Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Доля на тлі історії · “Якщо нас коли"небудь і згадають, то як мучеників. Як таких, що в годину люту посміли залишатися собою”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Стефанія Шабатура: національна гордість України До 85-ліття з дня народження

Слово Просвіти, №45 за 2023 рік

Марія СЕНЬКІВ, м. Львів Саме шістдесятники як потужна інтелектуальна еліта висококультурних та багатогранно освічених особистостей, яких по праву вважаємо високоморальними авторитетами та сумлінням нації, виражали національний рух Опору. Протиставляючись радянській тоталітарній репресивній системі, шістдесятники не мовчали, вони захищали й відроджували духовні та національно-культурні цінності, що сприяло піднесенню свідомості українців, пробудженню їхньої національної гідності та ідентичності, а рівно ж поверненню історичної пам’яті. Це був моральний спротив горстки небайдужих, які своєю подиву гідною мужністю й незламною поставою подавали промовистий приклад для багатьох українців, позбавляючи їх страху, який не давав, за висловом геніального Василя Стуса, “прямостояння”. Стефанія Шабатура (1938–2014) – видатна мисткиня, яскрава представниця когорти шістдесятників, дисидентка, багатолітній політв’язень радянських концтаборів, правозахисниця, членкиня УГГ, громадська діячка, депутат Львівської міської ради першого демократичного скликання (1990–1994 рр.), голова Марійського товариства “Милосердя”. Її подвижницьке життя немов віддзеркалює страдницький шлях України. Мальовниче село Іванє-Золоте на Тернопіллі – мала батьківщина художниці. Її батько – Михайло Шабатура (1913–1943) – нащадок давнього козацького роду (загинув на фронті 1943-го під Харковом), а мати-галичанка – Ганна – з відомого роду Семаників – будівничих храмів та майстрів по каменю. Свого часу вона брала активну участь у “Просвіті”, згодом підтримувала повстанський національно-визвольний рух. Ганна Шабатура (1914–2004) – знана художниця та майстриня, прекрасно вишивала, до того ж відтворювала давні зразки вишивок, створювала силянки, гердани, писанки, окрім того чудово співала, її пам’ять закарбувала цілий пласт народно-обрядових пісень. (Представники всесвітньо відомого Українського народного хору ім. Г. Верьовки з її голосу записали унікальні зразки фольклору: колядки, щедрівки, гаївки тощо. Любов до народної пісні перейняла від матері Стефанія Шабатура, яка знала чимало народних пісень). За свою самобутню творчість Ганна Шабатура була нагороджена премією К. Білокур, а у 2004 р. вийшов Альбом її творів у серії “Українське наївне малярство” (Київ: “Родовід”), упорядницею якого була Стефанія Шабатура. У роки дитинства С. Шабатура стала свідком совєтського терору та жахливих у своїй нелюдськості масових репресій українців у Галичині з боку репресивних органів НКВС, героїчної національно-визвольної боротьби УПА, рівно ж і післявоєнних репресій та вивозів галичан у Сибір, колективізації селян, зрештою й голоду 1946-1947 років… Невдовзі довідалася й про Заліщицьку трагедію 1941 року, організовану енкаведистами… Саме від матері, яка мала вагомий вплив на формування світогляду доньки, Стефанія успадкувала художній хист та перейняла національне виховання, як і християнсько-моральні цінності. (Промовистий той факт, що в останньому своєму інтерв’ю С. Шабатура підкреслила: “З дитинства у мене віра: Бог і Україна! З Богом та Україною я жила все життя”. Слова мисткині як своєрідне кредо стало визначальним у її житті, сповненому жертовності та самопосвяти у служінні Богу, Церкві та Україні). У період войовничого атеїзму безбожницького радянського режиму Стефанію захопив дивовижний світ ікон – відтоді вона таємно займалася іконописанням, яке продовжила, попри ризик та наслідки, у Львівському училищі прикладного мистецтва ім. І. Труша, де розпочала здобувати художню професійну освіту. Утім, Стефанію все-таки позбавили стипендії, коли стало відомо, що святкувала Великдень і брала участь у богослужінні. У студентські роки (у грудні 1962-го) С. Шабатура стала співзасновницею львівського Клубу творчої молоді “Пролісок”, у якому ініціювала проведення першого літературного вечора присвяченого пам’яті Лесі Українки, а також низки мистецьких виставок. Окрім того, була причетна до Шевченківських вечорів, які на той час радянська влада забороняла. У середині 1960-х рр. разом із однодумцями С. Шабатура долучилася до відродження у Львові національних традицій – Різдвяної Коляди та вертепів, в одному з яких брав участь Василь Стус, з яким у мисткині склалися напрочуд дружні стосунки. Свого часу В. Стус наголошував, що Стефанія – “єдиний мужчина з-поміж львів’ян”. Такі великі поети, як Василь Стус та Ігор Калинець, присвячували їй свою поезію. Символічним є те, що на могилі мисткині викарбувані на пам’ятнику рядки з поезії її побратима, поета-мученика Василя Стуса, який назвав її “рідною сестрою”… Свої мистецькі студії продовжила у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва, які завершила блискуче. А дипломну роботу – гобелен “Попід Бескид зелененький ходить Довбуш молоденький” – захистила з неймовірним успіхом, що дало підстави у 1967 р. стати членом Спілки художників, де і познайомилася зі знаною художницею Ярославою Музикою. Власне, попри педагогічну діяльність у alma mater – Львівському художньому училищі ім. І. Труша – мисткиня з потужною силою виявила свій творчий потенціал у тогочасному культурологічному просторі, при цьому прекрасно володіла різними техніками. Яскраво виражена самобутня творчість Стефанії Шабатури – різножанрова – становить неповторне явище у національній культурі. Та саме монументальні гобелени і орнаментальні килими мисткиня розвинула у найкращих традиціях високого мистецтва. Тому з її ім’ям пов’язано становлення і подальший розвиток Львівської школи гобелена. Серед найвідоміших творів С. Шабатури того періоду – “Довбуш” (1967), “Іван Котляревський” (1969), “Давид Гурамішвілі” (1969), “Леся Українка” (1971), “Кассандра” (1971) тощо. (Варто зазначити, що нещодавно вийшла марка України, в основі якої твір С. Шабатури “Кассандра”). Її мистецькі твори, що вражають монументальністю, внутрішньою динамікою, експресією, інтелектуальною осмисленістю, стали окрасою багатьох виставок, зокрема обласних, республіканських, всесоюзних та міжнародних, що засвідчувало яскравий, непересічний талант та високопрофесійну майстерність художниці – завдяки цьому й здобула загальне визнання, перебуваючи на вершині творчого злету. Утім, це визнання було особливим, адже в тоталітарній системі соцреалізму С. Шабатура не створила жодного кон’юнктурного твору, який би возвеличував радянський устрій та комуністичну ідеологію. У тогочасних умовах радянського тоталітаризму, де будь-який національний прояв відразу ж отримував тавро “український буржуазний націоналізм”, позиція Стефанії Шабатури як митця була принциповою і безкомпромісною. Вона завжди обирала свободу як Божий дар. Її внутрішня свобода зумовлювала відчуття її творчої свободи. Як відомо, під час закритих політичних судових розправ над В. Чорноволом та В. Морозом Стефанія Шабатура з однодумцями рішучо виступала на їхній захист. До того ж поширювала самвидав – джерело історичної правдивості, висловлювання думок, позицій… Це не пройшло повз прискіпливу увагу “всюдисущого” КДБ. Невдовзі за її мужню та відкриту громадянську позицію вона змушена була звільнитися з педагогічної роботи, а її творчість ставала дедалі вистражданою: твори мисткині знімали з виставок, забороняли, таврували “ізмами”. Відомий факт, як у літературно-меморіальному музеї І. Котляревського у Полтаві музейні працівники зуміли порятувати (і в цьому їх вагома заслуга!) гобелен “Іван Котляревський” С. Шабатури, на той час вже ув’язненої художниці, ім’я і творчість якої у радянський період було забороненим. Та попри те, що комуністичний режим цілеспрямовано ламав її творчі крила, вона не втрачала своєї творчої окриленості й продовжувала творити! Адже для неї, як художниці, творчість – це наче подих життя, лет душі. Безперечно, творчість Стефанії Шабатури – це уособлення геніальності, високого мистецтва, а також – нескореного духу! Головний удар у боротьбі з вільнодумством москва спрямувала на українських дисидентів – творчу інтелігенцію, – яка становила реальну загрозу у підриві устрою СРСР та його ідеології. Під час арешту С. Шабатури вилучили і її гобелени: “Леся Українка” та “Кассандра”. Це був початок протистояння Митця і Системи у жорнах радянського тоталітаризму. Ув’язнили не тільки художницю, але і її твори, у яких вбачали домінуючу українськість національних мотивів, затаврувавши “націоналізмом”. При цьому, існувала реальна загроза подальшого знищення цих творів. Ув’язнену мисткиню слідчі намагалися зламати психологічно та морально, змушували її до покаяння, використовуючи всі методи впливу: шантаж, тиск, залякування, але все це не зламало ні її духу, ні волі – Стефанія Шабатура виявилася надто стійкою: духовно і морально. Під час виснажливого слідства довідалася, що її ім’я “стараннями” КДБ було викреслено з видання “Словник художників”. Та найбільшим ударом для неї було те, що її ж колеги за вказівкою КДБ незаконно, тобто ще до рішення суду(!) виключили її з Львівської обласної організації Спілки художників. Такої зради від колег не очікувала. На закритому судовому процесі мисткиню засудили на 8 років: 5 років концтаборів суворого режиму і 3 роки заслання, зарахувавши її до категорії “особливо небезпечних державних злочинців”. (“Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне…”) Засудили художницю за те, що була національно-свідомою українкою, розмовляла рідною мовою, відроджувала національно-християнські традиції (за участь у вертепах та співанні колядок), носила народний стрій, за мистецькі твори на українську тематику, зокрема на творчість Лесі Українки, мала принципову громадянську позицію, за власні думки, погляди та переконання, утому числі релігійні, за розповсюдження самвидаву, що літера у прізвищі нагадує тризуб… Та найбільшим звинуваченням було те, що не була байдужою до того, що відбувалося в Україні з її культурою, мовою, як і те, що не мовчала, а мужньо протестувала, коли судили її однодумців. Зрештою, судили її й за те, що відмовилася ставати гвинтиком радянської тоталітарної системи, а залишалася собою, людиною, відстоюючи своє творче “я”, людську і національну гідність. Як не згадати вислів поета Василя Стуса: “Якщо нас коли-небудь і згадають, то як мучеників. Як таких, що в годину люту посміли залишатися собою”. Вона завжди залишалася людиною. С. Шабатура відбувала ув’язнення в Мордовському концтаборі, який входив до складової карально-репресивної системи радянського устрою, де за влучним висловом відомого історика-політв’язня Валентина Мороза перебував “український розум, українська поезія, українське мистецтво”. У тих нелюдських концтабірних умовах ув’язнена художниця разом з іншими в’язнями-сумління брала участь у протестах, страйках, голодовках, виборюючи свої права та статус політв’язня, а водночас протестуючи проти нестерпних умов, свавілля та кричущих фактів знущань щодо політв’язнів з боку табірної адміністрації. Утім, ув’язненій мисткині заборонили творити. Це право вона виборювала упродовж трьох років (а це третина терміну її ув’язнення), відбувши 115 діб карцеру, коли морози надворі сягали –400С, 6 місяців камери-одиночки та 9,5 місяця перебування у ПКТ (приміщення камерного типу). Коли вже домоглася свого законного права, то творила з неймовірним натхненням. Та невдовзі отримала акт про знищення “путьом сожженія” табірною адміністрацією майже всього свого творчого доробку, якому теж виносився вирок, а це майже 300 творів мисткині, створених в ув’язненні: екслібриси, портрети побратимів, ескізи гобеленів, монотипії… Вдалося …Свою Голготу Стефанія Шабатура розпочала у віці Христа – у 33 роки. І це сходження було свідомим вибором її сумління. Власне, хресний шлях мисткині розпочався 12 січня 1972 р., коли її було заарештовано репресивними органами КДБ. (У період Незалежності України 12 січня вшановується як День українських політв’язнів.) Тоді ж по всій Україні (найбільше у Києві та Львові) розпочалася нова хвиля масштабних арештів шістдесятників – Василя Стуса, Івана Геля, В’ячеслава Чорновола, о. Василя Романюка, Івана Світличного, Ірини та Ігоря Калинців, Євгена Сверстюка, Михайла Осадчого, Юрія Шухевича та інших представників інтелігенції, які становили серцевину українського тогочасного суспільства.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин