, не приймають правила спільної гри. Радянська влада формувала велику світову химеру. Зусиллями нинішніх керівників на території України також створено химеру. Коли розпадалася Київська Русь, приходили зайди, приносили сюди свої порядки, своє світобачення, намагалися асимілювати українців. Цього не сталося, але втрати були колосальні. Головний принцип химери — витіснення питомого національного начала, поняття патріотизму. Як говорить Гумільов, на місце патріотизму, щирості, вірності традиціям прийшов принцип голої вигоди. Хіба це не про нашу сучасність? Химера у найяскравішому вигляді існує сьогодні, але вона приречена. Гумільов на прикладі багатьох подібних держав довів, що вони довго не протрималися. Включно із Золотою Ордою. Після цього круглого столу ми сформуємо вимоги до президента у зв’язку з новою ситуацією. Робоча група на чолі з віцепрем’єром Раїсою Богатирьовою ухвалила нову редакцію закону про мови і направила до президента. Треба віддати належне порядності й чесності тих людей, які брали участь у засіданні робочої групи. Тільки четверо (група Колесніченка) голосували проти ухвалення нового законопроекту. Отже, у нас є підстави для серйозної розмови. Ми повинні вирішити, як нам бути з тими документами, які набувають ознак легітимності, — я маю на увазі нову редакцію закону про мови. Ідеологія “моя хата скраю” і “яна печі пересиджу” в 1920—30-х роках закінчилася голодоморами, розстрілами, висилками, тим, що з уже холодних печей стягували мертвих людей. Ми повинні підтримувати ідеї й починання молоді. Нинішня ситуація стосується кожного безпосередньо. Треба це усвідомити. Започаткувати рух, який спалахне. Організаційний момент дуже суттєвий. Я вдячний молоді за ініціативу.
Юрій ХОДАРЄВ, представник організації “Український дім. Нова хвиля”: — Хочеться від кожного почути слова, як діяти для досягнення цілі, яку ми декларуємо: скасування закону Ківалова—Колесніченка, становлення української мови як єдиної державної на всій території України. Яку роботу візьме кожен на себе для досягнення цього.
Володимир ВАСИЛЕНКО, доктор юридичних наук: — Нині склалася загрозлива ситуація, оскільки проти нас ведеться широкомасштабна війна на знищення не просто мови, а України як такої. Проти України ведеться гуманітарна агресія, мовно-культурна війна лише її складова. Вона ведеться у вигляді спецоперації, задіяні всі російські спецслужби й агенти впливу в Україні, зокрема, в українському парламенті, колосальні матеріальні ресурси. Покладатися на те, що українська мова, українська нація незнищенна — не доводиться. За наявності величезних ресурсів, бажання і волі можна знищити все що завгодно. Фахівці вважають: якщо ситуація розвиватиметься з такою ж динамікою, з якою вона розвивалася після приходу Януковича до влади в гуманітарній сфері, то років через 30 українська мова буде на периферії. Я оптиміст, вірю, що ми вийдемо з цієї ситуації. Однак не слід сподіватися лише на Божу волю і щасливу долю. Сьогодні необхідна гранична мобілізація всіх наших сил, щоб протистояти існуючій загрозі. Якщо влада залишиться у Партії регіонів, не слід сподіватися, що напрацьований нами законопроект буде ухвалено. У програмі Партії регіонів, певні положення якої написані під диктовку Кремля, записано запровадження другої державної мови в Україні. Нинішнім законом вони запровадили юридичний сурогат, надавши офіційний статус російській мові як регіональній. Якщо більшість у Верховній Раді матиме об’єднана опозиція, тобто всі опозиційні партії, то законопроект Ківалова—Колесніченка буде скасовано, можливо, ухвалять законопроект, який зареєстрував народний депутат Сергій Головатий. Навіть за такого сценарію нам треба докласти максимум зусиль, щоб гуманітарна політика держави, зокрема мовна, мала солідне підґрунтя і здійснювалася так, як цього потребують інтереси нації й держави. Тому що, на жаль, досі всі без винятку українські уряди і президенти не приділяли цьому належної уваги. В Україні не було послідовної системної мовно-культурної політики. Тож маємо такий результат. У цій ситуації необхідне об’єднання зусиль всіх опозиційних партій і громадських організацій і залучення до цієї співпраці представників національних меншин України, щоб серйозно зайнятися організацією спротиву політиці деукраїнізації. Найефективнішим методом захисту української мови і української ідентичності є усунення цього режиму від влади. Круглі столи — це добре, ми обмінюємося думками, але хоч би які були у нас аргументи, розумні концептуальні підходи, влада їх не чує, не хоче чути. Вона розуміє лише право сили. Лише системний тиск об’єднаної громадськості на владу може дати позитивний результат.
Сергій ПАНТЮК, член Національної спілки письменників України: — Проблема в тому, що ми створили щонайменше десяток різних структур, до яких входить багато одних і тих самих людей, у фейсбуці переконуємо один одного, агітуємо. Однак я помітив, що нині більше людей, зокрема на вулицях, у громадському транспорті почали розмовляти українською. Коли ведеться якийсь тиск, виникає внутрішня підсвідома протидія. Я далекий від ідеалізації нашого народу, але разом із тим, люблячи його як свій рідний народ, впевнений, що ми повинні повернутися до ідеї первинної просвіти. Іти в дитячі садки, школи, до вчителів, вихователів. Із дитини формується українець. Такі акції дуже потрібні й важливі. Тоді слідом за нами прийдуть національно свідомі люди.
Володимир БОГАЙЧУК, член комісії людських та громадянських прав Світового Конгресу українців:
— Хочу привернути увагу до замовчуваної теми мовних прав українців і мовних прав національних меншин, викладених у Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, та Рамковій Конвенції про захист національних меншин, про яку, крім пана Головатого, здається, більше ніхто не згадував. Стаття 10 передбачає, що у місцевостях, де традиційно проживають особи, які належать до національних меншин або де вони складають значну частину населення, на прохання таких осіб, якщо таке прохання відповідає реальним потребам, сторони намагаються забезпечити по можливості умови, які дозволяють використовувати мову відповідної меншини у спілкуванні цих осіб між собою. У статтях 20 і 21 Рамкової конвенції про захист національних меншин чітко зазначено, що будь-який представник національної меншини зобов’язаний поважати права інших, зокрема й корінної нації.
Петро КОНОНЕНКО, академік, доктор філологічних наук: — Я нині у стані великої тривоги. Пам’ятаємо проект мовного закону Єфремова, Симоненка і Гриневецького. Ми написали негативний відгук на той законопроект, було пояснення, що він антиконституційний. Він зник. Але з’явився закон Ківалова—Колесніченка, майже списаний із того першого. У Конституції записано, що українська мова державна, її застосування обов’язкове при здійсненні актів державного порядку. Представник будь-якого етносу може виступати іншою мовою, тоді його треба перекладати. Переклад забезпечує апарат Верховної Ради. У нас у Верховній Раді більшість не виконує Конституції. І голова Верховної Ради жодного разу не поставив питання про це. Що ми можемо вимагати від інших? Хоч би скільки ми тут змагалися в теорії, треба переходити до конкретних справ на всіх рівнях. Повинен пожвавити роботу Конгрес української інтелігенції. Коли нависла загроза над НСПУ, перед президентським палацом зібралося тисяча письменників. То була мова української інтелігенції. Треба координувати роботу з УВКР, з товариством “Україна-Світ”, з іншими організаціями. Конгрес української інтелігенції повинен звернутися до вчителя, агронома, лікаря. Почати роботу з батьками.
Михайло РАТУШНИЙ, голова Української Всесвітньої Координаційної Ради: — Після того, як двічі був проголосований закон Ківалова—Колесніченка, ситуація дещо змінилася. Нині з п’яти партій, які пройшли в парламент, три заявляють, що добиватимуться відміни цього закону. Здається, що й у середовищі самої влади сформувалося три групи: московських пахолків, які вже навіть не приховують, що перебувають на роботі в Кремля, виконують тут проросійську функцію; є група байдужих, і група Богатирьової, члени якої схильні щось виправляти. Голова Венеціанської комісії чітко й однозначно заявив, що закону Ківалова—Колесніченка не підтримує і вважає політичним. Найголовніше, чого ми досягли — активізували громадськість. Громадяни України за кордоном визначаються у своїх симпатіях щодо партій залежно від їхнього ставлення до державного статусу української мови. Може бути трохи відмінна ситуація в Придністров’ї чи в Росії. Коли політичний ландшафт після виборів стане зрозумілий, треба провести черговий етап Форуму із залученням великої кількості людей, запросити новообраних депутатів, лідерів політичних партій, які пройдуть до парламенту, змусити поставити це питання серед перших на порядок денний, добитися відміни цього закону і ухвалення нових, які вже напрацьовані. На нашому боці правда, ми на своїй землі і нам не треба збавляти обертів, ми приречені на перемогу.
Тарас КОМПАНІЧЕНКО, заслужений артист України: — Хочу нагадати про той чинник, який допомагає реалізовувати політику, яку проводить Партія регіонів і промосковська п’ята колона. Це ті шашелі, які гризуть гілля старого дуба, які тут готують ґрунт, щоб нація, яка ще не вийшла з постколоніальних міфів, продовжувала жити в них. Насамперед це медіа. Дуже прикро, що за каденції минулої влади радіохвилі, які могли б стати українськими, увінчалися їх продажем Аллі. Це ганьба. У нас є сфери, які дуже тримаються постколоніальної міфологеми. Це культурна експансія заїжджих гастролерів, тому не був підтриманий закон про гастрольну діяльність в Україні. Ці гастролери вимивають звідси величезні кошти, сплачуючи до державної скарбниці копійки й даючи величезні відкати організаторам. Це страшна загроза. Окрім відмивання коштів, вони ще й проводять політику чужої держави. Це подається як мистецька акція, у це вкладаються величезні кошти.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
