“На теренах скіфських земель значення “царити” має тільки назва “Україна”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО ЧЕКАЄ НА ДБАЙЛИВИХ УКРАЇНА В «СЛОВІ О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»
Слово Просвіти, №46 за 2007 рік
Оксентій ОНОПЕНКО, м. Москва
Продовження. Початок у ч. 45 за 2007 р.
У ранньому середньовіччі (пері# од Київської Русі) на теренах Украї# ни йшла боротьба за перехід до ві# ри в єдиного Бога. Великий Київ# ський князь Святослав, умираючи, сказав: “Вірую в єдиного Бога” (це було в роки написання “Слова о полку Ігоревім”). Як відомо, князь Ігор Святославич після свого поло# нення пішов по Боричеву до Святої Богородиці Пирогощої, більш ран# ньої Покрови Русі — богині грому і родючості (врожаю). А Володимиру Чернігові “затуляв вуха”, коли дзвонила “церква Пирогощої”. І Всеслав Полоцький у своєму По# лоцьку біля церкви Софії чув “дзвін Хорсу Великому” (Велесу). У цих словах автор “Слова” підкреслює світогляд князів: Ізяслава везуть до Софії, князь Ігор іде до Святої Пи# рогощої, Володимир — не хоче чути дзвонів Пирогощої, а Всеслав чув уранішній дзвін Хорсу Великому. Тлумачачи наймення країн, пот# рібно виходити з того, що майже всі християнські країни було назва# но згідно з церковними постулата# ми, що корінилися в міфологічних уявленнях народів. Міфологічний образ, який несе в собі назва краї# ни, вказує на давність назви, добу, коли назва виникла. Так, коли в Біб# лії згадується країна Магога, або “глава країни Рош” (“несі Рош”), тов цих словах важлива не фонетика, наприклад, “рош”, а значення об# разу — “земля Водолія” (Перуна, Посейдона). Грецька першооснова “архон” у титулі “архон Рош” перек# ладається українською мовою як “глава”, а “Рош” має значення “тек# ти”, “потік”, або “Січ”. Так називали богиню грому, бурі Кия, “грози якої по землях течуть” (шумлять). Кара# юча богиня грому й блискавки (“Карна і Жля” в “Слові о полку Іго# ревім”) має назву Пирогоща або Троя (грецьке “troo” — вражаюча, караюча). Автор “Слова о полку Іго# ревім” вказує на значення назви “Кия”, коли на самому початку тво# ру характеризує Бояна, який “рас# тікашется мислію по древу”. Коли автор закликає “начати старими словами”, то дослідники твору ма# ли б задуматися над тим, які “старі слова” маються на увазі. Слова “мислію по древу” нагадують про назву “Україна”, як “Радогоща” (“оук” — “наука” і “раяти” — “ради# тись”). Так само в епілозі твору ав# тор згадує про “главу” (главу —
z УКРАЇНА І САНСКРИТ
“несі Рош”, що в імені князя Ігоря має давньоанглійське “eagor” — “Водолій”) і плечі (рамена, крила) України. Грецьке “Roos” (текти, плинути) не має нічого спільного з назвою “Росія”. Назва “Росія” си# нонімічна значенню “червона”. Можна також зауважити, що близьке (але не синонімічне) до значення “Рош” — “текти” (“тече вовком”), “бігти”, “минати”, “літа# ти” — мають назви Меотида (ла# тинське “meo”, “meas” — бігти, ми# нати) та назва боспору “Хазарія” (єврейське “khasar” — минати, проходити). Назва “боспор” як “торговельна переправа” теж має подібне значення — переправа, пе# ревіз. Йому синонімічна назва “Лі# вонія” (англійське “leave” — лиша# ти, покидати, тікати, що передано іронічним “деремела” в “Слові о полку Ігоревім”). Значення “доро# ги” мають топоніми “Путивль”, “Дрогобич”, “Курськ”, “Мценськ” (Мченськ), гідроніми Сейм (гнати), Самара (текти) тощо. Ці назви по# в’язані з символікою небесного Возного або Посейдона, який, згід# но з міфологією, перевозить Сонце через океан до ранкового сходу. Небесному Возному (Віщому) присвячена назва Матвіїв Курган (Ахіллів Біг), Міус (Конюший), Та# ганрог (Світозарний), Міллерово (Тисяцький), Айдар (Віщий), Аксай (Славень) та інші. Посейдона#Воз# ного вважали володарем Тризубця. Друге важливе зауваження що# до давності назви “Україна”. У най# менні сакральної гори України “Го# верла” вжито давнє індоєвропей# ське дієслово “govern”, що англій# ською означає правити, врядувати. У гідронімі “Десна” також вжито давнє “dhesno” — правити. Річка “впливає” в “правлячу” Україну# Державу. Грецьке “krino” або “kriso” (“суди рядити” в “Слові о полку Іго# ревім”) у назві ріки Кринка#Геррос теж вказує на назву країни. Назва “Волинь” означає “волю” (на латині й в українській мові “volo” — воля, рішення), а ось назва “слобода” або “свобода” має значення “пустинь” і “вольності”. Слова автора “Слова о полку Ігоревім” про “обіду”, яка
2. Українське пан та його іранські родичі Індійському й українському pan відповідає іранське ban. Є багато іранських імен з бан. Ім’я Артабан “Захисник арти#ладу” мали перські царі й полководці, що їх знав іще Ге# родот у V ст. до н. е. Ім’я Даштбан (dasht — поле, край) означає “Охо# ронець краю”, Джаханбан (jahan — світ) — “Захисник світу”, причому це ім’я — значеннєвий двійник кня# зівського імені Святополк (Світо# полк), Дидбан (did, diz — фортеця) — “Начальник фортеці”, Марзбан (marz — межа, кордон) — “Захис# ник кордонів (країни)”, Разбан (raz — лоза, укр. різка) — “Садівник, Виноградар”. У середньоіранських мовах (бактрійська, согдійська, хотано# сакська) ban стало суфіксом, що творить слова зі значенням обері# гач, хранитель, розпорядник: stor# ban — конюх, devanban — началь# ник канцелярії, pushtiban — тілоо# хоронець, frezban — слідчий. Те са# ме і щодо предметів: grivban — на# мисто (griv — шия, санскр. griva, укр. грива), vadban — вітрило (vad — вітер, санскр. vatа, vatar). У пар# фянській мові pahraban — охоро# нець, вартовий. У новоіранських мовах (пер# ська, таджицька, дарі) класичне
Собор Троїцько4Іллінського монастиря в Чернігові станція покладено в основу назви “Україна” (“uecker reіn” — “спільний світ”). Назву “Ueck#reіn” можна ви# словити іншим латинським словом “res publica” — спільний світ, мир. Весь зміст “Слова о полку Ігоре# вім” свідчить, що автор думає не ли# ше про територіальну єдність країни, а й про соціальну. Княжі роздори він пояснює боротьбою за землі, ба# гатства. Крім того, в добу написання “Слова” в Україні точилася боротьба між впливом на державні справи церкви і воєвод. Князь Ігор, як зго# дом і Андрій Курбський, — прихиль# ник “воєводної ради”, а не “влади по# повичів#кречетів”. Такий образ краї# ни і держави виникає й може існува# ти лише на ґрунті соціального досві# ду. В середньовічній Європі феномен “країни” як “республіки” (спільного блага) ще не був притаманним сус# пільній думці. Назва “Річ Посполита” (Спільна справа) однозначна назві “Uck#reіn”. У середньовіччі “клопота# лися” за “віру християнскую”, за “гроб Господень”, за “круля” або “за царя#батюшку”, а в давній Україні — “за країну” як “соціально#політич# ний” феномен. Цей образ “спільної землі” дав змогу Геродотові вжити назву “царських скіфів” як “парала# ти” (лат. “pario” — родити, а “latus” — простір, край, себто, “паралати” — роденці або “посполиті” чи “україн#
“Пустині силу прикрила” (чи не було тут “коректури” Мусіна#Пушкіна?) вказують на значення “вольності” (у Д. Яворницького — “границі ко# зацьких вольностей”). У давньому найменні “Україна” основа “країна” має значення не пізнішого слов’янського “край” (те# риторія), а походить від давньо# грецького “kraino”, що означає “правити”, “вершити”. Грецьке “kre# іon” — цар, “kreiousa” — цариця. Потрібно також згадати, що Геро# дот уживає назву народу “царські скіфи” (дружина). На теренах скіф# ських земель значення “царити” має тільки назва “Україна”. Індоєв# ропейське “U#” в назві “Ukraine” на# дає слову “kraino” значення “бути главою”, “бути державою”, а назві “Україна” значення “Держава” (так само, як “U#” надає слову “#piter” значення “Юпітер” — “Світовид” або “світло даючий”). Назва “Украї# на” має значення не тільки “держа# ви”. Звичне українське розуміння назви “Україна” як “ойкумена—рід# на земля” теж справедливе. Річ утім, що грецьке “oikos” (ойкумена, вітчизна) слугує першоосновою ла# тинського “uikos”, “uecker”, а саме його значення як “соціальна спіль# нота” разом з іншим латинським словом “reіn” (res) — “благо”, “мир”, “добро”, “природа” як суб#
перське ban (тадж. bon) стало су# фіксом, що утворює: — слова на означення діяча з оберігальною функцією щодо ко# гось або чогось: фарсі bahban, тадж. богбон (bah, бог — сад) — са# дівник; — назви предметів, що мають захищати щось або запобігати чо# мусь: перс. angushtban, тадж. ан# ґуштбон — наперсток (досл. обері# гач пальця); перс. poshteban, тадж. пуштбон, із ранішого pushtepan — захисник, охоронець життя, фарсі sayeban, дарі sayaban, тадж. соя# бон — навіс, накриття, тент. Іран. saya (рос. сень) відповідає санскр. chhaya (чхая) — тінь, затінок, від нього утворене санскр. чхатра — парасоля, споріднене з укр. шатро, де тра — двійник ban4pan, яке теж означає оберігач, захисник (санскр. tra — охороняти, берегти, рятувати). У ларській мові на півдні сучас# ного Ірану (округа Ларестан) цю функцію виконує суфікс bu — різ# новид ban. Він утворює від іменни# ків терміни із значенням храните# ля, оберігача чогось: dashtbu — охоронець посівів (dasht — поле, степ), ruzbu — денний сторож зер# на й посівів (ruz — день, пор. укр. одного разу, тобто одного дня), xarmanbu — хранитель зерна (xar#
man — зерно, тадж. хирмон, також — тік у полі). Жіноча форма від терміна pana, pan буде pani — захисниця, храни# телька, берегиня. Оскільки індій# ському pan відповідає іран. ban, то інд. pani має іранську форму bani, яке має різновиди banni, banini, ba# nita, banu. Banni — наречена, моло# да, красуня відповідає українсько# му панна, banita — жінка, дружина, banini, baniyain — дружина торгов# ця#банії, сільського лихваря, кра# марка, banu — бану, пані, добродій# ка, шанобливе звертання в іранців та індійців до жінки. Є жіноче ім’я Бану — Правителька, Цариця, Ша# нована, Шляхетна, жінка, що має і форму Бані (в азербайджанців), яке майже ідеально відповідає чесько# му, польському й українському пані. Дружину відомого індійського кіно# актора Діліпа Кумара, теж відому кі# ноактрису, звати Сайра Бану. Бану входить і в двоосновні жі4 ночі імена. Є іранське жіноче ім’я Шахрбану (казах. Шарбан) — ко4 лись так називали дружину прави4 теля (з шахр, шар споріднене укр. цар). Дружину сільського старости називали кадбану — господиня оселі, це слово стало жіночим іме4 нем Кадбану (Кядбану), де кад (сог4 дійське kata) споріднене з укр. хата. Чоловіче ім’я Гаухар (Джохар, інд.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
