Прощання · “…Тепер я знаю – святі точно є серед нас. Просто за їх життя ми нездатні їх розпізнати”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
“Умирання завше завчасне...” П Паамм’’яяттіі ССввііттллааннии Й Йооввееннккоо
Слово Просвіти, №45 за 2021 рік
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ
“Ім’я твоє падає в серце – усе єство завмирає...” Світлана Йовенко
Печально і світло звучить її ім’я. Поетеса лишила “зненацька свій дім і ніколи не вернеться”, – так написала Світлана Йовенко в елегії “Осінь” ген коли, в 1973 році, звісно, не про себе, а про когось дорогого. А ми, опечалені її відходом за межі земного життя в цю сумну пору року, коли пливуть вікна в струмках дощу, а в повітрі – щемливий запах першого снігу, коли гостро відчуваєш, що “умирання завше завчасне”, вже, на жаль, лише згадуємо. І в скорботі дорікаємо собі, що не сказали всіх тих захоплених слів-вражень від її талановитих поетичних сповідей і прозових одкровень, на які вона заслужила іна які вона чекала, але гордо і спокійно мовчала та лише прислухалася до свого слова, яке “тихо замислилось” над тим, що “лишилось несказане”. У книзі повістей, оповідань і поезій “Жінка у зоні” Світлана Йовенко після поеми “Вибух”, назву якої в 1986 році упродовж двох місяців не пропускали до друку в журналі “Вітчизна”, бо ж за офіційною версією жодного вибуху на ЧАЕС не було, помістила “Те, що лишилося за віршами”. Лишилося багато. І зовсім мало людей, хіба що рідні, друзі та кінознімальна група Роллана Сергієнка, знали, з яким скорботним співпереживанням, із яким материнським болем, із якою любов’ю до тих людей, які постраждали від чорнобильського чорного лиха, творився цей “Вибух” страждань, переживань, благань, прощань, пересторог і вдячності тим, хто пішов на смерть заради порятунку України і Європи. Небагато людей знали, що ця
Василь ЧЕПУРНИЙ
“Я згасаю і якось дуже швидко. Хапаюсь за життя, борюсь за кожну хвилину життя. Дякую Богу, що свідомість ясна і я можу читати, слухати, дивитися. Болить душа за Україну, просто згораю. Обнаглілі московські ієрархи бандитським лексиконом баламутять мирян, оголошують патріарха Варфоломія єретиком і багато інших нісенітниць. А братія мовчить і потурає окупантам, на державному рівні ніхто не проводить роботи з цими проповідниками расової, віросповідальної ненависті та ворожнечі”. Це було в останніх повідомленнях від Олега Калиняка, про смерть якого 5 листопада, повідомив настоятель парафії у Рубанці, засновником котрої був покійний. А ще Олег Петрович Калиняк – лікар, якого знала вся округа. Він був справді народним лікарем – не те що не відмовляв усім страждущим, але брав машину і особисто відвозив хворих, яких було треба, в обласну лікарню, нянчився з ними... Він ішов до морально вбитих совєтчиною старих колгоспниць у зникаючому селі і гірко бідкався над їх пиятикою, що була наслідком старої системи безпросвіття і безсуття буття. Він роками оберігав, як лев, Рубанківську дільничну лікарню, хоч це йому коштувало звинувачення у хабарництві, яке спровокувало бахмацьке неукраїнське керівництво місцевої медицини, а виконавцем став ниций “работнік культу-поема емоційно бурхливо “вибухнула” після повернення Світлани Йовенко з лікарні, де вона провела майже три місяці після складної операції. “Навпіл розкраяне лягає серце...” – бо крізь її зболене хворобами і операцією серце перетікала ця жорстока правда про тих хлопчиків, мужніх синочків, воїнів честі, які своєю смертю відмінили “тисячі, може, смертей”. Зойкнула Земля чаїним криком: – Сину, вбережи і захисти! – Вийшла Мати із іконним ликом: – Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?.. Спалахнуло небо, впало крижнем: – Сину, вбережи і захисти! – Вийшла Жінка з немовлятком ніжним: – Йди, коханий, хто ж, коли не ти? Поема “Вибух”, як зазначала поетеса, “належить саме часу першого потрясіння”, але “як художній документ лишається в емоційній площині самого першоосягнення факту злочину одних і затим, як це не рідко у нас буває, вимушеного подвигу інших”. Світлана Йовенко багато часу провела в Чорнобильській зоні. Вона там перебувала усі пори року, спостерігаючи за роботою режисера-подвижника, ім’я якого навіки вписано в історію багатостраждальної України, Роллана Сергієнка, який по “гарячих слідах” створив сім фільмів про Чорнобильську катастрофу. ...На подарованій мені в квіт-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
