З блокнота письменника · с. 12сторінка оригіналу ↗
П’ЄРО МЕРТВОПЕТЛЮЄ… І коли встануть всі звірі й люди, І коли кинуться всі предки й вороги, — Я розстебну свої закривавлені груди І покажу, скільки в мене снаги. Михайло Семенко, “Я” (1919)
Слово Просвіти, №46 за 2005 рік
причини, що мистецтво виникає нез ПОБУТУ, а з БУТТЯ. “Бути чи не бути?” — мордував себе Гамлет, і жодне інше запитання не дає такої кількості креативних мистецьких відповідей, тоді як побут — це черевики з перламутровими ґудзиками і замшевим верхом, які любив Семенко. Раціональне усвідомлення неминучості смерті й емоційні візерунки довкола цієї істини є підґрунтям будь-якого мистецтва (якщо не брати до уваги того, що ми сьогодні називаємо дизайном). Камені з рук Сізіфа падатимуть у прірву, Герострат раз по раз підпалюватиме храми, але людина завжди матиме де подумати (чи помолитися), бо для цього достатньо місця, яке займає її голова чи — фігурально — серце. Білий вірш Семенка — з довгими рядками, зі зміною кількості наголосів і міжнаголошених інтервалів від 0 аж до 7 складів, нетотожною строфікою тощо — часто не відрізняється від прози, проте на щось претендує (неологізми, відсутність пунктуації і навіть прийменників, мішанка дуже “високих” і дуже “низьких” стилів). Зрештою, якщо йдеться про верлібр, “Псалми” Давидові чи “Пісня над піснями” мають достатньо внутрішньої поетики, щоб любісінько трансформуватися в “нормальні” метричні варіанти. Якщо ж говорити про 9 із 10 “панфутівських поез”, то рима стала б найкращим засобом розкриття їхньої подібності до порожньої бочки — гупнеш, а вона гуде, бо порожня. Якщо йдеться про римовані вірші, Семенко хронічно викориснавіть знайти! — важливі проблеми. Щоправда, лише тоді, коли розумному письменникові трапиться розумний читач (зауважте: критерії розумності, по-перше, різні для двох персон, по-друге, неоднозначні для кожної з них). Із власного досвіду знаємо про існування геніальних віршів, але можемо лише співчувати людині, яка береться скласти інструкцію про те, як такого ґатунку вірші треба складати. Тепер послухаймо двох поетів, у той чи інший спосіб причетних до українського футуризму. Семенко: “Масштаб нашого думання змінився. Ми узагальнюємо, ми мислимо інтегралами. Чи мусило це відбитися на способах матеріалізації в поезії? Мусило, і це відбувається. Треба знайти інший спосіб писання віршів, щоб писати не первісними поняттями, а поняттями інтегрованими — узагальненими”. Йєс, сер, маєте такий вірш: його надсилає в “Нову генерацію” Едвард Стріха; не лінуйтеся, читайте: “Зробіть мені квиток партійний://Навдовжки кілометр,//Навширшки — кілометр!//І напишіть червоним на вогні: Це — Стріха Едвард — //рядовий// загонів геніальних генів!//Напишіть: //Він сліз не має//Цей Едвард,//А кров барилами,//Пожежами — вогонь//у//собі//носить.//Напишіть:// Письменство він врятує//Від Хвильових,//Тичин//і//Рильських,//Політику — від Чемберленів,//Поезію — від солов’їв…” І таке інше. Появу нового автора Семенко-редактор вітає, публікує нові його вірші під рубрикою “Листування друзів”. Стріха оприлюднює свої листи. А в альмамовизначитися: “Ще нижче поклонись! Ще кланяйсь, кланяйсь!//Вони здобутки всі зараз тобі дали — І Ігор, і Бальмонт, і Білий, і Чурляніс — //Всі хором і ретельно так гули://Семенко — кланяйсь, кланяйсь!// — Ні, не схилюсь, //Смерть буде перемогою моєю,//Коли я буду сам, //А коли ні…” “Сам” — не був. У Ігоря (Сєвєряніна) запозичує багато, навіть саме визначення жанру, в якому працює, — “поези” (ах, ах…) Але й через чотирнадцять років по тому все одно лишається “притиснутим”, хоча й “навиворіт”: “Мені сьогодні тоскно серед своїх поез.//Мені сьогодні тоскно. Мені сьогодні нудно.//Самотить віоліна. Нуд Ігор Сєвєрянін”. Читаємо це в “Кобзарі” (1925), який, вочевидь, мав посісти в українській літературі місце того, спаленого.
ВІЙНА В МИШОЛОВЦІ
У розмові про Семенка мусимо визначитися не щодо правомірності відходу від літературних традицій — вона очевидна; тяглість літературного процесу тримається на тому, що марґінали (не всі і не відразу) стають класиками. Пишіть, як хочете; пишіть, як умієте; “навчіться малювати, як старі
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
