Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Від першої особи · “Приносити людям насолоду, викликати у них емоції — наша робота”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

ЗЗееннооввіійй К КО ОРРІІН НЕЕЦ ЦЬЬ:: «Ми часті гості з концертами на Донбасі…»

Слово Просвіти, №45 за 2018 рік

— Як формувався колектив? Мабуть, не без проблем, зважаючи на складні часи? Хто став першими солістами? — До першої концертної бригади увійшли Тамара Савченко, Галина Бережна, Марія Гришина, Наталка Лепетун, Лідія Заболотна, Іван Гур’їв. З Миргорода запросили 16 співаків-кобзарів, склали концертну програму і колектив почав концертну діяльність. Григорій Верьовка продовжував пошук артистів, у Полтаві натрапив на ансамбль бандуристів, умовив їх приєднатися до колективу. Після того, як 6 листопада 1943 року Київ звільнили від гітлерівців, до столиці України перебралась група хору, до якої увійшли кілька десятків артистів, а згодом, узимку 1944-го, до неї приєдналися решта. — Яка сьогодні чисельність колективу? Скільки концертів ви даєте протягом року? — Майже 130 осіб, а репертуар, якщо ми говоримо про 75 років творчої діяльності, то це понад тисячу пісень і танців! Раніше мали 60 виступів щороку. Сьогодні їхня кількість сягає 70. Проте найближчим часом плануємо 100 виступів на рік. Серед народних колективів у нашій державі лише наш має танцювальну, співочу і оркестрову складові: невеличкі творчі колективи, які й складають Національний ансамбль ім. Григорія Верьовки. Вони здатні виступати і автономно, незалежно один від одного, що є унікальним явищем. — Навантаження на артистів велике? — Приносити людям насолоду, викликати у них емоції — наша робота. А коли так, то і підходити до неї треба відповідально. Тому репетиції — щоденні, тривалістю 3—4 години. — Які пісні, танці сьогодні виконуєте? — Це вокально-хореографічні композиції “На гуляння”, “Веснянка”, “Запорожці”, “Святковий гопак”, українські народні пісні “Ой, чий то кінь стоїть”, “Розпрягайте, хлопці, коней”, “Порізала пальчик”, “Ой, у вишневому саду”, “Дунаю, Дунаю”, “Ой, давно-давно”, “Летіла зозуля” та багато інших. Щодо танцювальних номерів: це “Козачок”, “Голубка”. А також оркестрові номери “Буковинська народна мелодія і коломийка”, “Гуцулка” тощо. — П’ятий рік поспіль триває гібридна війна проти України, ледь не щодня гинуть українські солдати. Чи виступали перед нашими захисниками? — Лише цього року ми побували з концертами у Маріуполі, Бердянську, Покровську, Краматорську та інших містах Донбасу і Приазов’я. Відрадно, що серед публіки бачимо багато людей у погонах. Вони найбільш вдячні глядачі, про що щиро кажуть нам під час спілкування і запрошують якомога частіше приїздити в гості. Користуючись нагодою, хочу засвідчити особливу повагу до нашого Українського війська. Я проходив службу в одній із частин, яка дислокувалась у Закарпатті, і тому знаю, як важко і відповідально бути солдатом. Особливо сьогодні, і особливо перебуваючи на східних рубежах України. Тому виступи перед армійцями для мене — справа честі. На прохання представників Міністерства оборони незабаром дамо три концерти у Львові, Харкові, Одесі. — У вашому репертуарі, окрім українських, є пісні інших народів світу? — Звичайно. Адже на теренах України проживає чимало національних меншин. Тому виконуємо молдавські, румунські, угорські, словацькі, болгарські, єврейські, білоруські пісні й танці, а також народів інших національностей. — Ансамбль імені Григорія Верьовки побував у багатьох країнах. Як вас там зустрічали? Чи й сьогодні гастролюєте за межами країни? — Так, ми об’їхали з концертами більше ста країн світу. Зустрічали завжди привітно. Коли ви побували хоча б на одному такому концерті, то переконались у щирості моїх слів. — Чули відгуки українця, який сьогодні працює у Польщі, побував на вашому концерті у Варшаві. Був вражений реакцією зали на ваш виступ… — Востаннє ми виступали у цій країні влітку. Більш того, ми підписали спільну декларацію з польським ансамблем пісні і танцю “Шльонськ”, що дозволило працювати на їхніх майданчиках. Приїздять і вони до нас. Ми виконували польські пісні, від яких зала шаленіла, особливо при виконанні “Гей, соколи”. Коли заспівали “Барку” — улюблену пісню Папи Римського Івана-Павла ІІ, то на очах у глядачів виступили сльози. — В Україні сьогодні є кілька національних творчих колективів, але музей, експонати якого відображають власну історію, маєте лише ви… — Знаєте, з чого починається творче життя співака чи артиста, який уперше переступив поріг колективу? З відвідування музею. Саме тут він бачить нашу історію, краще усвідомлює свою відповідальність перед колегами, глядачами. Бо одна справа — ознайомитись із творчим шляхом через Інтернет, а зовсім інша — побувати у нашому музеї. — Ваш хор — своєрідна візитівка України. Звідси й запитання: державну підтримку відчуваєте? — Держава стабільно виділяє кошти на утримання будівлі, де ми “дислокуємось”, часткову оплату комунальних послуг і зарплату. — Тоді звідкіля гроші на такі вишукані сценічні костюми, гастролі? Маєте заможних спонсорів? — Спонсорів у нас немає, щодо коштів на костюми, взуття, музичні інструменти, інші витрати, пов’язані з концертною діяльністю, то ми їх заробляємо. Своїми ж виступами. Принцип простий: більше виступили — більше заробили, менше виступили — менше заробили. Але від цього, наголошую, не страждає якість виступів. На першому місці — інтереси глядача, який досить вибагливий. — Представники шоу-бізнесу скаржаться на захмарні розцінки оренди сцени Національного палацу “Україна”, які неабияк впливають на вартість квитків. Звання національного дає колективу якісь преференції у цьому плані? — Жодних: ми платимо і за оренду концертних залів, і за рекламу наших виступів. Але не скаржимось. — Раніше, за радянщини, держава втручалась у справи будьякого творчого колективу, часто вирішуючи, що їм співати, як танцювати. А які у вас стосунки з можновладцями? — Сьогодні жодного втручання у нашу творчу діяльність немає: ні з адміністрації Президента, ні з парламенту, ні з уряду. Які стосунки? Мені приємно, що багато хто з цих людей не лише ходить на наші концерти, а й є палкими шанувальниками нашої творчості. — Коли востаннє виступали в Росії? Вас запрошують туди? — Ми там не були з 2012 року. А до цього багато гастролювали, особливо в тих регіонах, де компактно мешкають етнічні українці. Зокрема на Кубані, яка раніше входила до складу України… Щодо запрошень, то 1 жовтня мені телефонували з російського телеканалу “Слов’янська культура” і пропонували виступити перед російською публікою, але я сказав, що мені потрібно порадитись… — З ким? Представники того ж шоу-бізнесу ні з ким не радяться, заробляючи там непогані гроші і називаючи себе голубами миру. Чому б і Вам ними не стати?.. — Як керівник Національного колективу, не можу самовільно вирішувати подібні питання: будь-який виступ за кордоном, а тим паче в сьогоднішній Росії, потрібно погоджувати з Міністерством культури. Щодо грошей, то нам цілком достатньо тих, які ми заробляємо в Україні та інших країнах, наприклад, у Китаї, звідкіля нещодавно повернулися. Загалом наша позиція така: у той час, коли “старші брати” загарбали у нас Крим, окупували частину Донбасу і вбивають українців, великий гріх їхати до них у гості. — Але ж дехто каже, що, виступаючи перед росіянами, можна їх перевиховати, бо, мовляв, вони, слухаючи наші пісні, переймуться повагою до українців… — Так кажуть здебільшого ті, хто хоче виправдати свою бізнесово-пісенну діяльність на теренах сусідньої країни… — Більш як півстоліття хор ім. Григорія Верьовки асоціювався з іменем його керівника — Анатолія Авдієвського. Зважаючи на особистість колишнього керівника, авторитет, причому не лише серед творчих людей, Вам не важко працювати? І чи зберегли традиції, “народжені” за Авдієвського? Нещодавно всесвітньо відомий творчий колектив Національного заслуженого академічного народного хору України імені Григорія Верьовки відзначив 75-річчя з дня заснування. За цей час він дав тисячі концертів — в Україні і за її межами. — Витоки нашого ансамблю сягають вересня 1943 року, коли ще гриміла Друга світова війна, але значна частина української землі була вже звільнена від німецьких загарбників, — говорить Зеновій Михайлович. — Першим художнім керівником та головним диригентом став Григорій Верьовка — науковий співробітник Інституту фольклору АН УРСР. До складу хору увійшли 134 особи: 84 співаки, 50 артистів оркестру народних інструментів та балету. Перед ними влада поставила завдання: сприяти розвитку українського народного хорового та музично-хореографічного мистецтва, пропагувати мистецтво серед “трудящих мас”. Художній керівник Національного заслуженого академічного народного хору України імені Григорія Верьовки, народний артист України Зеновій КОРІНЕЦЬ гість тижневика “Слово Просвіти”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин