Очевидець і літописець · с. 9сторінка оригіналу ↗
ЗАПАЛЮЙ СВІЧУ, УКРАЇНО!
Слово Просвіти, №46 за 2005 рік
Жаринка — з горючої рани — В долоні твої я лечу. Болить вона, але не тане. Запалюй свічу, мій коханий! Запалюй свічу!
В печалі і вічній скорботі, У неперебутній біді Багато ще носимо потай… У пам’яті довга робота, Однакові очі у вдів…
І буде довіку боліти Цей хліб пресвятий на столі, За словом Нового Завіту Вклонімось землі, мої діти, Вклонімось землі!
Ще руки до нас простягають Опухлі батьки й матері, І не кажіте: “Не знаєм”, — Бо літо було урожайним, І сонце було упорі,
А діти в лахмітті… Руїна, І безмір людського плачу… Була в них єдина надія, Що їх пригадає Вкраїна Й запалить свічу,
Згадає жнива оті чорні, Червону мітлу і торгсин… Так вовчо повзли людомори По наші серця і комори, По хліб наш, і жорна, і млин.
Збирались ми надто повільно, Наш голос ще світ не почув. Вдовину, сирітську, нетлінну Запалюй свічу, Україно! Запалюй свічу!
Наталя ДЗЮБЕНКО<МЕЙС
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
