“Кожному мила своя сторона”. Григорій Сковорода · с. 11сторінка оригіналу ↗
КОНОТОПСЬКИЙ ЧИН
Слово Просвіти, №46 за 2008 рік
Петро АНТОНЕНКО Фото автора
БИТВА Неприпустимо скромно, майже непомітно минає 360-й рік початку визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького з трьома славними битвами — під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. Чи не так станеться й наступного року із славною датою — 350- річчям Конотопської битви попри велику програму, передбачену Указом Президента України Віктора Ющенка від 11 березня ц.р. про відзначення ювілею? Можливо, в перенасиченій війнами історії Московії-Росії є поразки й більші, ніж Конотопська, але в українській історії важко знайти щось подібне серед національних перемог — як за масштабами, так і за історичним значенням. Це була кульмінація українсько-російської війни 1658—1659 років. Щойно 1657 року загадковою смертю помирає могутній гетьман Богдан Хмельницький, який, схоже, встиг усвідомити, в яку саме “переяславську угоду” втрапив і його наступник гетьман Іван Виговський юридично скасовує її. За підписаною гетьманом Гадяцькою угодою 1658 року, Україна цілком поривала з Московією і вливалася
Храму Вознесіння Христового — 300 років в конфедерацію трьох країн — Польщі, Литви й України. Реакція Московії була звичною — агресія проти України. Навесні 1659 року величезна російська армія посунула на давню столицю України — Київ, але на шляху постав Конотоп, місто-фортеця, засноване за 22 роки до цього на місці давньослов’янських поселень. Чи знає широкий загал, що знаменитій Конотопській битві передувала 70-денна оборона Конотопа? Саме тут, перед містом-фортецею, у малопрохідних лісах і болотах застрягли в марній облозі міста дві російські армії — 100-тисячне військо князя Трубецького і 30-тисячне князя Пожарського. Саме тут їх вщент розгромив після більш як двомісячної героїчної оборони міста козацький гарнізон на чолі з Ніжинським полковником Григорієм Гуляницьким. Цей час дав змогу гетьманові Івану Виговському зібрати 60-тисячне військо, в складі якого були, окрім українських козаків, також поляки та литовці. Спільно з 40-тисячним військом союзного Кримського ханства Виговський провів блискучу військову операцію. Ця битва тривала кілька днів на початку липня, і складалася з трьох боїв — біля сіл Шаповалівки й Соснівки та під стінами міста. У результаті кілька десятків тисяч московитів загинули і потрапили в полон, а рештки величезної армії ледь втекли на російську територію. Ось дуже коротко те, про що треба писати томи і знімати фільми. Цією битвою мало б закінчитися, ледь почавшись, понад трьохсотлітнє “переяславське” рабство. Натомість — чвари, розбрат, коли народ не зрозумів видатного гетьмана, а частина так званої еліти увігнала йому ніж у спину. Почалася Руїна. Імперській історії наша була не потрібна — ані Батурин як по-
Бронзовий кінь рив гетьмана Мазепи до незалежності України, ані Конотоп, де українці майже відвоювали цю незалежність. Однак не зовсім зрозуміла наша суспільна байдужість до цих звитяг. Що ж, потроху долатимемо. У Конотопі, загалом на Сумщині, готуються до ювілею. Центральною подією буде відкриття в центрі Конотопа Меморіального комплексу. Тут відтворять фраґмент Конотопської фортеці та відкриють Історичний музей. Він розміститься у відреставрованому двоповерховому будинку колишньої гімназії ХІХ століття. Біля музею встановлять пам’ятники Іванові Виговському та Григорію Гуляницькому. Продовженням комплексу стане історична реставрація полів битв під Шаповалівкою й Соснівкою. Міська рада Конотопа запропонувала створити туристичний маршрут кількома пам’ятними містами. Адже поруч не лише гетьманський Батурин, неподалік — Глухів, Путивль. Місто пишається тим, що тут бував Тарас Шевченко, якого тепло приймала родина Олександра Лазаревського. Тут народився уславлений воєначальник, герой визволення Болгарії від турецького іга Михайло Драгомиров, тут провів дитячі роки геніальний художник Казимир Малевич, на честь якого в місті вже кілька років проводять мистецькі пленери.
Міський трамвай
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
