“Визнавши себе націоналістом, я не можу відмовити собі в праві любити свою батьківщину”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
ПОСТАТІ
Слово Просвіти, №46 за 2007 рік
Галина СИТА, кандидат фізико#математичних наук Народився Михайло Кравчук 27 ве# ресня 1892 року в селі Човниця (нині Ківерцівський район Волинської об# ласті). Його батько за фахом землемір, син селянина#шевця, незважаючи на скрутні матеріальні умови, закінчив Петровсько# Розумовську академію (тепер Сільськогос# подарська академія імені К. Тимірязєва). Мати в молоді роки працювала гувернан# ткою, знала іноземні мови, велику увагу приділяла вихованню дітей. 1901 року сім’я Кравчуків переїхала до Луцька, де Михайло вступив до місцевої гімназії, яку закінчив 1910 року з золотою медаллю. Став студен# том математичного відділення фізико#ма# тематичного факультету Київського універ# ситету Св. Володимира. 1914 року М. Крав# чук закінчив курс наук із дипломом 1#го сту# пеня, і його залишили в університеті для підготовки до наукової та викладацької ро# боти. Коли під час війни університет еваку# ювали до Саратова, М. Кравчук на зиму 1915—1916 років переїхав до Москви, де познайомився з науковими напрямами, що їх розвивали московські математики. Тут він виявив себе цілком сформованим ученим з оригінальним мисленням. Повернувшись до Києва, М. Кравчук провадить наукову роботу в Київському уні# верситеті. Він почав викладати українською мо# вою, брав участь в організації Українського народного університету, працював над ви# робленням української математичної термі# нології, видрукував у видавництві Товарис# тва шкільної освіти проекти алгебраїчної та геометричної термінології, видав літограф# ським способом “Курс лекцій з геометрії в Українському народному університеті”, пе# реклав українською мовою підручник Кисе# льова “Геометрія”. М. Кравчук уособлював українського ін# телігента вищого ґатунку. Він чудово воло# дів українською мовою, вирізнявся високою культурою, лагідною вдачею, ввічливістю, делікатністю, легкістю й приємністю в спіл# куванні. Ще з юнацьких років небайдужий до громадського життя, вихований у націо# нально свідомому дусі, він брав активну участь у діяльності студентських україн# ських громад. У важкі роки громадянської війни (1920—1922) Кравчук разом із молодою дружиною виїхав у село Саварка (нині Бо# гуславського району Київської області), де обоє працювали у місцевій школі. Сюди ж рятуватись від голоду і руйнації приїхали друзі — поети М. Зеров та Д. Загул. Серед учнів саварської школи Михайло Пилипович звернув увагу на здібного хлопця Архипа Люльку, пробудив у нього цікавість до знань, до творчості. Пізніше Архип Люлька переїхав до М. Кравчука у Київ, став студен# том політехнічного інституту, а згодом — ві# домим конструктором літальних апаратів, академіком. Повернувшись працювати до Києва, М. Кравчук на посаді штатного професора викладав у Київському інституті народної освіти (так у ті роки називався Київський університет), Сільськогосподарському інс# титуті, Київському індустріальному інституті (так називався Київський політехнічний інс# титут), Київському ветеринарно#зоотехніч# ному інституті. Педагогічна робота стимулювала його до написання підручників. Висока організо# ваність та самодисципліна давали змогу М. Кравчуку, при всій його зайнятості на пе# дагогічній і громадській роботі, активно працювати у науковій сфері. Спочатку він досліджував алгебраїчні проблеми, одер# жав низку результатів у теорії матриць, тео# рії білінійних форм та лінійних перетворень. Ці дослідження лягли в основу його доктор# ської дисертації (1924 рік). Свої розробки М. Кравчук друкував у наукових виданнях України, а також у найавторитетніших нау# кових журналах Франції, Італії. М. Кравчук стає фундатором і головою Київського ма# тематичного товариства. Його запрошують до роботи в Академії, де він очолює комісію математичної статистики, входить до комі# сії математичної термінології при Інституті наукової мови, обіймає посаду вченого сек# ретаря Президії ВУАН. 29 червня 1929 року М. Кравчука одно# голосно обрали дійсним членом ВУАН. Ра# зом з ним академіками ВУАН стали Д. Явор#
с. 14 · сторінка оригіналу ↗
Ігор КРОПИВНИЦЬКИЙ 125
років тому Марко Кро# пивницький заснував славнозвісне Товариство акторів, відоме під назвою Театр корифе# їв. Як зауважував І. Франко, на початку 1880#х несподівано з’явився справжній український театр, “склалася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані пото# му, трупа, котра збуджувала ентузіазм не тільки в українських містах, а й у Москві і в Петербурзі, де публіка часто мала нагоду бачити найкращих артистів світової сла# ви”. Вагомість цієї події в міжнародному масштабі засвідчила 1982 року постанова ЮНЕСКО про святкування сторічного юві# лею трупи. До складу театрального колек# тиву ввійшли в майбутньому відомі майс# три української сцени, тоді ще актори#а# матори, учні Кропивницького М. Занько# вецька, М. Садовський, Л. Линицька, А. Маркова та ін. Згодом до товариства приєдналися П. Саксаганський, І. Карпен# ко#Карий, Г. Затиркевич, М. Садовська# Барілотті. То були найкращі акторські сили українського народу, Марко Кропивниць# кий виплекав з них славнозвісних зірок ук# раїнської сцени. Маркові Лукичу Кропивницькому нале# жить найпочесніше місце у плеяді видат# них діячів культури XIX століття. Якщо Тарас Шевченко відкрив епоху в українській літературі, став родоначальни# ком її революційно#демократичного нап# ряму, то продовжувачем цих традицій у письменстві, в драматургії зокрема, був Кропивницький. З його ім’ям пов’язана ці# ла епоха в театрі й драматургії. Він був ге# ніальним актором, режисером#реформа# тором, засновником українського класич# ного реалістичного театру, що на той час було справжнім відкриттям. Це не тільки класик драматургії, а й ві# домий публіцист, поет, композитор, дири# гент, співак, перекладач, талановитий ор# ганізатор і керівник театру, чудовий педа# гог, який відшукував у народі таланти і не# втомною копіткою працею виховував із них ентузіастів професійної сцени. Марко Лукич був до того ж майстром слова, зачаровуючи своїми виступами слухачів, піонером реалістичного худож# ньо#декоративного мистецтва, засновни# ком театру для дітей. В епоху, коли царат пригнічував Украї# ну, нищив залишки національної культури, і більшість населення була неписьменною, театр був чи не єдиною просвітницькою силою, доступною простим людям, і посі# дав значне місце у громадсько#культурно# му житті. “Товариство акторів Кропивниць# кого” стало на той час живим джерелом української культури не лише на батьків# щині, а й у Росії, Білорусії, Молдавії, Грузії, Литві. Скрізь воно гастролювало з незмін# ним успіхом, а після тріумфальних гастро# лей у Петербурзі й Москві, незважаючи на всі труднощі і перешкоди, театр Кропив# ницького зумів стати поруч із найкращими національними театральними школами Європи. Усе це дало поштовх для подаль# шого розвитку української культури, мало неоціненне суспільно#політичне значення, стало однією з важливих духовних підва# лин, на яких через багато десятиліть пото# му збудовано Українську державу. “Якщо Колумб відкрив Америку, то з таким же правом можна сказати, що Кро# пивницький відкрив світові скарб малоро# сійського театру”, — писав рецензент од# нієї з петербурзьких газет. Кропивницький у своїх творах висту# пив новатором жанру соціально#психоло# гічної драми. Загалом він написав понад 40 п’єс. Сучасна преса порівнювала їх із шедеврами світової літератури. У кожній зних, таких, як “Дай серцю волю, заведе в неволю”, “Доки сонце зійде, роса очі ви# їсть”, “Глитай, або ж Павук”, “По ревізії”, “Олеся”, “Замулені джерела”, “Дві сім’ї”, “Скрутна доба” митець виводить на життє# вий кін свого улюбленого героя від землі — селянина, збуджує симпатії до нього, закликає глибоко замислитись над тією долею, що “бреде горем, мов тим морем, й враг його зна, коли перебреде”. Через усе життя проніс він безмежну шану і любов до Тараса Шевченка, з над# звичайною майстерністю читав його за# пальні вірші, що знаходило відгук у тися#
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
