Гаряча тема · “Адже кожен з нас знає, що ми належимо до тієї культури, мовою якої думаємо”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Антиукраїнська мовна політика проросійських найманців на тимчасово окупованих теренах Донбасу
Слово Просвіти, №45 за 2017 рік
Закінчення. Початок на стор. 3
2014 р. став символом нової фундаментальної історії Донбасу. Чому? А тому, що значну частину новоросійських земель (це ж не тільки Донбас!) після революційних подій 1917—1920-х рр. передали Україні (звісно ж, подарувала Росія) без урахування історичних умов. Очевидно, що новоявленим “науковцям” з їхніми інноваційними мовознавчими відкриттями бажано було мати хоча б якесь юридичне прикриття. Його надали ухвалені упродовж 2014 р. майже ідентичні конституції “ДНР” і “ЛНР”. У кожній зних фігурувала 10 стаття, присвячена порядку функціонування державних мов на їхніх теренах. Зрозуміло, що там про українську мову йшлося як про формальність. Тож і на рівні, де українська мова разом з російською мовою формально отримала статус державної, йшлося про її упослідження. Насамперед це стосувалося “ЛНР”. На відміну від конституції “ДНР”, там пунктом 2 закріплено упосліджений статус української мови. Вона в “ЛНР” не могла бути офіційною мовою діловодства в усіх органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Єдиною мовою діловодства “ЛНР” затвердили російську. Підтримав сепаратистів і Слідчий комітет РФ, який 29 вересня 2014 р. порушив кримінальну справу про нібито український геноцид проти російськомовного населення, що мешкало на території Луганської та Донецької областей, за 357-ю статтею кримінального кодексу Росії. Через рік, усупереч нормам міжнародного і російського права, у Слідчому комітеті вже заявили про поширення Росією “своєї універсальної юрисдикції на південний схід України” під тим же міфічним приводом “геноциду російськомовного населення”. Окрилені “юридичною” підтримкою, упродовж 2014/2015 навчального року проросійські найманці на теренах Донбасу розпочали тотальну русифікацію в усіх без винятку сферах суспільного життя. Під першу хвилю заборон потрапило викладання історії та географії України, української мови і літератури, інформаційні стенди українською мовою, які швидко замінювали стендами російською мовою. Щоправда українська мова і література не були повністю виключені зі шкільної програми. Однак, згідно з циркулярами Міністерств освіти і науки “ЛНР” і “ДНР”, кількість годин на їхнє вивчення звели до однієї на тиждень, а потім перейшли до факультативного вивчення або вивчення як предметів з іноземною мовою. До того ж зліквідували й підсумкові іспити у зв’язку з тим, що начебто ці предмети ніхто не бажав вивчати. Відтепер державна підсумкова атестація в школах квазіреспублік включала в себе один обов’язковий іспит — з російської мови у вигляді переказу з творчим завданням. Надалі, з початком 2015 календарного року окремі школи та класи з українською мовою навчання примусово перевели на російську мову. Наприкінці 2014/2015 навчального року в навчальних закладах І—ІІІ рівнів навчання, де збереглося навчання українською мовою, погрозами і силоміць батьків примусили написати заяви про переведення дітей на навчання російською мовою. Зрозуміло, що у 2015/2016 навчальному році навчання у школах проводилося вже за російськими підручниками російською мовою і за російськими стандартами. З’явилися нові предмети “Мова народів Донбасу”, “Історія Вітчизни”, “Історія Луганського краю”, “Історія Донецького краю”, “Історія Донбасу”, “Уроки громадянськості Донбасу”, “Початкова військова та медико-санітарна підготовка”. Новоявлені “теоретики” з Луганська, демонструючи еволюційність компартійних ідеологем так званого “Русского движения
Донбасса” 80—90-х рр. минулого століття, навіть обґрунтували появу нової історичної народної спільноти на теренах Донбасу — “донбасидів” та їхньої специфічної “донбасидівської” мови. У зв’язку з переведенням системи освіти на російську мову і російські навчальні стандарти в “ЛНР” і “ДНР” виник дефіцит викладачів російської філології та історичних дисциплін. Тому впродовж 2014—2016 рр. через спеціальну курсову систему там терміново перекваліфікували понад тисячу вчителів українознавчих дисциплін, які опинилися поза навчальним процесом зі зрозумілих причин. Крім того, до процесу русифікації освітнього простору залучили ще й кількасот студентів педагогічних закладів. Не варто замовчувати або приховувати позицію УПЦ МП, яка активно сприяла російській окупації Донбасу 2014 р. та проводила тут підступне російщення. Наприклад, під тиском Луганського єпархіального духовенства УПЦ МП 8 грудня 2014 р. наказом Міністерства освіти, науки ці культури “ЛНР” у Луганську замість розгромленого Українсько-канадського центру “Відродження” створили Духовно-просвітницький центр “Возрождение” імені святого преподобного Нестора Літописця при Луганському Шевченківському університеті. 9 грудня в цьому ж університеті православне духовенство спільно з колективом вишу та владними структурами “ЛНР” провели круглий стіл “Духовно-моральне і православне виховання учнівської молоді в “ЛНР”. З метою “розвернути молодь на 180 градусів” було порушене питання підготовки фахівця “Православний педагог” з правом працевлаштування в загальноосвітній школі та викладання предмета “Православна культура” учням середньої школи і “Православна сім’я” — учням старшої школи, а також створення відповідних кафедр при університетах “ЛНР”. За прикладом луганської школи № 30, де в 2014/2015 навчальному році вперше ввели предмет “Релігієзнавство”, почин “рекомендувалось” наслідувати й іншим навчальним закладом. Своєю чергою університет зобов’язався відкрити кафедри богослов’я, а семінарії прирівняти до бакалаврату, аби випускники й надалі отримували освіту у вишах. Зрозуміло, з якою метою, якою мовою і на якій базі. Упродовж трьох останніх років на всій території окупованого проросійськими найманцями Донбасу українську мову витіснили з місцевих телеканалів, Інтернету, радіо. На окупованій території не видавали жодної газети чи журналу українською мовою, не завозили українськомовних видань з України. Зовнішня реклама, мова оголошень, реклама в транспорті, на зупинках — винятково російська. Це стосується й міського простору. Надзвичайно вузьку етнографічну нішу відведено українській культурі. Виняток зробили лише для деяких закладів культури. Зокрема для Луганського академічного українського музично-драматичного театру на Оборонній, що перетворили на ідеологічну візитівку “ЛНР”. Нехай бавляться аборигени. А щоб не опирались — артистам-колаборантам всунули “цяцьки” — звання “народних”, “заслужених” артистів та діячів культури “ЛНР”. А те, що дехто вже мав почесні звання від держави України — не біда, бо їх оцінили в “ЛНР” вище!? Щоб зрозуміти, чому так чинять у квазіреспубліках Донбасу — варто звернутися до посилів, що їх демонструють їхні ватажки. Так, перед відкриттям у Ялті ХІ фестивалю “Великое Русское Слово” І. Плотницький заявив: “Донбас за суттю — маленька Росія, і російська мова надихає нас, благословляє… Чому в “ЛНР” приділяють особливу увагу російській мові?! Бо це “цільова програма, і у нас не просто розвивають любов до російської мови… ми надали можливість священикам говорити про нашу культуру, про російську мову… Це цінність, це спадщина, яка не повинна пропадати, вона повинна втілюватися в маси. Особливо дітей потрібно вчити цієї мови, розповідати чому. Адже кожен з нас знає, що ми належимо до тієї культури, мовою якої думаємо. Так ось я знаю, що в нас більшість думає російською мовою”. Не варто коментувати такі заяви. Слід звернутися до офіціозу “ЛНР”, де чітко розставлені всі акценти. В статті “Пидозра” посмертно. Психоз или клоунада?” ідеолог “ЛНР” О. Акентьєв, виправдовуючи завойовницько-терористичну політику імперської Росії, комуністичного СРСР, сталінський терор проти неросійських етносів, прозаїчно розставив крапки над “і”: “…Потрібно вжитися в сім’ю народів Росії… і виховувати дітей патріотами нової Батьківщини”. Так ось чому в “ЛНР” і “ДНР” проводяться масові акції, присвячені російським державним святам і державним символам! Так, під патронатом так званих громадських об’єднань і органів освіти в квазіреспубліках Донбасу 22 серпня 2017 р. дітей і молодь залучили до відзначення дня державного прапора Росії. В Луганську, Алчевську, Кадіївці, Сорокиному, Хрустальному акції провели під гаслами “Прапор держави — символ слави!” Присутнім вручали трикольорові стрічки, проводили масові флешмоби, розгортали 20—30-метрові полотнища російського прапора, проводили автопробіги “Нічні вовки — Донбас”, конкурси малюнків російського і “ЛНРівського” прапорів у спарці, надавали довідки з історії створення російської символіки та символіки місцевих квазіутворень. Під пісню О. Газманова “Вперед, Росія” звучали гасла — “Росія — наша друга Батьківщина!”, “Прапор Росії — символ нашого єднання!” тощо. Усіх переплюнули в Сорокиному (Краснодоні), де під час відзначення 75- ліття підпілля “Молода гвардія” розгорнули прапор РФ площею в понад 200 квадратних метрів. Традиційними стали для навчальних закладів “ЛНР” і “ДНР” участь у так званих освітніх форумах на території Ростовської, Воронезької, Волгоградської, Білгородської, Московської, Пермської та інших областей Росії. Під час проведення цих заходів діти брали участь у відзначенні днів історичної пам’яті, історичної російської спадщини, пам’ятних битв в історії Росії, днів православної культури, поглибленому вивченні російської мови і літератури тощо. Не дивно, що ватажок “ДНР” Захарченко визнав, що на осінь 2017 р. з українською мовою на теренах “республіки” проблем більше не існує, з нею “покінчено”. Але це не завадило широко рекламувати в пресі місцеві акції про начебто піклування та вивчення української мови і літератури в сусідній “ЛНР”. Там акція “Українська мова по-луганському” звелася до повідомлення про те, що тільки в Луганську школярі отримали 7,5 тис. підручників української мови і літератури, видрукуваних для учнів 1—7 класів. Не кольорові — чорно-білі!, вихолощені від усього українського, де місцеві фахівці розповідали здебільшого про природу та осіб і події, що уславили Донбас, вони ставлять за мету вбити в голову дітей, що існує “народ Донбасу”, який є складовою “русского міра”, а не українського народу. До того ж український народ злочинний, бо розпочав війну проти “народу Донбасу”. Усі інші підручники до 2017/2018 навчального року надійшли із Росії. Зокрема 68 гумконвой МНС Росії для “ДНР” і “ЛНР” завіз видрукувані шкільні підручники за російськими стандартами, з російською символікою та символікою фіктивних “республік”. Тільки для “ЛНР” ці підручники склали майже 70% від загальної кількості гуманітарки, і все — в ім’я навчання за російськими програмами і стандартами, в ім’я возз’єднання народу Донбасу з Росією. 5 жовтня 2017 р. ватажок “ЛНР” І. Плотницький уперше в історії “республіки” присвоїв звання заслужений працівник освіти “ЛНР” 54 учителям і працівникам освітянської галузі. 120 педагогів “республіки” були відзначені медалями “за заслуги”, грамотами і подяками “державних органів “ЛНР”, а день працівника освіти відтепер у квазіутворенні буде відзначатися щорічно 5 жовтня. Вітаючи освітян, він заявив, що переконаний у тому, що спільно закінчать перехід на рідні російські стандарти, за що й отримаємо достатню винагороду. Ну, а молодь?! За його ж заявами: молодь хоче одного — повернення до старого, шукати коріння, віднайти власну духовність та зміцнити в цьому світі, який зветься “русскім міром”, у чому ж ми будемо їм допомагати? Як-то говорять — приїхали! Тільки зашорений не може збагнути, що в Донбасі педалюється процес інкорпорації захоплених Росією територій до її складу. В основу цього процесу, як і завжди це робилося в Росії, апологети “русского міра” заклали і роблять ставку на нівеляцію української душі через знищення української мови. Але як свідчить історичний досвід — українська душа та її фундаментальна основа — українська мова — невмирущі. А відповідь бумерангом знищить останню антиприродну імперію азійської орди.
Володимир СЕМИСТЯГА
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
