“Визнавши себе націоналістом, я не можу відмовити собі в праві любити свою батьківщину”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
СЛІДЧА СПРАВА МИХАЙЛА КРАВЧУКА
Слово Просвіти, №46 за 2007 рік
із якими він товаришував. А ще активно спілкувався з закордонними вченими, зок# рема, з математиками Львова: листувався з В. Левицьким — головою Товариства ім. Т. Шевченка у Львові; математикові М. Чайковському, який 1929 року переїхав до Радянської України, 1933 року допоміг влаштуватися на роботу в Одесі (М. Чайков# ського заарештували за сфабрикованою справою УВО та ув’язнили на десять років). На початку 30#х років ВУАН поділяється на окремі інститути. 1934 року організовано Інститут математики, в якому М. Кравчук очолив один із трьох відділів — математич# ної статистики. Саме в цей період Михайло Пилипович створив важливий математич# ний об’єкт, що зараз у світовому обігу має назву “многочлени Кравчука”. У той час у країні панувала атмосфера підозрілості та пошуків ворогів. Арешти три# вали, серед заарештованих опинилися пое# ти Микола Зеров і Дмитро Загул. У годину тяжких випробувань для сім’ї Зерових М. Кравчук підтримував її морально й мате# ріально. Для самого вченого неприємності поча# лися з кінця 1936 року. В Індустріальному інституті М. Кравчук очолював кафедру ма# тематики. Висока вимогливість до студен# тів і до викладачів викликала невдоволення адміністрації, бо він не хотів штучно зави# щувати показники успішності. З приводу цього конфлікту М. Кравчук звертався до наркома освіти В. Затонського. Згодом це використали слідчі як “доказ” того, що М. Кравчук отримував від В. Затонського (на той час уже заарештованого) керівні вказівки для своєї ворожої діяльності… По# чалися арешти і в Інституті математики. У травні 1937 року заарештували наукового співробітника В. Можара, а в жовтні засу# дили до розстрілу. З Можаром у Кравчука були спільні наукові праці. Це стало приво# дом для галасливої кампанії осуду М. Крав# чука “громадськістю” Інституту математи# ки, університету, Президією АН УРСР за йо# го нібито зв’язки з ворогами народу. Крав# чука звільнили з посади керівника відділу, але залишили співробітником Інституту. Та 21 лютого 1938 року М. Кравчука заарешту# вали, звинувативши в участі у “контррево# люційній націоналістичній організації” та у “шпигунстві”… Архівно#слідча справа М. Кравчука складається з двох томів. У першому томі матеріали засудження М. П. Кравчука та ма# теріали його реабілітації. Документів, писа# них рукою М. Кравчука, у першому томі не# має, є тільки його підписи в належних міс# цях протоколу допиту. Посилання на певні сторінки справи не завжди відповідають ни# нішній нумерації. Том другий починається з деяких подробиць арешту М. Кравчука (опис майна, документ про його конфіска# цію тощо), далі йдуть власноручні записи М. Кравчука, серед них є три його особисті заяви уже після засудження, а також низка матеріалів про додаткове розслідування справи М. Кравчука у 1940 році, кілька заяв Есфір Йосипівни Кравчук — дружини Ми# хайла Пилиповича — і документи, які вона готувала, про наукову діяльність чоловіка, листи колег, що характеризують М. Кравчу# ка як видатного вченого і порядну людину. В архівах СБУ є також “агентурні матеріали” на М. Кравчука, які поки що не видають для ознайомлення. Пробитися до істини, до того, що нас# правді відбувалося за ґратами Лук’янівської в’язниці, читаючи том 1, дуже важко. Зна# йомство з томом 2 значно змінює інформа# ційну картину. Протокол єдиного (!) допиту від 3 травня 1938 року (допит проводив оперуповноважений IV відділу УДБ молод# ший лейтенант Держбезпеки Хазін) засвід# чує, що М. Кравчук визнав себе учасником СВУ і визнав факт вербовки його Й. Гермай# зе. Витяги з протоколів допитів звинуваче# них у справі СВУ, де названо прізвище М. Кравчука, досить одноманітні, склада# ються з одного#двох речень, у яких лише стверджується належність М. Кравчука до міфічної СВУ. Що ж примусило Михайла Пи# липовича поставити свій підпис під фаль# шивим документом? “Я був приголомшений цими дикими звинуваченнями, розбитий фізично нічними допитами, зокрема повним позбавленням сну протягом 11 діб, загостренням хвороби серця, мірами прямої фізичної дії; мораль4 но на мене впливали крики, стогони катова4 них у сусідніх кімнатах людей. Зламали ме4 не остаточно погрози — в разі затятості і відмови прийняти на себе нескоєні злочини — арештувати і знищити мою сім’ю. Заради порятунку сім’ї я вирішив обмовити себе, до того ж було цілком зрозуміло, що мої об4 винувачі самі не вірили своїм звинувачен4 ням, а мали цілком визначену мету — зро4 бити з мене злочинця” (із скарги, надісланої М. П. Кравчуком із Магадана 16 серпня 1940 року на адресу Голови Верховного Су4 ду СРСР та Верховного Прокурора СРСР). М. Кравчука особливо непокоїло звину# вачення його у шпигунстві. Не раз замислю# ється над тим, чи не міг він випадково, нес# відомо видати якісь державні таємниці: “Оз# нак шпигунства, вільного чи невільного, не можу знайти в моїй роботі. Готовий відпові# дати слідству на докази і на різні питання з цього приводу. Визнавши себе націоналіс# том, я не можу відмовити собі в праві люби# ти свою батьківщину і не завдавати їй шко# ди таким мерзенним шляхом, як шпигунс# тво”. Він таки добився, що звинувачення у шпигунстві було знято. Звинувачення в “націоналізмі” Михайло Пилипович сприймає досить спокійно і пи# ше з цього приводу: “Мої націоналістичні погляди почалися ще в студентські роки (1910—1914). Я спілкувався із студентами, що належали до різних політичних партій, і
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
