Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Інформаційний простір · “Не тягни рис за стебло — сам виросте”. Китайське прислів’я · с. 13сторінка оригіналу ↗

«ГОСПОДЬ ДАВ КОЖНОМУ СТІЛЬКИ, СКІЛЬКИ ТОЙ ЗДУЖАЄ ДОНЕСТИ»

Слово Просвіти, №46 за 2009 рік

— Вітаю Вас із з’явою “Укра! їнської літературної газети”. Перші її числа, підписані Вами, обнадіюють. Хто хрещені батьки новонародженої? Принцип ро! боти редколегії? Безпосередня участь засновників й автури в створенні “аури” видання? — Ідея створення нового літературного видання (маю на увазі саме газету) не нова. До її реалізації, наскільки мені відомо, примірявся вже не один письменник. Зрештою, не так давно почала виходити “Література і життя/ Литература и жизнь” Стаса Бондаренка. Ще раніше з’явився “Друг читача” братів Капранових. Були й інші, на жаль, нереалізовані проекти. Що більше з’являтиметься літературних видань, то краще — адже кілька тих, що існують, не можуть охопити й осмислити процеси, які відбуваються в царині літератури. У тому, що “Українська літературна газета” народилася, значна заслуга поета-академіка, голови Українського фонду культури Бориса Олійника. Його сприяння, а також підтримка добрих людей, небайдужих до питань розвитку української культури, дали мені змогу реалізувати давню мрію, до якої дотепер я не міг підступитися з певних причин. Ідеться не лише про реалізацію амбіцій. Упевнений, що існує суспільний запит на подібне видання. Сподіваюся, що нам вдасться його матеріалізувати. У складі редколегії газети — письменники з числа найкращих сьогодні. Вдячний їм за те, що вони підтримали ідею. Їхня присутність — ще одне свідчення високого рівня вимог, що ми поставили перед собою. Характерно, що факт появи нового видання літературне середовище сприйняло загалом позитивно. Цьому підтвердження те, що з моменту поширення інформації про появу нової газети до нас із пропозицією надрукуватися почали звертатися письменники, імена яких прикрасять сторінки будьякого літературного видання. Талант майстра і високий рівень написаного — оце і є базова, глибинна аура нашого видання. Решта — “справа техніки” і досвіду тих, хто робить газету. — Пане Михайле! Ви очолю! вали “Літературну Україну”. От! же, що робитимете так, як в “ЛУ”, а що по!новому? Коло письменників, яке Ви обов’язко! во залучите; чи є “свої” й “чу! жі”? Хто “кінь”, а хто “трепетная лань”? — На жаль, мій досвід керування “Літературною Україною” не був тривалим — усього рік. А ще майже чотири роки роботи заступником головного редактора. Отож, і знову-таки, на жаль, вдалося зреалізувати далеко не всі плани. Втім, біль на серці вже давно минув, а ображатися на когось — непродуктивні емоції. Безумовно, “Українська літературна газета” буде іншою, ніж “Літературна Україна”. Наївний той редактор, який намагається копіювати когось, а чи й самого себе. “ЛУ” — це історія, традиції, тісна пов’язаність і зобов’язання перед НСПУ, певна залежність від керівників Спілки. Зрештою, це, як нині кажуть, бренд. Розуміючи теперішнє становище “ЛУ”, щиро зичу нашій головній письменницькій газеті здолати рифи і бар’єри нелегкого сьогодення. Для мене ж причетність до цієї газети — вже в минулому. Мета “Української літературної газети” — насамперед висвітлення сучасного літературного процесу. Це і є ключем, а чи кредо — “символом віри” людей, причетних до її творення. Нині у вітчизняній літературі працюють талановиті письменники, але яка їхня присутність у тепевражає. Або Любов Пономаренко з її глибинним, у чомусь стефаниківським психологізмом… Перелік, звісно, можна продовжувати, але бракує газетної площі. Проте якими накладами виходять книжки цих майстрів? Чи надходить їхнє слово до спраглих істини? Чи лягає зерно у сиру ріллю, щоб прорости колосом?.. Дуже хотів би, щоб на сторінках “Української літературної газети” були представлені найкращі, найталановитіші письменники, щоб небайдужий читач із тих, хто досі блукає в інтелектуальних сутінках, зміг скласти об’єктивну думку про сучасну українську літературу, а не послуговувався нав’язаною йому інформацією найспритніших і найнахабніших ремісників від літератури. Для мене як для редактора “свій” у літературі — це талант як універсальне мірило. “Чужий” — це графоман або ледачий ремісник. Незалежно від “школи”, тусівки, напряму, віку, політичних уподобань чи географії. Щодо згадуваної Вами пушкінської фрази про “тєлєгу”, до якої впрягти не можна коня і лань, то не зовсім чітко розумію семантику цієї фрази в даному контексті. Адже кінь — не другорядне; це краса, досконалість і сила. Може, тремтливій лані дуже комфортно відчувати його присутність поруч?.. — Чи цікаві Вашій газеті полі! тичні погляди письменників? Те, як вони заробляють свій хліб щоденний? Їхні соціальні та гро! мадські зв’язки? — Політикою, особливо у виконанні багатьох теперішніх політичних “діячів”, суспільство наїлося по саму зав’язку. Відбулась катастрофічна девальвація слова, мовленого політиком, — насамперед через те, що слово це зазвичай нещире, брехливе. Тухла полова, а не добірне зерно — ось що таке здебільшого сьогодні слово, обіцянка політика. Тож і слово письменника, загорнуте у політичну обгортку, не має ваги і довіри тих, кому адресується, воно впереваж прісне і глевке, або, більш того, фальшиве, припудрене псевдосолов’їним белькотанням лицеміра і фарисея. Тому як журналіст, аж ніяк не байдужий до політичних, ідеологічних процесів (адже продовжую паралельно редагувати газету “Нація і держава”), як редактор “Української літературної газети” ставлюся до “політичних поглядів письменників” зазвичай обережно. Іноді, слухаючи когось із “патріотів”, думаю: краще ти мовчав би, дурню, і не дискредитував ідею, яку куцими мізками і довгим язиком своїм пропагуєш, не усвідомлюючи того, що насправді верзеш. Адже “ворог не дрімає” і при нагоді використовує наші помилки; мовляв, вони всі там такі, причумлені, під калиною і в шароварах. Будь сильним і мудрим — ось формула українця-переможця, а не закомплексованого хохла, який досі по-бутафорськи бореться з “воріженьками”, — язиком. Передбачаю, що в міру поширення інфляції брехливого слова політика у суспільстві зростатиме вага чесного, талановитого слова письменника. У цьому також вбачаю перспективи для “Української літературної газети”. — Ви очолюєте об’єднання публіцистів у НСПУ. Охаракте! ризуйте нинішню публіцистику і, якщо можна, зробіть дискурс: українська публіцистика. Що це таке? — Як голова творчого об’єднання публіцистів Київської організації НСПУ, намагаюся бути “в дискурсі” проблематики. Переважно вважають, що публіцистика — щось проміжне між літературою і журналістикою. Значною мірою це так. Проте найкращі зразки публіцистики свідчать, що талановите слово публіциста має велику силу впливу на розум і серце громадян. Уявіть: якби, приміром, щодня, в один і той самий час, на першому каналі Українського радіо чи на якомусь із телеканалів лунали публіцистичні п’ятихвилинки наших найкращих письменників! Переконаний: такими програмами можна реально впливати на зміну і формування суспільної думки громадян усієї країни. Водночас сучасна українська публіцистика, як на мене — що бур’ян при дорозі. “Сплю под забором, мокну под дождем”. Про байдужість держави зайве казати. Не існує системного, комплексного підходу до її академічного вивчення, наукового аналізу проблематики і т. ін. Зрештою, таке враження, що безцінний спадок попередників — Івана Франка, Дмитра Донцова, В’ячеслава Липинського, а також напрацювання наших сучасників — зокрема Сергія Плачинди, Степана Колесника — замість того, щоб використовувати задля осмислення непростих, драматичних процесів сьогодення, свідомо відсувають на марґінеси бездарні чиновники від культури і літератури. — Вибори і публіцисти. Зда! ється, останніх замінили політо! логи і політтехнологи. І все ж — як наше слово відгукнеться? — Наше слово таки відгукнеться — якщо буде чесним і талановитим. Про це я вже казав. А щодо політологів і політтехнологів — то що тут на дзеркало спирати, коли пика дика. Які політики — така й їх-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин