Спецпроєкт “СП” · “Вони уособлювали дію з наміром свідомого позбавлення українців хліба, продовольства, житла і життя”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Станіслав Косіор: “Голодування не навчило ще багатьох колгоспників уму-розуму”
Слово Просвіти, №45 за 2023 рік
Фраза “Голодування не навчило…” належить генсеку ЦК КП(б)У Станіславу Косіору, який десять років політично правив в Україні (1928–1938). Постійний член політбюро ЦК КП(б)У та ВКП(б), заступник голови Раднаркому СРСР у роки масового терору 1938–1939 рр., відтак особисто причетний до Голодомору-геноциду в Україні. Виховання голодом – аморальна і цинічна форма фізичних тортур, безпрецедентна в історії людства карально-репресивна акція. Її застосували до українських хліборобів, серед яких колгоспники становили близько 20 млн осіб. Вони зазнали тяжких фізичних ушкоджень, психічних розладів, моральної травми від втрат рідних.
Василь МАРОЧКО, доктор історичних наук, професор
Політика розкуркулення і примусова колективізація, організаційно й ідеологічно підтримувані Косіором, економічно пограбували і соціально уярмили українських селян. Сталінський прихвостень, ображений на їхню непоступливість, вирішив покарати навмисно створеним голодом. Українці, які становили абсолютну більшість сільського населення, стали заручниками ідейного збоченця і запопадливого кар’єриста. Восени 1931 р. він офіційно пообіцяв Сталіну “заготовити” 510 млн пудів українського зерна (трохи більше 8 млн т). План, на його переконання, був “безумовно реальним і здійсненним без будь-яких особливих жертв з боку колгоспного селянства і нашого українського села взагалі”. Хлібофуражний баланс допускав можливе вилучення третини валового збору зерна, а перевищення у рази загрожувало соціально-економічним і агротехнічним колапсом. Навесні 1932 р. в Україні не засіяли 3,5 млн га, а більше третини районів охопив масовий голод. Висока ціна службової безвідповідальності. Поля заросли чагарниками, сільські кладовища покрилися безіменними братськими могилами, а околиці звалищами дохлої худоби. Справді “коні не винні” (як у новелі М. Коцюбинського): у подвірному селянському користуванні 1928 р. знаходилося 5,4 млн, а через п’ять років лишилося 429 тис. коней. У колгоспах перебувало трохи більше двох мільйонів, а відтак половина поголів’я загинула. Для Косіора ідеологічне гасло “боротьба за хліб – боротьба за соціалізм” виявилося бойовим девізом. Хлібозаготівлі з їх “червоними валками” виглядали романтично, але вони уособлювали дію з наміром свідомого позбавлення українців хліба, продовольства, житла і життя. Сумнозвісний “план до двору” означав для їхніх родин смертний вирок. Більшовицька преса рясніла войовничою риторикою, ключовим терміном якої стали “хлібозаготівлі”. Дивна етимологія замаскованого злочину: заготівлі хліба для держави шляхом його масового вилучення у колгоспників, “одноосібників”. Ніхто не дбав про життя селян, про їх забезпечення. Польові гризуни займалися справжніми заготівлями зерна на зиму, щоб вижити, а про колгоспників ніхто не піклувався. Забраний у них хліб вважався державною власністю заготконтори “Союзхліб”, а проти “розкрадачів громадської власності” застосовували “закон про п’ять колосків” від 7 серпня 1932 р. За його дотриманням стежила “розстрільна комісія” при ЦК КП(б)У. Вона ухвалювала судові рішення про розстріл “саботажників” і “ухильників” хлібозаготівлі. До її складу входили голова ДПУ УСРР С. Реденс і Косіор. Абсурдною виглядала фраза “вища форма соціального захисту”, тобто розстріл хліборобів за спробу вижити, тобто приховати власний хліб, за зібрані два десятки колосків на колгоспному полі. Лисий агроном Косіор, який одягав високого кашкета воєнізованої форми, виявив “значні товарні лишки минулорічного хліба”, тому сподівався перевиконати показники 1930/31 р. – 462 млн пудів. Недовиконання проголошених зобов’язань пояснював “масовим приховуванням” зерна, “небаченим і нечуваним” його розкраданням у колгоспах. Отже, найвища посадова особа в Україні вважала хліборобів злодіями за їхню спробу вижити, зберегти власний хліб від запопадливих уповноважених партії і уряду. У розпал жнив Косіор відрядив членів політбюро для організації хлібозаготівлі, спрямував 1,5 тис. уповноважених ординців з метою виявлення прихованого у ямах хліба. У кількох з них здавали нерви: “Добре Косіору промови виголошувати. Я промови сам вмію виголошувати. А пішов би він та хліб взяв, хай попробує”. Боячись сталінського гніву, він наполегливо вимагав від обкомів партії “викриття схованок” хліба, підкреслював активну роботу буксирних бригад, які знали “куди бити, де хліб знайти, як ніхто”. Переляканий Косіор не наважився попросити Кагановича про зменшення хлібозаготівельного плану на 170 млн пудів. Намагання вислужитись і прислужитись штовхало Косіора на абсурдні і злочинні дії. У лютому 1932 р., коли в Україні почали говорити про ознаки штучного голоду, Косіор доручив обкомам відвантаження зерна для невідкладної насіннєвої і продовольчої допомоги Західному Сибіру, Уралу і Поволжю. Він відмовив українським колгоспам, у яких “становище з урожаєм цілком нормальне і де є усі можливості мобілізувати насіння на місці”. Добування “насіння на місцях” шляхом взаємодопомоги між колгоспами – означало братський розподіл смерті. Україна втратила тоді славу “житниці Європи”, але українські більшовики продовжували нею маніпулювати. Експорт радянського хліба за п’ять років зменшився у три рази, а заготівлі неухильно зростали. Дивна і абсурдна логіка, яка виправдовує тезу про навмисно створений голод. Щомісяця Косіор відвідував кремлівський кабінет Сталіна,
отримував від нього вказівки і партійні директиви. Він боявся сталінського гніву через невиконання обіцяного плану. Масовий голод у “житниці Європи”, який став відомим на Заході, – поганий подарунок вождю до 15-х роковин жовтневого перевороту. Український генсек дозовано брехав, приховував реальні масштаби трагедії, говорив про сприятливі метеорологічні умови для сівби на півдні, але зізнався про масову загибель худоби. Своєї провини не визнав, але вжив необхідних заходів: “довелося винних посадити і засудити так, щоб про це знало все населення”. 26 квітня 1932 р. він зізнався Сталіну про “окремі випадки і навіть окремі села голодуючі”, але “усякі розмови про “голод” на Україні треба категорично відкинути”. Коні гинули від виснаження під час “перевезення хліба, буряків” восени 1931 р., а навесні 1932 р. настала черга людей. Голод охопив третину районів України, викликав голодні бунти, інші форми опору селян. Більшовики 15 років будували соціалізм, системним проявом якого виявився масовий голод хліборобів. Сталінські принципи соціалізму зазнали функціональної дискредитації в очах народу. Колгоспники масово залишали колгоспи, повертали худобу, рушили за хлібом до інших республік, а у селах визрівали умови для соціального вибуху. 26 квітня Сталін телеграфував Косіору: “Якщо виходити із матеріалів, скидається на те, що в деяких пунктах УСРР радянська влада перестала існувати. Невже це правда? Де органи ДПУ, що вони роблять?”. Захист державних органів влади від суспільства виявився основною функцією ДПУ. Голод не дуже хвилював вождя, позаяк він боявся повернення “петлюрівщини” і військ Пілсудського. Партійно-радянська номенклатура в Україні вагалася з вичерпним інформуванням Кремля про загрозливу ситуацію. Села обезлюдніли, селяни розбрелися у пошуках хліба, переповідали правду про голод. Сталіну доповідали про “голодні скиглення” українських колгоспників. 10 червня 1932 р. голова Раднаркому УСРР Влас Чубар і “всеукраїнський староста” Григорій Петровський повідомили Сталіна про масштаби і причини масового голодування селян. Слабодухий Косіор ховався за їхніми спинами, не наважився взяти на себе відповідальність за провал “хлібозаготівельного фронту”. Невипадково кремлівський володар скаржився: “Найбільш кепське в цій справі – мовчання Косіора”. 23 червня він просив у Кагановича “скосити” план, надати допомогу для обробітку буряків, але політбюро ЦК ВКП(б) вирішило: “додаткового завозу хліба на Україну не здійснювати”. Позбавити хліба
– залюбки, а забезпечити ним колгоспників, виснажених недоїданням і відвертим голодуванням, – зась. Усі знали про основну причину голодування, але продовжували свідому політику терору голодом. Змовники втратили історичний шанс порятунку мільйонів українських хліборобів, відмовили їм у праві жити. 2 липня 1932 р. Сталін назвав бюрократичне маневрування Косіора “гнилою дипломатією” і “злочинно-легковажним ставленням до справи”, який разом з іншими “загублять зовсім Україну”. Ключове слово “загублять” стосувалося зменшення обсягів хлібозаготівлі і наростання соціального невдоволення. Сталін не переймався долею померлих від голоду селян, навіть дозував смертність, ніби випускав пару з вибухонебезпечного котла. Більше помре – меншим буде опір. На початку липня 1932 р. усе стало зрозумілим: “жнива розпачу” неминуче завершаться “жнивами скорботи” з мільйонами жертв. 7 липня партійна конференція КП(б)У, якою керували посланці Сталіна – Молотов і Каганович, зламала опір республіканської партійної номенклатури, зобов’язала їх виконувати річний план хлібозаготівлі. Ідеологічний заклик – “боротьба за хліб” – набув ознак військової операції. 22 серпня, коли “жнива розпачу” стали реальністю, влада заборонила видачу хліба для організації так званого громадського харчування працюючих у полі колгоспників. Хочеш їсти – бери хліб з дому. Косіор особисто очолив вилучення хліба в Одеській області, стягував натуральний штраф за невиконання плану до двору, заборонив постачання сіл промтоварами, заохочував “судові репресії стосовно приховувачів хліба”, встановив контроль за млинами. 18 листопада політбюро ЦК КП(б)У заборонило створення натуральних фондів у колгоспах, зобов’язало повернути “незаконно виданий хліб” для харчування колгоспників, ініціював пошук прихованого хліба. Спільно з ДПУ розробив “оперативний план” по виявленню “ідеологів та організаторів куркульського саботажу”, пропонували “завдавати миттєві і рішучі удари знахабнілим куркульським елементам”. Ось вам і докази свідомого і системного позбавлення селян хліба. Заборона громадського харчування, тобто разових обідів для працюючих у полі колгоспників, повна соціальна ізоляція сіл (режим “чорних дощок”), заклики до “рішучої розправи” над “куркулями” і “петлюрівцями”, арешти “поплічників і покровителів куркульського саботажу”, ухвалення судових і позасудових рішень про розстріли – далеко неповний перелік діянь Косіора в Україні. Усі ці “заходи” засвідчували історичний факт війни держави проти селян з використанням зброї масового винищення – штучного голоду. Відверте економічне пограбування українських хліборобів маскували ідеологічною фразеологією (“петлюрівці”, “куркульські елементи”, “шкідники”, “саботажники”), щоб виправдати кримінальні злочини, надати ознак історичної необхідності і тактичної доцільності. Подібним більшовицьким арсеналом послуговується сьогодні Путін, щедро роздаючи політичні клейма про “нацистів” в Україні. Системне і грабіжницьке позбавлення селян хліба назвали “хлібозаготівлями”, ніби дбали про добробут і життя людей. Хочеш вижити, відкласти голодну смерть на кілька місяців – віднеси у торгсин весільну каблучку. В обмін на 1,5 тис. збутових промислових підприємству роки першої п’ятирічки – понад 10 млн погублених українців. У березні 1933 р., коли Голодомор досяг смертоносного апогею, Косіор зізнався Сталіну, що “минулого року замовчували”, а тепер “навпаки – всіляко намагаються виділити найбільш важкі випадки, зібрати і узагальнити цифри”. Полохлива і непослідовна людина: ще в лютому вимагав від місцевих органів “негайних заходів до локалізації” наслідків масового голодування, унеможливити випадки “симуляції і провокації”, категорично заборонив “відправлення будьяких офіційних комісій та здійснення офіційного обліку” померлих, хворих на “ґрунті голоду” тощо. Дивує легковажність, з якою він називає жертв голоду у 103 районах, масову смертність, ніби вона сталася від стихійного лиха. На запитання, “чому голодують у Київській області”, відповів доволі цинічно: “зібралипроїли на громадському харчуванні, хто скільки хотів, а також розікрали”. Якщо “наїлися”, то чому помирали від голоду. У грудні 1932 р. дозволив соціальну ізоляцію сіл, позбавляти колгоспи натуральних фондів, громадського харчування, вилучення насіння і розданого на трудодні хліба, заборонив з січня 1933 р. поїздки за хлібом. Зазвичай кримінальні злочинці замовчують обставини і мотиви вбивства, не називають місце злочину. Косіор теж намагався мовчати, але перед Сталіним. Політичний педоцентризм цього карлика, який зухвало розмірковував над виховною здатністю голоду, вражає зухвалістю посадовою особи, яка знала про особисту безкарність за скоєний злочин. Сталін не вибачив “гнилої дипломатії” Косіору у 1932 р., але його судили як “польського шпигуна” у 1939 р. Стратили, не дуже переймаючись політичними обставинами “шпигунства”. У 1956 р. С. В. Косіора реабілітували. Посадовець, який учинив злочин Голодомору-геноциду, був виправданий радянською фемідою. Нацисти, засуджені у Нюрберзі, не підлягали реабілітації і героїзації, а сталінські посіпаки “очистились” в умовах “хрущовської відлиги”. 13 січня 2010 р. Апеляційний суд м. Києва визнав Косіора винним в організації Голодомору-геноциду 1932–1933 рр. в Україні.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
