Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 13сторінка оригіналу ↗

Оригінал українською · переклад оновлюється

ОСЬ ДЕ, ЛЮДЕ, НАША СЛАВА

Слово Просвіти, №46 за 2005 рік

Нещодавно доля подарувала Україні справжнісіньке диво — книгу “Україна — козацька держава”. Назва книги поетично-велична. Воно й не дивно, адже наша історія теж і горда, і славна. Хто ж подарував нам цей скарб? В оглаві читаємо: керівник проекту, автор і упорядник, художник, ілюстратор і фотограф — Володимир Володимирович Недяк. Це він зібрав в один фоліант усю історію українського козацтва: його побут, архітектуру тієї доби, козацьке зброярство, мистецькі надбання і все-все, що стосується українського козацтва від найдавніших часів аж до визвольної боротьби холодноярців та Української Повстанської Армії. Читач знайде в книзі і реєстри козаків, і розповіді про козацькі січі та про військові походи. Знайде описи визвольних війн, портрети козацької старшини, знайде і правду про Полтавську битву та Конституцію Пилипа Орлика. У книзі чимало місця відведено світогляду козацтва, картографії українських земель, геральдиці знаних родів. У ній ґрунтовно описані козацькі хутори та побут козацьких сімей, досить повно подана культура, мистецтво та освіта в часи козаччини. Здається, немає такої теми, яку б автор не розкрив сповна: тут і козацькі промисли, і чумакування, і ливарство, і церкви, і вишивка, і металопластика, і художня різьба по дереву, і зброярство, і козацьке бойове споряд- КРУГЛА ДАТА Просто вірші — просто сприймаються. Справжня поезія — душею читається. Бо — із самісінького поетового серця виливається. Поет — смертний, поезія — вічна. Читаю нову книжку Володимира Коломійця — вражаюся: невже це справді йому вже 70? Чи — ще тільки 70? Скільки енергії, скільки молодості в його поезії! Водночас — зрілості, водночас — мудрості. Кожне слово — виважене, кожна думка — вигранена. З кожного рядка променіє любов до України, у кожній строфі — біль за Україну. Українськість — стрижень усієї книжки. Може, саме в цьому й секрет справжньої поезії? Найбільше ціниться і здобуває всезагальне визнання те, що глибоко національне. Есперанто, попри простоту (спрощення) — на любителя, есперанто не має кольору й запаху. Я не знаю класики, написаної есперанто. Класика — чи то французька, чи то російська, чи то українська — завжди глибоко національна. Тільки народна мова — барвиста, запашна, духмяна, неповторна. Бо — материнська, бо — колискова… Соньки — в головоньки, дрімниці — в очиці, ростоньки — в кістоньки!.. — от як донині спів колисковий лине з пра-України. Пишу ці рядки під свіжим враженням від прочитаного. Ловлю себе на загостреній емоційності й спиняю: поезія говорить сама за себе. Краще подати кілька віршів — читач розбереться сам, і сам зробить висновки. Віталій КАРПЕНКО Володимир КОЛОМІЄЦЬ ПРИБУТНА СИЛА 1. Кричать твої рани, гірчать твої віти, катране, катране! Потоптаний цвіте... Кобзарська зірниця упала в руїни. На цвітові — крівця синів України. В козацьких могилах по кобзі сховали, щоб степ тобі квилив, ження. Та головне в книзі те, що розповідь підкріплена знімками, малюнками і кресленнями. Їх у книзі 5175. Відомо, яка доля спіткала Україну після приєднання її до Московії. Історичні та мистецькі цінності, особисті речі гетьманів і військової старшини, старовинний іконопис українських храмів та унікальна зброя козацьких полків — усе це опинилося під сімома замками царських воєвод і придворної знаті. Лише в перший грабунок Запорозької Січі (1709 р.) грабіжники вивезли до Москви 13 прапорів та понад 60 гармат. У 1775 році, в час, коли козацькі полки змагалися в битвах російсько-турецької війни, Москва вдруге зруйнувала Січ і вивезла всю військову атрибутику та зброю, пограбувала навіть січову церкву. Довгі роки Україна боролася за повернення своїх національних цінностей та наштовхувалася на активний спротив. Тоді цінності чомусь на деякий час “надійно зникали”, і правда про їхнє існування оголошувалася міфом. Та автору книги вдалося “проникнути” в запасники Ермітажу, Збройової палати Московського Кремля, в музеї Польщі та Швеції, виявити скарби козаччини в приватних колекціях і все це показати в книзі. Тож більшість мистецьких скарбів читачі побачать уперше. щоб діти — співали: — Допоки ще рано, допоки не пізно, заквітнем катраном на полі Вітчизни... Допоки ще видно, допоки не смеркло — Вітчизні заквітнем катраном безсмертним!.. 2. Буває, що знайдеш отам, де загубиш. Ні зради б, ні знади!.. А любиш... бо любиш. О, як не косили — втішався на мові, що сила — не в силі, а сила — в любові. Одного бажаю — над жаль, над стожала — аби: що люблю — вража хіть не вражала! І в нашому житі, і в нашому цвіті хай більш не убуде, хай тільки — прибуде. СПОДІВАЛЬНИЙ ЗОЙК Зіщуленим у тщемельствах своїх — чи то ж сподіватись на виріст? Невже ми раби обставин сліпих! Невже без’язикий вирід! Не вимолити “щастя” — і не проси — під омофором не нашого Бога. Своєї не виплекати краси в тіні меча чужого. Невже раби обставин сліпих із заячими серцями... Зіщуленим у себе самих — невже не випростатись в нестямі! Барвінок же квітне — крізь шаблі, — без захисту він зів’яне... Не стане рідної землі, як лицарство не обстане. Невже ми убоге плем’я невдах і наймитів у чужинця! Особлива цінність видання полягає в тому, що в ньому вперше ілюстративно-ґрунтовно висвітлено боротьбу України за волю в 1917— 1920 роках, коли її боронило вільне козацтво. А селянські повстання ще довгі роки не допускали зайд у свої села та містечка. Чимало місця в книзі займає і боротьба за незалежність своєї держави воїнів Української Повстанської Армії. Упорядник наче на рушнику підніс нам безцінний дар: нате, люди! Це — ваша історія. Ви її творили, ви нею жили, нею і маєте жити. Не забувайте її, не цурайтеся. Це — ваша призабута слава. Це — ваша, притінена сусідами, правда. Ні, волі прагне душа, мов птах, ні, сподіваннями промениться… СВЯТ<МІТ Мені наснилось диво: мов крізь ніч сліпу не богобоязливий порух святотерпця, а порив — до завзяття!.. Ще й немов порив щасливий цей — звестись на боротьбу! — йде не з обов’язку, що як прокляття, а — із серця... Там — за межею... Там — лівіше серця є свято-міт, за який умирають. Яке його імення?.. Може, Україною зоветься? Що ж, це — як доля. А долі не обирають. * * * Знову цей голос почули, мов з мушлі ви, хоч заглушала його Москва... Знову та й знову із хвиль зворушливих діва виходить — панна морська. А звечоріє — гукни її Ладою: пані морська вгамує прибій. Добре відчутись ладом і владою — тобто собою! — в країні своїй. Міт цей правічний — промінь волоконця… Мати-богиня, з Дніпра п’ючи, вручить синові свому — Сонцеві! — для України від щастя ключі. СЛОВО Що ж, поети справді родяться у провінції... Сонцем, бува, залитій по вінця. А вмирають — по столицях... Не хотів би оком спинятись на знайомих лицях (без виключення власного — в дзеркалі переяславському — мене), тільки б слово тих “лиць” було міцне й запашне... Як слово Тараса, 1215 великоформатних сторінок розповідають нам нашу славу. 1215 сторінок героїки і величі України. У книзі подано стільки новин і в такому розмаїтті, що навіть обізнаний історик вигукне: така праця під силу хіба що цілому інституту науковців! А ні. Усе це труд одного патріота України Володимира Володимировича Недяка, бо лиш він один зібрав кращі наукові сили України, залучив їх собі в поміч і подарував той труд своєму народові. Труд титанічний. Не заради своєї слави, а для слави України, для нашого просвітництва: дивіться, люди, які ми здатні, дивіться, які ми героїчні, які ми дужі, як згуртуємось у моноліт! Розпочинається книга словами нашого пророка Тараса Григоровича Шевченка: У нас воля виростала, Дніпром умивалась, У голови гори слала, Степом укривалась! Кров’ю вона умивалась, А спала у купах, На козацьких вольних трупах, Окрадених трупах! Закінчується книга теж шевченковими закличними, зверненими до нас словами: Молітеся, брати мої, Україну любіте. І за неї, Безталанну, Господа моліте. Молімося словом. Молімося ділом, молімося чесною працею. Працею титанічною. Такою, як молилися за нас у битвах наші прадіди — козаки. Якою помолився за нас, грішних, упорядник цієї книги Володимир Недяк. Воістину, його молитва — молитва за Україну. z Борис ТКАЧЕНКО, м. Лебедин Сумської обл. ніким не зборене і не зморене, із Моренець... Кирилівки... Окрилене! Як слово Івана Полум’яне! — слово, якому й запишатись є в чім, — із Нагуєвичів, Криворівні... Слово — на серця рівні! * * * Міниться Майдан мільйонно, проміниться помаранчевими крильми... Йдуть сюди відчутись — людьми, усвідомитись — українцями! * * * Посади у головах калину, як умру. Ніч і день, але не Україну заберу, як умру. Світ і Всесвіт, лиш не Україну — щастя, синій біль… Залишу її одну-єдину я тобі: долюби. Унікальна книжка “Україна — козацька держава” (київське видавництво “ЕММА”) здобула Ґран-прі — “Золотого Нестора-літописця” — на книжковому ярмарку “Книжковий світ”. Пропонуємо вашій увазі рецензію на видання. Про перебіг ярмарку читайте в наступному числі.

«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин