Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Де ж той казковий ірій, куди літає зимувати білий птах з чорною відзнакою?” · с. 15сторінка оригіналу ↗

ЦІКАВО ЗНАТИ

Слово Просвіти, №46 за 2008 рік

Лелека у сучасному довкіллі. Малюнок Г. Кузнецова з книжки “Симфонія життя”, 1986 р. нає шию так далеко, що тім’я торкається спини, після чого поволі підносить голову, нахиляючи її вперед. Оці рухи в супроводі клекоту і являють лелечину мову. Клекоче, повернувшись до гнізда і вітаючи свою сім’ю, або занепокоєний наближенням небезпеки: хижака, порубника, буревію, пожежі… Ця мова, хоч і не мелодійна, але вроджена. Маленькі лелеченята, вітаючи батьків і на знак того, що вони голодні, вже виконують ритуальні рухи, які у дорослих супроводжуються клекотом, хоч їхні м’які дзьобики поки що не видають жодних звуків. Де ж той казковий ірій, куди літає зимувати білий птах з чорною відзнакою? І як він туди потрапляє? Чорногузи не летять, як то кажуть, “через море”, бо в дорозі дуже обережні. Подолавши повітряний простір над Балканами і перетнувши Босфорську протоку, дістаються Малої Азії. Далі прямують уздовж східного узбережжя Середземного моря аж до Єгипту; зауважте, що вони не оминають Святої Землі, де їх і зустрічав пророк Єремія. Там вони відпочивають на біблійній річці Йордан, у водах якої хрестився Ісус. У Єгипті птахи повертають на південь і довго летять уздовж річища Нілу аж до його верхів’їв. Видовище величезних озер, порогів і високих водоспадів не затримує їхньої уваги; зграї поспішають через гори до трав’янистих рестала ходити на вечорниці. Тоді до неї завітала найближча подруга, донька полтавського урядника Гордія Чурая Маруся. Мелася все розповіла їй. Щира розповідь вразила піснярку. Вона обняла Меласю, запросила в неділю на вечорниці, пообіцяла дорогий дарунок. — Який саме? — зацікавилася дівчина. — Негоже заздалегідь розповідати, та й сама ще добре не знаю, що то буде, — відповіла Чураївна. …У великій світлиці на видноті у трійничку горіли свічки. На лавах сиділи парубки й дівчата. Ось до світлиці зайшла Маруся Чурай. Чемно привіталася. Всі очікували, що скаже ця дівчина, обдарована дивовижним талантом. — Цього вечора, шановне товариство, заспіваю вам свою нову пісню “В кінці греблі шумлять верби”. Це мій подарунок Меласі Барабаш. І співала зворушливо: В кінці греблі шумлять верби, Що я насадила… Нема того козаченька, Що я полюбила. Ой нема козаченька — Поїхав за Десну: Рости, рости, дівчинонько, На другую весну! Росла, росла дівчинонька Та й на порі стала. Ждала/ждала козаченька, Та й плакати стала. Ой не плачте, карі очі, — Така ваша доля: Полюбила козаченька, При місяці стоя! Зелененькі огірочки, Жовтенькі цвіточки… Нема мого миленького, Плачуть карі очки! Текст пісні Маруся Чурай записала в альбом з присвятою Меласі Барабаш. Цей альбом 1853 року потрапив до бургомістра Полтави Селегеня. Минуло понад триста п’ятдесят років, як відійшла у вічність полтавка Маруся Гордіївна Чурай. А її неперевершені перлини — ліричні пісні — чарують слухачів досі. Вони стали невмирущими.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин