16 Театр · “Не намарне, хоча б на кілька днів, повертаються з пекла війни під київські зорі актори і поети”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
На маленькій планеті у великому місті…
Слово Просвіти, №45 за 2023 рік
рену сценічними засобами. Ці поривання людини за межі болю й любові підносили під купол стелі дух. Блискуча сценографія і режисура народного артиста України Олексія Кужельного. “Я вас люблю, як сіль свою Сиваш…” – знак оклику від побаченого і почутого. Голос, що скликав Майдани, сьогодні “у синьому небі висіяв ліс”... І на серці... Сплав авторського слова, талановитого його прочитання, експресії, пластики (Олексій Скляренко), музики (Тетяна Шамшетдінова) не залишає жодного сумніву, що це одна з найдостойніших моновистав Театру. І ми долучилися до цього дива. Дякуючи актору Євгену Нищуку, пригадала, як він просто з Майдану, у лютому 2014-го, після трагічної ночі, прийшов у студію на Радіо Культура. На Майдані тривало протистояння, вже з першими жертвами. Проте “люди не зі страху” приходили на прямий ефір, щоб засвідчити Україну. Сьогодні – те ж свідчення рядками Миколи Вінграновського: Я вірю в Бога – в Україну. Вона мій Бог і поводир. В свободу вірю, вірю в мир. І хоч загину – до загину. Вистава йшла напередодні дня народження Миколи Вінграновського (7 листопада) і напередодні 95-ліття ще одного поета і філософа Євгена Сверстюка. Їм обом, шістдесятникам, притаманна “готика духу і кісток”, як сказав Василь Стус. Подумалося, що “готика духу і кісток” – це і про Євгена Нищука, з новітньої когорти романтиків і лицарів. Дякую, наш воїне, що невтомно озвучуєш вічне: На маленькій планеті у великому місті Сходить вечір на синє, на сизе й сумне. На сивавих дощах в сполотнілому листі Як далеко-давно ти любила мене… Над великим містом, Володимировою Горою, Ярославовим Валом висіялося зоряне небо. Подумалося: народжуючи під цим небом поетів з “прекрасним звіром у серці”, Господь має плани і на народ – “із плоті і крові”, і на його державу. І від цієї думки тепліло перед брамою ночі, і вкладався до сну звір на серці. От не намарне, хоча б на кілька днів, повертаються з пекла війни під київські зорі актори і поети…
Галина ДАЦЮК, журналістка
Народжений у майданному 2013-му “Прекрасний звір у серці…” (за поезією Миколи Вінграновського) прожив своє перше десятиліття. Об’їздив українські театри – Львів, Херсон, Одесу, зустрівся з тисячами глядачів, одержав нагороди. Разом із людьми переоплакав, перепрокричав, перезміг, перевстояв час. Набрався новітніх відтінків. Підвищив больовий поріг. Розігрівся подіями до температури магми. Проте основи слова і метафори, закладені поетом у “Звірові…”, залишилися непорушними, як заповіти. І 31 жовтня в Київському театрі “Сузір’я” це заповідане слово знову переплавлялося зі сцени – у війну і тишу. І зал то видихав, то затаював крик разом зі звіром у серці. Є кілька версій про те, як народилося ім’я моновистави. За однією, режисер і сценограф Олексій Кужельний підкинув угору аркуші з поезією Миколи Вінграновського, і один із них засвітився рядком про прекрасного звіра – найвідповіднішим. Із перших хвилин вистави ми стаємо свідками народження людини – просто на сцені, зі сповитої “лялечки”. Чуємо крик, бачимо пробудження і поривання до життя, яке явилося людині у слові і буде ним – від початку до кінця. Бо народилося серце поета. “Не кваптеся, беріть мене потроху”. А руки мої дайте літакам… Легені – вітру… А чоло – блакиті… Віддайте губи хвилям і волам. А ноги – квітам, щоб ходили квіти. У 60-х поет Вінграновський утече з тягучого кола ситості та угодовства, у якому “нема святинь”, а “птиць жують із хріном”. Утече з в’язкої солодкавості – “з вареннями з малин, суниць, ожин, з лимонів, клюкв, смородин, абрикосів, із райських яблук, аличі, брусниць, айви, кизилу, сливи, полуниць, з вишень японських, горобин московських…”. Втече хоча б у слові – крізь “вашу рабську кров безкровну… ножами серце обкладу”… І ці ножі – протесту і любові – палитимуть поета… “Космос, людство, земля, народ, доба, Україна – ось який масштаб узяла поетична мова Вінграновського, ось у яких вимірах жив його ліричний герой”, – напише Іван Дзюба у передмові “Чарівник слова” до збірки “З обійнятих тобою днів” (1993). У 2023-му ми чуємо ліричного героя з голосу, коронованого титулом “Голос Майдану”, що поза конкуренцією з голосами міністра і навіть артиста. Хоча, ні, ми все ж прийшли на актора, народного артиста України Євгена Нищука. На голос прямостояння, правдивий у лютневі ночі 2014-го і правдивий сьогодні. Для цього голосу й творилася моновистава. Саме цей актор мав моральне право озвучити космос України, який вона відвойовує нині у скаженого “непрекрасного” звіра. І Євген відвойовує – з перших днів Великої війни. Заради зустрічі з глядачами актор-воїн приїхав з фронту лише на кілька днів, щоб і тут, у Києві, не вгасала Україна. Чим далі у вічність, тим в юність далі, Тим вище Тарас над тобою стає, І повний минулих надій і печалі, Сьогодні він серце тобі віддає. Серце залу билося в унісон словам, слова впиралися в небесну сферу, відтво-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
