З блокнота письменника · с. 12сторінка оригіналу ↗
“Искусство — живой труп. Нужно добить. Да здравствует метаискусство, синтез искусства и спорта! Панфутуризм есть активная ликвидация искусства”. М. Семенко (з відкритої телеграми В. Маяковському, 1922)
Слово Просвіти, №46 за 2005 рік
ЧОМУ СЕМЕНКО СПАЛИВ “КОБЗАР”?
Про це біографи пишуть неохоче, і пишуть не всі: 1920 року після Р. Х. П’єро Васильович спалив свій примірник “Кобзаря” — не помітивши, що навіть із-під попелу Тарас показав йому дулю. Навіщо спалив? Тому що революція. Якщо детальніше, проголошує Сем, то слухайте всі! Мистецтво, значить, виростає на побуті (а); революція цей буржуазний побут руйнує (б), відтак мусить умерти — несамохітньо — буржуазне мистецтво (в). Десь там, за горизонтами, на ґрунті “комуністичного побуту” виникає нове мистецтво, а нині, в перехідному періоді, мистецтва не може бути, відтак панфутуризм потрібен саме для того, щоб допомогти йому сконати (г). Цей ланцюжок а—б—в—г нічого не вартий із тієї товує різні форми неточної рими: пари з урізаним закінченням (рА- Дий — назАД), складені суголосності (ВолоДИМиРА — ДИМаРЯ), асонанси (півтЕМНИХ — діЄЗ- НИХ), нерівноскладові співзвуччя (обезПОЕЗЕНИЙ — ПОмпЕЗНИЙ), консонанси (тАКТНО — вИДНО). Це правда, що точна рима при надмірному вжитку починає нагадувати гупання солдатських чобіт на параді та зрештою “забиває” всю іншу поетичну технологію. Розмита неточна рима чимось нагадує ліричне фото з невеличкими відхиленнями від оптичного фокусування — і саме цим може справляти сильне враження. Проте у багатьох віршах Семенка концентрація неточних (і дуже неточних) рим така, що виникає відчуття не вишуканості, а неохайності — хоча сьогодні триматися виключно стилю “ОЧІ—НОЧІ” намагаються хіба що старшокласниці у віршах на конкурс “Моє місто”.
“ПРОБЛЕМИ ЗОЗЕНДРОПІЇ”
Художній твір (поезія зокрема) дозволяє навпомацки шукати — і насі “Авангард” його славетна “Зозендропія”: “Червоні чвари!//Час червоний!//Чурило//черево//чи чоло,//чи чо, чи чох,//чи чор зна що?//Чи кінь червоний скаче//назустріч чорному коневі?” І т. ін. Семенко втішений — є порох у порохівницях! Кидаємося суходолами, мислимо інтегралами, ге? Втім, прекрасно все, крім одного: Едварда Стріхи в природі не існує, реальністю є Кость Буревій, який дурить футуристів своїми ПАРОДІЯМИ, а тоді фокус розкривається, і П’єро пошивається в дурні. Один критик пише, що в поезії Семенка “більше зумисних шукань в області футуризму, ніж справжнього футуристичного світогляду”; інший погоджується, що вульгарні образи, лайка, грім і торохкотіння прикривають брак “справжнього і вільного переконання”. Один критик, посилаючись на паралелі з Маяковським, доходить висновку, що Сему “не до лиця котурни, на які він так упевнено пнеться”, а інший — коротко і влучно — називає поета “застарілим новатором”. У 1914 р. молодий (“двадцатидвухлетний”) Семенко у вірші “Притиснутий” робить спробу са-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
