Читацьке віче · “Як не я, тоді хто буде слово нести, що до волі народ закликає?!” · с. 14сторінка оригіналу ↗
«ЗРОДИЛЙСЬ МИ ВЕЛИКОЇ ГОДИНИ»
Слово Просвіти, №46 за 2009 рік
Наталя ГАТАЛЬСЬКА, хористка, ведуча концертних програм, член правління Волинського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
Громадсько!політичне і культурно!мистецьке життя Волині останніх двадцяти ро! ків важко уявити без народ! ної аматорської хорової ка! пели “Посвіт” Луцького місь! кого дому “Просвіта”. Колек! тив, у репертуарі якого по! над двісті творів, з концерта! ми (за двадцять років — по! над тисяча виступів) побував у багатьох куточках України іза кордоном.
Організатор і керівник хору — полум’яний патріот України і непохитний борець за її незалежність, невтомний трудівник на ниві духовності, викладач хорового диригування Луцького державного музичного училища Ростислав Кушнірук. Завдяки нашим хористам повернено із забуття цілий пласт української пісенної культури — повстанські пісні. І це закономірно: адже Волинь — край героїки, який народив УПА, зберіг сотні пісень, створених і співаних у середовищі повстанців та їхніх родин. Українська пісня здавна була не лише виявом ментальності, душею народу, — вона несла інформацію про історичні події, звучала закличним маршем, коли над Батьківщиною нависала загроза поневолення, гуртувала громадян у лави борців. Чітка громадянська, національно-патріотична позиція учасників колективу визначила його репертуар. Ще 1989 року над замком Любарта і Луцькою ратушею, а через рік на Запоріжжі, в Нікополі й Капулівці, злетіли вільним птахом пісні-гімни “Ще не вмерла Україна”, “Ой, у лузі червона калина”, “Не пора, не пора” у виконанні хору патріотичної пісні “Посвіт”.
Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ, м. Ірпінь, Київська обл.
Нещодавно в Чернівцях видано книжку Нестора Мизака, Івана Балана й Івана Романського “Село на нашій Україні”. Автори розповідають історію села Стрілківці Борщівського району на Тернопільщині за 600 років (1409—2009). У книжці, зокрема зазначено: “Кожна чужа влада в Україні завжди намагалася прищепити любов до пиятики”. Священики організовували в селах братства тверезості, щоб урятувати українців від загибелі. Братства тверезості, які охоплювали під керівництвом Церкви понад 75 % селян, підготували ґрунт до діяльності товариства “Просвіта”. 14 листопада 1909 року з ініціативи отця Віктора Чомкевича й активіста Петра Черсака в Стрілківцях було засновано “Просвіту”. Головою обрали отця Чомкевича. Просвітяни збиралися в сільських хатах, читали патріотичну літературу, готували вистави й виступали з ними в стодолі отця Чомкевича. Коли розпочалася Перша світова війна, багато стрілківчан зголосились до Легіону Українських Січових Стрільців. Один із них Михайло Юзьвак поліг смертю хоробрих на горі Маківка. Стрілківчани пишалися 18-річним героєм, вихованим у лавах “Просвіти”.
Найстаршим посвітянам — майже дев’яносто, наймолодшим — двадцять. Майже в кожного хориста доля, типова для волинян: рідні, друзі, сусіди загинули під час розстрілу енкаведистами політв’язнів у луцькій тюрмі 23 червня 1941 року, хтось із рідні воював в УПА, чиїсь родини репресували й вивезли до Сибіру. Усе це було і в біографії керівника хору Ростислава Кушнірука. Тому так болюче озивається в наших серцях трагічна історія Вітчизни, і так гордо співаємо: “Слава Україні і героям слава!” За два десятиліття капела жодного разу не зрадила обраній дорозі, чільні в репертуарі патріотичні пісні. “Моя родина — Україна” (слова О. Богачука, муз. А. Андрухова), пісні Р. Кушнірука на слова волинських авторів “Прощайте, літа молодії” (Т. Музичук), “Яснозора Волинь” і “Біль волинського лісу” (С. Кордунова), “Зажурились хлопці” (Й. Струцюк), “Українським дітям” (Л. Ковальчук), “Як не я, тоді хто?” (В. Кушнір), “Вранішня молитва” (Є. Лещук) стали візитівками хору. Поруч із ними звучать “Молитва за Україну” Миколи Лисенка, народна пісня “Козака несуть” і старовинний кант “Ой зійшла зоря” в обробці Миколи Леонтовича, пісні Романа Купчинського “Засумуй, трембіто” і “Лети, моя думо”, Богдана і Левка Лепких “Чуєш, брате мій”, народна пісня “Їхав козак за Дунай” в обробці Григорія Давидовського й багато інших. Одними з перших з’явились у нашому репертуарі повстанські пісні, записані від хористки, колишньої зв’язкової УПА, багатолітнього в’язня радянських таборів Онисі Стасюк. Це гімн ОУН-УПА на слова Олеся Бабія “Зродились ми великої години” (у виконанні “Посвіту” цей твір прозвучав зі сцени столичного Палацу культури “Україна” ще у жовтні 1992 року), пісні-реквієми “Спіть, хлопці, спіть” і “Висока могила”, лірична “За мурами цвітуть каштани” та інші. У боротьбі за волю України загинуло троє братів пані Онисі Стасюк, випускників Луцької української гімназії, батько, швагро. Сама ж вона, ще підлітком потрапивши в тюрму, десять років поневірялась по сталінських катівнях та спецпоселеннях, а коли повернулась додому — не мала де жити, бо все батьківське майно було конфісковане. Довелося працювати в Луцьку на цегельному заводі, щоб заробити собі й сім’ї хворої сестри-вдови на хату. Але душа цієї жінки не зачерствіла, а лише загартувалась випробуваннями. Онися Карпівна була і залишається для молодих взірцем служіння Вітчизні. Нині в “Посвіті” співає онук її сестри. Репертуар колективу особливо збагатився завдяки подвижницькій діяльності хориста Миколи Козара. Цей 88-річний співак — не лише соліст капели, а й автор оригінальних музичних творів і численних обробок народних пісень, щедро наділений поетичним даром. Учасник Другої світової війни, Микола Андрійович молодечим запалом спонукає колег-хористів до розвитку власних творчих здібностей, вселяє в кожного оптимізм і завзяття. Серед ветеранів “Посвіту” — Василь Романчук, один із засновників Народного руху України на господар”, “Рідна школа”, “Луг”, “Відродження”, яке боролося з алкогольною й тютюновою пошестю в селі. Дедалі більше молодих людей кидали пити, курити. При читальні “Просвіти” функціонував і дитячий садок. Молодіжна секція на чолі з головою товариства “Рідна школа” створила футбольну команду “Хортиця”, яка прославилася у спортивних змаганнях на Борщівщині. Майже всі члени цієї команди загинули у визвольній боротьбі ОУН- УПА. Більшовицькі загарбники у 1939—1941 роках почали переслідувати просвітян. Німецькі окупанти наказали перейменувати “Просвіту” на Українське освітнє товариство. Згодом ґестапо почало заарештовувати активістів. Більшовики, повернувшись у Східну Галичину, продовжили винищувати просвітян. Автори історії села роблять висновок: “Товариство “Просвіта” у Стрілківцях зробило велетенський перелом у національній свідомості селян, який не в силі були остаточно знищити російські окупанти впродовж сорокалітнього поневолення краю”. Після півстолітньої заборони товариство “Просвіта” в Стрілківцях відродилося під головуванням учителя української мови і літератури місцевої школи Івана Романського.
Волині. Юність його минула в окопах Другої світової, а по війні став учителем української мови, літератури та історії, багато років працював директором школи. До мудрого та пристрасного патріотичного слова Василя Тимофійовича дослухаються і друзі, й недруги. Вірні “Посвіту” протягом двох десятиліть староста хору Панас Кушнірук, соліст Петро Садовський, співачки Галина Малиненко, Людмила Грицай, Анастасія Яцюк, а також авторка цих рядків нагороджені пам’ятними знаками на честь 100-річчя від дня народження Головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Багато активних учасників хорової капели, на жаль, уже відійшли у вічність. Деякі поповнили лави або стали керівниками інших співочих колективів. Організатор численних мандрівок — Ростислав Кушнірук. Він — перший лауреат премії “Одержимість” обласного відділення Всеукраїнського фонду культури та обласної премії імені Миколи Куделі, нагороджений медаллю “За працю та звитягу”, багатьма іншими відзнаками. 1998 року Р. Кушніруку присвоїли звання заслуженого працівника культури України. Ми ведемо літопис “Посвіту”, видали дві книжки, які упорядкував керівник хору. …Стоять горді й красиві у повстанських одностроях на сценах сільських клубів і столичних палаців, на майданах під час мітингів і біля могил на місцях повстанських криївок сивоголові, та юні серцем учасники “Посвіту”, вірні девізу “Як не я, тоді хто буде слово нести, що до волі народ закликає?!” Для кожного з нас, учасників капели, “Посвіт” став частиною життя, його духовним змістом. Міцного здоров’я вам і щасливої долі в незалежній Україні, дорогі побратими і посестри! З ювілеєм “Посвіту!”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
