Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Де ж той казковий ірій, куди літає зимувати білий птах з чорною відзнакою?” · с. 15сторінка оригіналу ↗

ВЕЛИЧНИЙ ЛІТУН

Слово Просвіти, №46 за 2008 рік

Андрій ТОПАЧЕВСЬКИЙ Продовження. Поч. у ч. 3, 5, 8, 10, 12, 14, 17, 19, 22, 24, 26, 28, 31, 33, 35, 36, 39, 41, 44 за 2008 рік. І відає бусел у повітрі умов/ лений час свій, а горлиця й лас/ тівка та журавель стережуть час прилету свого, — а народ мій не знає Господнього права! Єремія, 8 : 7 У заклику Єремії до свого народу — скоритися Божій волі так, як це роблять перелітні птахи, вбачаємо не тільки пророчу мудрість і спостережливість, а й почуття поваги до істот, які повертаються до рідної домівки. Дивує, як в цьому реченні Єремія поєднав різних птахів за однією суттєвою ознакою: здатністю відчувати місце і час найважливішої у житті події. Не випадково першим серед них згадано б у с л а, якого в Україні називають ще л е л е к о юта ч о р н о г у з о м. Бо він, поза сумнівом, найпримітніший і найкрасивіший птах, що живе біля людської оселі: сам білий, дзьоб і ноги червоні, а махові пера — чорні. До того ж, один з найбільших: заввишки доростає до метра, а розмах крил — близько двох. Лелека — вельми вправний літун. Та його лет особливий. Рвучко, без розгону, відривається від землі та, поволі вимахуючи довгими крилами, неквапливо пливе у повітрі, витягнувши дзьоб і довгі ноги, виробляючи м’які та плинні, але складні фігури. Мабуть, саме цей прекрасний лет пробудив у людини бажання злетіти, опанувати повітряний простір. Його поведінка гідна й розважлива. Ніколи не втручається білий птах у життя домашнього птаства і звірини, що купчиться на подвір’ї; ходить повільно, а пробігти воліє хіба що кілька кроків. Не галасує, бо мовчун від природи. З прадавніх часів його вважають провісником весни, птахом Сонця, який приносить сімейне щастя. Свідомі цього, господарі ніколи лелеку не кривдять. Але бачать його лише навесні та влітку, бо повертається до рідної хати не раніше березня, а вже у вересні залишає нас, щоби перезимувати на далекому Півдні. Одні дослідники вважають, що назва бусел походить від праслов’янського язичницького со- З ІСТОРІЇ ПІСЕНЬ Володимир КАПУСТІН, письменник Перед досвітком звуки литавр і сурм розбудили Полтаву. В багатьох будинках засвітилися вікна. То там, то тут почулося брязкання зброї, цокіт копит. Вершники і піші козаки прямували на майдан. Козаки мали йти до війська гетьмана Богдана Хмельницького. Навесні 1649 року їх вийшли проводжати сивочолі діди, жінки, дівчата. Жінки підходили до своїх чоловіків. Одні дарували їм кисети, інші — маленькі ікони із зображенням святої Богородиці. Не в одної козачки тремтіли сльози на віях. Жінки знали, що з війни не всі повернуться. Хтось загине в бою, і його накриють червоною китайкою, побратими насиплють шапками могилу край поля й посадять біля неї кущ калини або тонку тополину. Гуртами стояли дівчата і крадькома позирали на ставних молодих нячного божества Буса, культ якого колись був дуже поширений. На підтвердження вони наводять назву Бусової гори, що височить у Києві над Дніпром, там, де нині розташований академічний Ботанічний сад; на їхню думку, задовго до того, як язичницький пантеон очолив Перун, там було головне святилище Буса. Інші припускають, що назви білого птаха — бузько, бусол, боцюн походять від слова Бог. Так чи так, дружба людини з лелекою має прадавнє історичне коріння у всіх народів Європи. У 103-му псалмі, який приписують велемудрому цареві Давидові, серед славних діянь Бога Творця згадано високі ліванські кедри та кипариси, на яких живуть чорногузи. Мабуть, цих птахів палкий співець псалмів слушно вважав одним з Божих див. Адже лелека, наче шляхетна людина, безмежно відданий батьківщині, де назавжди будує власне гніздо. Вражає наполегливість цього птаха, яка межує з людською сумлінністю, а також здатність терпляче зносити всілякі життєві негаразди. Він спочиває і навіть спить, стоячи на одній нозі. Щовесни лелеки ремонтують і впорядковують старе гніздо, і воно щороку більшає, сягаючи іноді півтора метра упоперек і заввишки. У його щілинах оселяються горобці й шпаки, та це не заважає господарям. Навесні вони прилітають не разом, а спочатку сам бусел, а за кілька днів — його подруга. Їжу для дітей кладуть, ніби на тарілочку, на віхтик сіна або трави. У спекотні дні вони приносять чисту воду, якою напувають малечу й охолоджують її кубельце. А під час бурі, зливи чи граду батьки захищають пташенят від негоди, вкриваючи гніздо широкими крилами. Не маючи співучого голосу, дорослий лелека час від часу клекоче на різні тони. При цьому він виги- Покликаний до пророчого служіння ще у молодому віці, син священика Єремія присвятив своє життя боротьбі з язичництвом. Застерігаючи відступників, які схилялися перед Ваалом та іншими ідолами, пророк вдається до яск' равого поетичного зіставлення: дотримання Божих запо' вітів порівнює він з такою простою і зрозумілою природ' ною подією, як повернення додому птаства навесні. За свої одкровення він зазнав громадського осуду, царських переслідувань, принизливих знущань, вигнання й полону. У бідах, що спіткали його країну під час вавилонської навали та розорення Єрусалиму, Єремія бачить вилив гні' ву Господнього, покарання співвітчизників за впертий не' послух і переступи Закону. Цією думкою пройняті жалібні пісні Плачу Єремії, поетичної елегії, співець якої дає волю почуттю глибокої туги, але насамкінець пророкує падіння Вавилонської імперії, прощення свого народу і його май' бутнє воскресіння. Щирі почуття Єремії, його перестороги співзвучні су' часному сприйняттю таких трагедій людства, як Голокост, Голодомор, Етноцид, світова війна. Український поет Юрій Клен, вражений масовим знищенням людей, руйнуванням європейської цивілізації, яку заливала страшна хвиля варварства, написав 1946 року монументальний твір “По' піл імперій”. “У хаосі руїн, — зізнавався поет, — я виразно чув один голос, голос пророка Єремії, плач його над за' гиблими містами”. У прикінцевій частині епопеї звучить переспів Плачу Єремії як пристрасний монолог, в якому легко впізнати обра' зи, навіяні уявою великого пророка: “Мій дух блукає сірим вовком серед румовищ міст. Мій голос носиться совою поміж спустілих хат…” Біблійне коріння світогляду поета надає йому сил для подолан' ня відчаю — у переконанні, що лихоліття мине. А все, що сьогодні здається непоправним, — це тільки мала часточка величної карти' ни Всесвіту, в якому, за Божими законами, після розпаду неодмін'-но настає сполучення, а з ним — відбудова і відродження.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин