Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

Ставлення до Української Мови – ставлення до України

Слово Просвіти, №45 за 2021 рік

Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України листопада відбулася онлайн-конференція “Без мови немає нації” з нагоди Дня української писемності та мови (організатори: ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка разом з ІПООД ім. І. Зязюна НАПН України, Національним педагогічним університетом ім. М. П. Драгоманова, Сумським та Слов’янським державними педагогічними університетами, Київською міською та обласними організаціями „Просвіта“ імені Тараса Шевченка). Просвітяни, вчені, письменники, педагоги обговорювали широке коло питань, пов’язаних із мовною політикою в Україні, важливою місією української мови в консолідації українського суспільства. Однією з визначальних рис цієї просвітницької академії була ідея О. Потебні про роль рідного Слова (“Думка і мова”): “Як окреме слово стоїть між людиною і природою, так мова стоїть між людиною, народом і природою, зовнішнім світом. Кожний народ обведений колом своєї мови… Мова є форма засвоєння світу людиною, пізнання світу, пізнання себе… Мова є справою божою і ніщо не може зрівнятися з нею. Немає нічого рівного мові, окрім самого духу; разом з духом мова підноситься до свого божественного початку… А тому ніхто не наділений правом укладати в мову народу те, чого сам цей народ у цій мові не знаходить”. Справді, на цей божий дар рідної мови ніхто не вправі зазіхати, оскільки поза нею “живі” народи стають “мертвими”. Високе етичне призначення кожного – оберігати й зміцнювати цей духовний скарб Нації. Той, хто ігнорує природовідповідний принцип людського буття, накликає загрози й трагедії для свого народу, рідної землі. Очевидно, мав рацію доцент кафедри історії України Національного педуніверситету ім. М. Драгоманова, учасник бойових дій російсько-української війни Володимир Лущай, заявивши, що втрата української мови, русифікація Донбасу і Криму призвели до війни. На жаль, навіть найтрагічніше не засвоюється нами як жорстокий урок. Бо на восьмому році російської агресії Україна в багатьох сферах життєдіяльності так і не позбавилася постколоніального, совкового синдрому. “Завдяки” багатолітній недолугій гуманітарній політиці стають дедалі відчутнішими прогалини в боротьбі за людські душі, світоглядні цінності, духовні важелі впливу на свідомість. Так, соціологічні виміри останніх років засвідчують невиразну політику щодо української книги. Передовсім така оцінка опирається на згубну тенденцію неухильного скорочення тиражу книгодруку. 30-річчя своєї Незалежності Український народ зустрів новим “рекордом” – 0,25% книги на душу населення, що в понад 20 разів гірше європейських показників. Один із критеріїв “здоров’язбережного” середовища суспільства – забезпечення дитини, учня, студента, дорослого книгою. Проблема полягає не лише в мізерному забезпеченні нею населення, але й в різкому погіршенні ситуації з культурою читання, оскільки понад 56% громадян не читають книг. Соціально-економічний стан країни, зубожіння суспільства “винесли” питання культури, духовного розвитку за межі людських пріоритетів. Нещодавно проведені соцопитування Українським інститутом майбутнього висвітлили найбільш хвилюючі для українців проблеми: низькі зарплати і пенсії (38%); російська війна (32%); корупція (32%); тарифи (31%); пандемія (30%). У деморалізованій бідністю, воюючій країні важко надіятися на інші рейтинги суспільної уваги в шкалі ієрархії цінностей. Така ситуація є передусім зручним плацдармом для кремлівських інформаційних холдингів, а також для їхніх філій на кшталт “наш-телеканалів”, щоби маніпулювати антиукраїнськими темами, зокрема і на мовному грунті. Запам’яталося, з якою майже фізіологічною радістю “мураєво-ньюс-ванівці” підсумовували “власне” вивчення громадської думки щодо необхідності захисту державної мови в Україні, оскільки за їхніми результатами 97% респондентів заявили, що вона не потребує ніякої захищеності, і лише 3% вважають, що їй необхідний захист. В унісон цьому “волевиявленню” потакають штатні завсідники-політологи олігархічних телеканалів типу “карасьових-кулікових-співакових“, одні заявляючи про свою “прінціпіальную позіцію разговарівать только на руськом”, інші, що питання мови не на часі, а головне, коли буде гаряча вода, яка консолідуватиме, об’єднуватиме, посилюватиме суспільство. Ці та інші нісенітниці мусуються вкупі з абсолютно провокаційними тезами, які підпадають під кримінальне право, що нібито серед українців на Західній Україні побутує думка, що “це не наша війна”. Хоча всім достеменно відомо: військові, воїни з усіх країв та областей щоденно вмирають за Україну, яку обліпили з різних боків москвороті паразити та україноненависники разом з нуворишами-олігархами, продовжуючи обезкровлювати народ і державу. Закінчення на стор. 3 ВОЛОДИМИР МЕЛЬНИЧЕНКО 12-13 ЕДУАРД ОВЧАРЕНКО 14-15

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин