Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

ГАЗЕТА ЛЮДСЬКОЇ ЕТИКИ Подаю статтю, в якій обґрунтовую, чому сьогодні роль “Слова Просвіти” в українській культурі дуже вагома, а тому маємо зробити все можливе, щоб якомога більше людей чита! ло і передплачувало це видання. Сподіваюся, що ця стаття до! поможе згуртувати читачів і передплатників.

Слово Просвіти, №46 за 2009 рік

І це не ідеологема, не порожня риторика, а реальна потреба вберегти національні основи від руйнації. Велич України — в її історії, в сторінках боротьби за утвердження національного “Я”. Тому і захотіли росіяни, знімаючи “Тараса Бульбу”, показати, що козацтво — споконвічний “оплот” російського самодержавства. І сьогодні хтось хоче довести, що Тарас Шевченко чи Іван Франко, мислителі й письменники, які в слові створили національну ідентичність, — лише звичайні мізерні людішкі з такими собі проблемами і психологічними неврозами. Ці погляди тиражують у медіа, вони актуалізуються в просторі культури (з’являються відповідні театральні вистави). Усе робиться для того, щоб велич минулого спотворити і знизити до наших часом плебейських стандартів, коли величина думки пропорційна можливості отримати від цієї думки фінансовий зиск для власної кишені. Ось він, наш український час ХХІ сторіччя, час страченої і втраченої духовної Атлантиди, коли людина більше не хоче йти вгору, бо потрібно витрачати занадто багато енергії та сил. Саме в цьому часі доводиться існувати: в часі зброї, агресії, цинізму, коли добро і зло змішалося в такій веремії, що чи не вперше не знаєш, за кого голосувати, бо ж пройдуть усе одно “не ті”. І доводиться обирати з “двох зол”, аби не опинитися громадянами колонії, керує якою президент-зек. У цій ситуації головне — й надалі триматися разом, утверджуючи силу національної, якщо хочете, гордості. Й це не гріховна гординя, не національна пиха, а відповідь на засилля порожнього дешевого кітчу, який лізе у вікна й у двері до української оселі. У такому разі важливо (і потрібно) мати природний захист від цієї ординської інформаційної навали, яку ми впустили у свій дім у формі абсолютно безглуздих російських мильних “тюремно-злочинницьких” серіалів, українських політичних токшоу чужою мовою та з пропагуванням інтересів чужих держав, які висловлюють “какби” наші українські політики, звинувачуючи одне одного в брехні й ницості. Безперечно, в Україні повинна бути власна українська газета. Для мене культурологічний тижневик “Слово Просвіти” — чи не єдина можливість прочитати докладні матеріали про тижневі події української культури, написані з українського погляду. Не хочу протиставляти це видання іншим всеукраїнським газетам — зокрема таким, що мають і російськомовну версію. Річ у тому, що там, де існує ось така “мила” і безконфліктна двомовність (й орієнтація на читачів, які володіють або лише однією мовою, або двома мовами, бо ж ніколи не повірю, що громадяни України, які проживають на українській землі, маючи українську освіту, купують російськомовну версію газети, бо зовсім не знають української мови), завжди існує небезпека стати заручником не-української думки, яка просто надходить до читача в чорно-білих шатах української абетки (бо ж не знаєш, хто з авторів газети якою мовою оригінально готує публікацію). У “Слові Просвіти” почуваєшся вільно, відчуваючи передовсім розуміння і суголосність матеріалів твоєму серцю. А розуміння — те, чого сьогодні бракує найбільше і чого ми з вами так наполегливо прагнемо. Закінчення на стор. 7 ДО 100'річчя ГРІНЧЕН' КОВОГО СЛОВНИКА АРТ'КАЛЕЙДОСКОП 14–15

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин