Кіно “Людина з високою культурою завжди патріот”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
ЕЕддууааррдд ККИ ИРРИ ИЧ Ч:: «Щастя у вмінні бачити і створювати прекрасне»
Слово Просвіти, №45 за 2017 рік
Едуард Кирич — український художник-аніматор, сценарист, народний художник України. Член НСХУ та Спілки кінематографістів України, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка. З 1962 року — художникпостановник анімаційних фільмів на студії “Київнаукфільм”. Створив образи Тура, Ока і Грая. Сьогодні Едуард Ілліч гість “СП”.
— Як Ви прийшли до анімації? — Моя душа з дитинства тяжіла до веселого та смішного. Все життя мене супроводжують кумедні історії. Полюбляв читати гумористичні журнали. Малював шаржі на своїх однокласників, відвідував гурток образотворчого мистецтва, потім була Республіканська художня школа імені Тараса Шевченка. Ще в дитинстві побачив діснеївські мультиплікаційні фільми. Особливо вразив мультфільм про Білосніжку. Він ішов французькою мовою, але все було зрозуміло. Чудові малюнки, геніальна неперевершена анімація. Саме тоді виникла мрія присвятити себе цьому виду мистецтва. Після закінчення художньої школи побачив оголошення, що на студії “Київнаукфільм” створюють об’єднання художньої анімації. З 1962 року працюю на цій студії. Мене помітили у знімальній групі і взяли асистентом художника. Моя перша робота як художника-постановника — мультфільм “Чому у півника короткі штанці?” (1966 р.). У його основі — стара єврейська казка. Щоправда, мультфільм я зробив у гуцульському стилі, а допоміг мені в цьому рідний Львів. Там у Етнографічному музеї відбувалася приголомшлива виставка: безпосередньо в приміщенні були відтворені народні хати. Я там перемальовував візерунки, запам’ятовував, що як називається. А назви для мене — це все, це образ! “Постоли” — взуття, “бартка” — сокира, “кресаня” — капелюх… Це ж — музика! Також вдячний Олені Кульчицькій, яка подарувала мені альбом із гуцульськими строями. Саме ці малюнки допомогли у створенні одягу для Півника. Мультфільм вийшов смішним і полюбився маленьким глядачам. — Найвідомішою Вашою роботою став серіал про козаків. З чого все починалося? — На студію написав лист мешканець Запоріжжя (прізвища його, на жаль, не знаю) з пропозицією зняти мультфільм “Як козаки куліш варили” і навіть вигадав їхні імена — Тур, Грай і Око. Володимир Дахно намалював для мене довгу паличку і сказав, що це козак Грай, велике коло — силач Тур, маленьке — верткий Око. Я ж, як художник-аніматор, зробив з його ідеї персонажів. Створив їм обличчя, наростив тіла. Зробив їх такими, якими їх сьогодні знають. До речі, не всім відомо, що спочатку була ідея зняти повнометражне художнє кіно про козаків, але з цієї ідеї нічого не вийшло. У підсумку вирішили зробити мультфільм. Ніхто не думав, що з цього може вийти щось серйозне. Козаки створювали позитивну ауру. Вони почали когось визволяти, робити добро. Другий мультфільм — “Як козаки у футбол грали” став ще популярнішим. Потім були мультфільми “Як козаки наречених визволяли”, “Як козаки сіль купували”, “Як козаки олімпійцями стали”, “Як козаки мушкетерам допомагали”, “Як козаки в хокей грали”. Загалом було створено 9 картин. У шести з них я брав участь.
А до мультфільмів “Як козаки олімпійцями стали” та “Як козаки у хокей грали” написав сценарії. Тур, Грай і Око були сторожовими козаками, які брали участь у неймовірних пригодах. За цими образами — титанічна праця великого колективу. Адже працювали над кожним малюнком. Потрібно було дати йому рух, артикуляцію. Кожен малюнок мав свій характер. Головний режисер усіх фільмів — Володимир Дахно. Також над мультсеріалом працювали чудові художники Генріх Уманський, Іван Буц, Анатолій Вадов. До створення мультфільмів охоче долучилися відомі композитори Ігор Поклад і Мирослав Скорик. А потрапити в мультиплікаційну хореографію по тактах, зробити це весело і дотепно не так просто. За цю роботу 1988 року ми отримали Шевченківську премію. До “Євро-2016” створили ще 26 коротких мультфільмів про козаків по 2 хвилини кожен. Особисто для мене козаки і футбол неподільні, а всі нові серії якраз пов’язані з футбольними і навколофутбольними темами. І мені це до душі. Я малював героїв олівцем, на аркуші, а вже хлопці з анімаційної студії Baraban “переганяли” зображення в цифрове. На мій погляд, завдяки їм, сучасним технологіям і таланту режисера Марини Медвідь козаки стали красивішими і вишуканішими. Щодо сюжету, то Око, Грай і Тур вирушають подорожувати Європою. Так, наприклад, наші козаки влаштовують кориду в Іспанії, бачать Лох-Несське чудовисько у Шотландії, знайомляться з королевою Англії Єлизаветою ІІ і польським астрономом М. Коперником, прогуляються з солдатом Швейком по Празі і, звичайно ж, вип’ють пива у Німеччині. — Чи поділяєте Ви анімацію на дитячу та дорослу? — Звичайно, поділяю. Доросла значно гостріша, більш сатирична. Але мені комфортно працювати і там, і там. Однак дитяча відповідальніша. Адже тут важливо розуміти, що ти хочеш сказати дитині, що їй дати і чого навчити. І це, напевне, завдання режисера. — Як Ви відчули перші промені слави? — Тоді ще були живі мої батьки. Коли вони побачили в газетах повідомлення про те, що ми з режисером Володимиром Дахном і оператором Анатолієм Гавриловим відзначені Шевченківською премією, були дуже щасливі. Також нас нагородили за фільм “Як козаки наречених визволяли” на фестивалі короткометражних фільмів у швейцарському Ньоні. Щоправда, я туди не їздив. Наші нагороди отримували чиновники. Ами їздили з творчими зустрічами Україною, виступали в кінотеатрах, глядачі намагалися до нас доторкнутися, як до екзотичних австралійських тварин. За зізнанням багатьох, до цього вони ніколи не бачили мультиплікаторів, і раптом з’явилася така можливість. Сьогодні багато літніх людей мені говорять: “Я на Ваших фільмах виріс”. Смішно чути, але це факт. — А як з’явилася “Енеїда”? — Ще під час навчання у школі відкрив для себе цей прекрасний твір Івана Котляревського. Дуже полюбив поему за гумор, колоритну українську мову. Ще до козаків мріяв поставити “Енеїду”. 1969 року до 200-річчя від дня народження І. Котляревського зробив невеличкий мультфільм “Пригоди козака Енея”. 1988 року з’явилася можливість створити великий мультфільм “Енеїда”. Щойно ми отримали Шевченківську премію, ізнову велика цікава робота. Це був зоряний час у моїй творчості. Працював із великим натхненням. За три роки створили сім серій. Тут звучить жива українська мова, передано український мелос, неповторний гумор нашого народу. У творі закладено багато глибинних моментів. Потрібно лише їх бачити. Сполучення Вергілія і Котляревського дало нам надію на європейський вибір України. Зараз починаємо це розуміти. Також ще 1988 року в мультфільмі з’явився синьо-жовтий український прапор. І я пишаюся цим. — Наступним Вашим зверненням до ук$ раїнської класики став “Лис Микита”. — Серіал зняли за творами Івана Фран-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
