Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · “У поезії Любові Проць є щире зачудування — аж до дитинного захвату! — красою, яку дарує нам Господь”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Вручення премій В. Свідзінського і С. Русової

Слово Просвіти, №45 за 2013 рік

Світлана АНТОНИШИН, м. Броди Львівської обл. “Поезія — то вмикання світла”, — зазначив у глибокій та афористично-яскравій передмові до книги Володимир Базилевський, лауреат Шевченківської премії і просто Професіонал, який давно має найвищий і найбажаніший для кожної творчої людини титул — Ім’я. Прочитавши збірку вперше, і вдруге, і…, дедалі більше утверджувалася на думці, що в цієї книги просто не могло бути іншої назви. Світло — той багатогранний мета-образ, який гармонійно об’єднує всі чотири, такі різнотемні на позір, розділи збірки в єдиний цілісний художній світ. Архітектоніка книги традиційна: від громадянської лірики — до інтимної. Але є в тій традиційності щось особливе, своє, “фірмове”. Можливо — неймовірно вузька, майже зникома, грань між авторським “я” і “я”, тобто образом ліричної героїні. Іронічно-дошкульна, саркастична, усміхнена, добродушна й непримиренна — це все вона, Любов Проць. І такою може бути навіть у межах одного твору. Настроєві “перехлюпи”, експресія “на грані” і раптом — благословенна тиша катарсису — це, зрозуміло, “чиста лірика”. Пастельні пейзажні малюнки, лаконічні “картинки з натури”, де лірична героїня — оповідач, а головний персонаж — знане до найменшої травинки в копиці сіна село (метонімічний, збірний, проте — дуже живий, характерний образ) — це, швидше, епіка. І тут, і там Любов Проць почувається однаково “вдома”. Бо коли світло — це тло світу, його праоснова, джерело життєтворчої енергії і сонячний небесний міраж, то дім — запорука тривкості, частка вічності, така ж вразлива і минуща, як і все на цій беззахисній землі. Знаю, як мовиться, з перших уст, що Любові Проць — авторові більш близька громадянська лірика з розділу “В цирульні часу”. Мені — читачеві — пейзажні замальовки з “Перепустки в зиму”. Але не можу не визнати, що “Цирульня часу” таки стриже за живе. І не приховує мети: “Щоб врешті стала головою, а не порожнім черепком” наша замакітрена, “хатоскрайня” оселя для мізків. Мабуть, проти такого “прямословія” (визначення Володимира Базилевського) важко знайти серйозні контраргументи… Водночас лірико-філософські твори з трьох наступних розділів — до “Перепустки в зиму” додаймо ще “З душею — очі в очі” та “Строфи білих ночей” — мають дуже впізнаваний, актуальний, з виразними соціальними й етичними акцентами контекст. У цьому ж розділі (“Перепустка в зиму”) є поезія, що, можливо, дала назву всій книзі. Але не прогнозовано, силувано, а на якомусь інтуїтивно-підсвідомому рівні. (А по-іншому, мабуть, і не буває…). Алегорія, що її інакше і не означиш, як “полювання на світло”. А в реалістичному контексті йдеться про традиційну забаву — облаву на лиса. Ця невеличка лірико-драматична — до трагедійного надриву — новела мене вразила з перших рядків: 14 листопада о 17:00 год. у Бібліотеці Національного музею літера' тури України відбудеться вручення літературно'мистецьких премій Ліги українських меценатів та клубу “Ярославів вал” 2013 року. Лауреатами стали: — Любов ГОЛОТА за книжку “Жіночий апокриф” (літературна премія ім. Володимира Свідзінського); — Надія СТЕПУЛА за книжку “Джмелиний блюз” (літературна премія ім. Володимира Свідзінського); — Павло ГРИЦЕНКО за утвердження національних пріоритетів та української мови в Україні (премія ім. Софії Русової); Премії вручають: Володимир ЗАГОРІЙ (президент Ліги українських меценатів) та Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ (виконавчий директор Ліги українських меценатів). Адреса: вул. Б. Хмельницького, 11 (метро “Театральна”). Вхід вільний.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин