Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Те, що відбувається з музеєм Тараса Шевченка, готувалося не один рік і не одне десятиліття”. 10 Гаряча тема · с. 10сторінка оригіналу ↗

Громадська опозиція музейній експозиції

Слово Просвіти, №45 за 2013 рік

Ще 23 жовтня ц. р. у Національному музеї Тараса Шевченка відбулася нарада з відкритого обговорення нового тематико-експозиційного плану (ТЕП) з науковцями і фахівцями-музейниками. Науково-методична рада музею потому розглянула зауваження і пропозиції, висловлені учасниками обговорення і рецензентами, зокрема О. Толочком (член-кореспондент НАНУ, доктор історичних наук, завсектору Інституту історії України), П. Кралюком (доктором філософських наук), О. Сліпушко (доктором філологічних наук, зав кафедри української літератури та шевченкознавства КНУ ім. Т. Шевченка) та іншими. А 8 листопада підбили підсумки громадського обговорення концепції оновленої експозиції музею, яку готують до 200-ліття Кобзаря. Тому Дмитро Стус, генеральний директор НМТШ, одразу заявив учасникам, представникам громадськості, що ніякого початку обговорення, на що вони сподівалися, не буде — воно вже відбулося, без їхньої, зрозуміло, участі. Очевидно, з цієї причини на сайті музею не виставили й матеріалів, які мали б розглядати. І хоча на попередній нараді громадськість запевняли, що буде широке обговорення, натомість спланована акція надала обговоренню сумбурного характеру… Дмитро Стус повідомив, що отримав близько сотні звернень, дзвінків, електронних листів, були й зустрічі, виступи у пресі. Діапазон обговорення коливався від цілковитого сприйняття до повного заперечення того, що відбувається в музеї: — Підкреслюю, що вже не буде можливості відтворити стару експозицію, адже вона не була розрахована на демонстрацію оригіналів творів Тараса Шевченка. Найголовніше завдання музею — збереження колекції і її показ. Адже нелогічно не показувати оригінали творів Тараса Шевченка, які зберігаються в музеї. Тому в новій експозиції демонструватимуться акварелі, графіка, рисунки. Вирішимо ще одне проблемне питання — формат. У тій кількості залів, що була донедавна, екскурсоводи намагалися вирішити проблему проведення 45—60-хвилинної екскурсії. Такої можливості не було, а тепер буде. Тетяна Калініна, завідувач науково-дослідного відділу “Життя та творчість Тараса Шевченка”, представила учасникам проект оновленої експозиції. — У музеї працюю близько 30 років. Я прийшла тоді, коли експозицію оформляв Анатолій Гайдамака. Експозиція, яку нещодавно демонтували, дуже близька до експозиції 1989 року, що отримала Шевченківську державну премію. Експозиція 2006 року споріднена з експозицією 1949-го. Тобто вона була в такому стані, з якою відкрився музей 1949 року, коли з евакуації повернулися малярські роботи і вирішили створити музей у цій будівлі. 2006 року, коли ми змушені були під керівництвом тодішнього директора Наталії Клименко дотримуватися того ж самого принципу — біографічного, хронологічного, тематичного, в експозиції 2006 р. основну увагу зосередили на біографії та творчості Шевченка. Нині, у зв’язку з початком ремонтно-реставраційних робіт у будинку і з тим, що тут буде часткове перепланування, змінюється і кількість експозиційних залів. Тепер ми змушені вибудовувати експозицію як окремі блоки. Відеоряд “Життя і творчість Шевченка” починається з метричної книги і закінчується свідоцтвом про смерть, меморіальними речами і матеріалами про перепоховання. Коли ведеш екскурсію і розповідаєш про складні перипетії життя Шевченка, коли зобов’язаний охарактеризувати всі малярські твори, які експонуються, і треба обов’язково сказати про значення поезії на кожному окремому етапі, то це дуже ускладнює сприйняття інформації. Тому після тривалих обговорень і сумнівів ми вирішили вдатися до змін і оновлення. Щодо самої концепції експозиції. Другий поверх ділиться на дві частини. Перша, з 1-го по 7-й зал — біографія Шевченка. Синтетичне висвітлення, монографічний показ зберігається. Зберігаються головні документи, малярські твори, видання. Тут домінує Шевченко-поет, бо Шевченко-художник перемагає чи відтісняє увагу глядача порівняно з Шевченком-поетом, прозаїком. Та частина малюнків, яка не має безпосереднього стосунку до Шевченка, переноситься в другу частину експозиції. Отже, 8-й зал — малярські роботи, матеріали про поховання і перепоховання поета. Друга частина експозиції мистецька. Вона ділиться на блоки. Вирішили не показувати в хронологічній послідовності малюнки Шевченка, а розбити їх на блоки, які розрізняються за технікою виконання, жанрами, тематикою. Наприклад, 9-й зал — зал Катерини (цю ідею намагалися втілити музейні працівники-попередники), 10-й — акварельні портрети, 11-й — краєвиди періоду заслання, 12-й — українські краєвиди, 13-й і 14-й — Шевченко-офортист (він же академік гравірування). І останній зал, де представлені жанрові малюнки Шевченка, від картин до Притчі про блудного сина. У кожному з цих залів можна буде аргументовано говорити про здобутки Шевченка у відповідному жанрі. Там не буде такого обсягу, як в експозиції 2006 року. Зате буде мікроклімат, необхідний для зберігання оригіналів. На першому поверсі — зал історії колекції Шевченка. Наступний зал присвячений будинкові Миколи Терещенка, у якому наш музей перебуває. Нам здається, що цей зал необхідний, як і зал Кирило-Мефодіївського братства. У нас є матеріали, архівна справа і достатньо інших документів і фотографій, щоб показати і розкрити цю тему. Євген Сверстюк, письменник: — Цей музей був заснований зовсім не для того, щоб ми полюбили Шевченка, а для того, щоб ми за допомогою Шевченка полюбили совєтський режим і тому він мав дуже добру концепцію. Тому я б запропонував не виставляти російських назв на залах. Скажімо, “Призвание и ничего больше”. Років 30 тому про це не можна було й говорити. Тоді можна було перекладати українською Пушкіна, Беранже й усіх, тільки не Шевченка. Шевченко залізно мусив бути зафіксований у тій мові, якою він написав щоденник. Я думаю, що це не музейна, а принципова справа. У музеї має бути нормальний мовний режим нашої держави. І це не порушення. Хочете дати якийсь документ в оригіналі російською мовою — дайте фотокопію. Має бути якась концептуальна річ у показі портретів. Ми звикли давати портрети вождів, у всіх музеях — Катерина. Треба визначити їм місце. Миколу І разом із його жандармами, Дубельтом, Орловим, треба було б давати в рядочок. Немає потреби виставляти їх разом з порядними діячами епохи. А представлення тритомника Кирило-Мефодіївського братства? Ми 50 років чекали на його публікацію. А фактично, що таке Кирило-Мефодіївське братство? За матеріалами експозиції — то фікція. Ми маємо про це братство уявлення тільки з жандармських матеріалів. Кожен зал повинен давати уявлення про поета і дух того часу. А той час був нашпигований жандармською пильністю. Зважаймо на це. А що таке “Чутки в Петербурзі”? Головна з них — чутка Бєлінського: “Будь я на месте государя, я дал бы ему не меньше”. Не треба дискримінувати товаріща Бєлінського. І кілька слів про повернення Шевченка. Дата 22 травня в’їлася в нашу історію, в нашу плоть і кров та історію життя багатьох людей, переслідуваних за цю дату. Це надзвичайно важлива дата. Вона затіняє все інше. Гадаю, що це незручно і невигідно будь-кому. Бо поставити в цей ряд будь-кого, це, по суті, підміна теми. Нам дуже важливо показати того Шевченка, якого поховали в Петербурзі, його дуже достойно поховали — дай Боже такі похорони і класикам російським. Треба показати це. І треба показати перепоховання, але це вже було нове життя. І оце нове життя Шевченка після смерті, після виконання Заповіту — окрема сторінка. Її не треба змішувати ні з чим іншим. Звичайно, можна дати в якійсь електронній формі, можна дати аналог з іншими і нагадати, зокрема, і про неперепохованого Довженка, і про Сту-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин