Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Театр Кропивницького зумів стати поруч із найкращими національними театральними школами Європи”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

БАТЬКО УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ

Слово Просвіти, №46 за 2007 рік

Яких батьків ми діти, хто ми, чи усвідомлюємо свою самовизначеність, свою мову, культуру, традиції, самобутність, чи поважаємо власні цінності, свої глибокі корені? На прикладі висвітлення багаторічного життєвого подвигу великого нашого земляка Марка КРОПИВНИЦЬКОГО, який подав його онук, відомий фотохудожник, мистецтвознавець і композитор Ігор Олексійович Кропивницький, кожен може переконатися, що є в історії України визначні постаті, люди честі, які могли полягти за правду, з кого можна брати приклад для наслідування. Священна сила пам’яті зобов’язує і переконує: людина багато може, якщо вона вірна високим ідеалам. Картина І. Рєпіна “Лебединого віку та журавлиного крику”, на якій Марка Кропивницького зображено керманичем козацького човна те, що предки наші встелили кістьми і по# лили своєю кров’ю той край, який назива# ється благословенним і благодатним і який приєднався до спорідненого народу, як рівний до рівного? Обидно, боляче, тяжко!” Марко Кропивницький боровся за наці# ональне відродження, проти спроб розгля# дати український народ як “плем’я”, а його мову — як “південно#російський діалект”. “Несила більше терпіти гніт глуму, ганьбу поневолення духовного і морального, мов# чати перед брутальним зневаженням за# гальнолюдських прав, елементарної спра# ведливості…” “…Пора зрівняти українське слово в усіх правах з російським, бо тільки рідна мова у церкві, в театрі, у літературі і в школі, не обмежувана цензурою, дає мож# ливість застосовувати пригноблені сили з користю і успіхом на благо рідної Вітчиз# ни”, — звертався Кропивницький до тих, кому була дорога доля народу. М. Л. Кропивницький уперше надає ук# раїнському театрові соціального значення і звучання, запроваджує принципи профе# сійної режисури як мистецтва самостійного і відповідального. Саме він уперше заявив, що й актор, і режисер повинні добре знати життя народу й черпати з нього образи. Життєво#правдиве розкриття психології сценічного образу, глибоке розуміння сце# нічного ансамблю — де слово, рух, інтона# ція, міміка, грим, костюм персонажа, худож# ньо#декоративне й музичне оформлення — тобто всі компоненти спектаклю повинні бу# ти підкорені розкриттю змісту твору. Таким було творче кредо режисера#педагога. На ньому він виховав кілька поколінь україн# ських акторів. Тогочасна російська преса відзначала, що українці під режисурою Кро# пивницького на багато років випередили Художній театр Станіславського. “Не можна забувати, — згадує актриса Софія Тобілевич, дружина І. Карпенка#Ка# рого, — що той потрійний труд, який вико# нував Марко Лукич, бувши одночасно дра# чах сердець зачарованих слухачів і вчило, “як душу гартувати, як шлях до правди від# найти, як волю в битвах здобувати і пряму# вати до мети”. То були вечори Шевченка, де “Слова про Яр холодний розцвіли гаря# чі, — про те, як стануть зрячими незрячі і правда говорила в них жива” (М. Риль# ський). З ім’ям Кропивницького пов’язане перше прилюдне виконання, присвячене йому композитором Данилом Крижанів# ським, пісні на слова Шевченка “Реве та стогне Дніпр широкий”, за що він мало не наразився на арешт. Бо “читати твори, друкувати тексти до музичних нот” укра# їнською мовою забороняв царський указ. Те сталося в Одесі 1898 року, де відбу# вався вечір пам’яті Великого Кобзаря. Кропивницький заспівав, а публіка, підхо# пивши урочисту мелодію, підвівшись, дружно підспівувала йому. Підрозділ го# родових увірвався в зал, почав виштовху# вати глядачів, а у відповідь, наче присуд, з усіх боків співом лунало, шквалом било шевченківське слово. Сяйнувши у прос# торінь могутнім співом Марка Кропив# ницького, пісня стала духовним гімном кожного українця, полетівши з уст в уста, подолала простір і час чистим голосом української душі, всім світом почута. Устами героїв своїх п’єс Кропивниць# кий проголошував палкі слова протесту проти соціальної несправедливості. Недар# ма цензура забороняла твори драматурга, погрожували арештом, і тільки надзвичай# на популярність митця і народна любов ря# тувала його від неминучого ув’язнення. За театром Кропивницького було встановлено таємний поліцейський нагляд. Усім серцем митець переймався тра# гічною долею свого народу, вбачаючи в ній історичну несправедливість і кривду: “В Україні моїй милій і далі нема ні школи на# родної, ні журналів, і далі українську мову висміюють, не визнають, намагаються знищити… За віщо це? За віщо? Невже за матургом, артистом, режисером і вчителем цілого гуртка молодих акторів, що цей труд вимагав нелюдських сил, надзвичайного напруження енергії, нервів і здоров’я. Всі актори, яким він допомагав оволодіти тех# нікою гри на сцені, всі його учні, не виклю# чаючи Садовського та Саксаганського, бу# ли закохані в Марка Кропивницького як в артиста, режисера і великої душі людину”. За своє довге театральне життя Кро# пивницький зіграв багато ролей україн# ського, російського й західноєвропей# ського репертуару. Вони різноманітні: від драматичних і трагічних до комедійних і сатиричних. Це були шедеври сценічного втілення, в яких великий актор сягав гли# бини розкриття і розуміння образу. “Популярність великого драматурга й артиста була настільки велика, що не буде занадто сказати, що після народного пое# та Т. Шевченка ім’я Кропивницького — од# не з особливо популярних і улюблених на Україні”, “Без перебільшення я назвав би його сонцем України”, — так висловлюва# лася тогочасна преса. Невтомну подвижницьку діяльність Кропивницького, його відвагу в боротьбі за захист національної культури свого на# роду високо цінували визначні представ# ники передового російського мистецтва — Л. Толстой, П. Чайковський, Д. Станіс# лавський, М. Савіна, В. Стасов. Великий російський художник І. Рєпін зобразив Марка Лукича керманичем козацького човна, який пливе серед хвиль розбурха# ного моря, начебто підсумовуючи склад# ний та тернистий шлях, що випав на долю митця. Кропивницький, передчуваючи загрозу знищення українського народу, тобто не# безпеку його розчинення в панівній нації, все своє життя присвятив духовному збага# ченню українців, закликав зберігати глиби# ну нашого духовного коріння, наш духовний спадок. Він закладав перші цеглинки в той фундамент, що став у майбутньому осно# вою для побудови незалежної Української держави. Він бачив таку державу крізь неп# роглядну темряву. Наслідуючи заповіти Шевченка, своїм прикладом він збуджував серця людей, давав їм надію і мрію про свою, благословенну Богом Україну. Усе життя його, безперервне творче горіння, невтомний пошук шляхів до світ# лої прийдешності були прикладом грома# дянського подвигу людини, безмежно від# даної своїй Вітчизні. Коли імператор Олек# сандр III, захоплений його майстерністю, під час гастролей театру в Петербурзі за# пропонував акторові грати в імператор# ському театрі (що давало змогу заможно жити і гастролювати по всьому світові), він рішуче відмовився: “Не потрібне мені ні срібло, ні золото, ні слава, ні пошанівок… Зрадити свій народ, піти у найми “власть придержащим”, які мови нашої не визна# ють, намагаються знищити?!. — Ніколи!” Так сміливо висловлювався “батько укра# їнського театру”, бо рідна Україна, рідний театр були для нього понад усе: “Краще буду працювати для милої моєї України на повну, Богом дану мені силу, а там вже не# хай цінують, що я залишив”. Про смерть Кропивницького писали: “Істинно, ця смерть — національне горе… Вмер не тільки геніальний артист і пись# менник, вмер національний герой, що лю# бив Україну всім серцем і невтомно боров# ся за неї”. “Велетень національної культури” — так оцінювали його багатогранну діяль# ність сучасники, такий він і в нашій пам’яті. Його ім’я і сьогодні у сузір’ї найславетні# ших імен людства. Яскраво, з глибиною пізнання відкрив нам постать Кропивницького поет Максим Рильський, який мав щастя бачити і чути “батька українського театру”, “українсько# го Мольєра” і “Шекспіра”, людину епохи “Відродження”: Блажен народ, що мав такого сина. Там, де його терниста путь ішла, З нових квіток і колосків звела Вінець йому рідна Україна.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин