Події, факти, коментарі · “Спробуймо з’ясувати, у що ми перестали чи перестаємо вірити”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
ПІСЛЯМОВА ДО ПРЕС КОНФЕРЕНЦІЇ
Слово Просвіти, №46 за 2009 рік
У понеділок, 16 листопада, у Будинку кіно відбулася прес-конференція, присвячена двом фільмам іноземного виробництва серед тисяч, що окупували наші екрани, в яких угледіли ознаки не вельми високої цнотливості… Не маючи змоги виступити на цій пресконференції, висловлюю своє бачення неодноденної проблеми. З повагою — Михайло Іллєнко
Коли кіновиробництво України фактично зупинилося; коли на утримання національного кіновиробництва плануються бюджетні кошти, які не відповідають і тисячній частині його реальних потреб; коли національний кінопродукт з прибуткової статті, а українське кіно майже завжди було касовим, перетворили на збиткову статтю економіки; коли студентів, які приносять Україні призи найвідоміших міжнародних фестивалів, традиційно фінансують у кінці року в обсягах, що мають вигляд знущання над талантом; коли влада України 18 років не може надати законодавчого шансу українському кіновиробникові піднятися на ноги; коли за межі професії, а часом фізичного існування, викидають покоління творчих працівників — від ветеранів кіно до дипломованих дебютантів; коли на території України вільно можуть працювати, за окремими розцінками та привілеями іноземці, помічені, зокрема, у виготовленні дитячої порнографії; коли фільми, що фінансуються з бюджету, одержують гроші порціями, з перервами по кілька місяців, без урахування календарно-постановочного плану та інфляції; коли Міністерство відмовилося від власного фестивального процесу і не підтримує ініціативи ентузіастів-організаторів; коли процедури фінансування фільмів ускладнені — до паралічу; коли з лексикону держаних мужів зникло словосполучення “національне кіно”; коли кінозали України, ефір, Інтернет, мережа продажу DVD-дисків безконтрольно захоплені піратською антидержавною продукцією… Та чомусь саме сьогодні виникає окрема “справа двох фільмів” — двох плям на біло-
Фото Сергія Марченка
Михайло Іллєнко з шинеллю головного героя фільму сніжному, широкому, вважатимемо, Цнотливому Національному Екрані України, переповненому нашими високоморальними фільмами. Усі ці “коли…” не охоплюють і десятої частки проблем Національного Екрана. Наш екран нині — це розідране простирадло у борделі, що вже відслужило своє, і його, як непотріб, кинули перед нужником, щоб витирати об нього ноги. Я хотів би адресувати ці “коли” не Службі кінематографії Міністерства культури і туризму України — ця Служба не має повноважень і фінансової автономії. Цю проблему слід розглядати, починаючи з вищого над службою поверху — з міністерського рівня і вище. Мені не цікава “справа двох фільмів”. Висувати її на перший план — все одно, що звинувачувати пожежника в епіцентрі хатньої пожежі в тому, що він розбив посуд. Нам знову пропонують зменшити тиск у системі за допомогою клапана — пара вийде у свисток, а не в рух. Дозволю собі нагадати: йдеться про національне кіно — про питання стратегічного, державного характеру. Адже сьогодні реалії змінилися — не казки й література, не бібліотеки й театр, як колись, не мама й не тато виховують дитину. Не прем’єр-міністр і не Президент цілодобово виховують націю, а DVD-диск, сателітна антена, Інтернет, телевізор і кіноекран! Нашого впливу, наших легенд, наших героїв, які повинні створювати спільне, актуальне духовне поле нації, — не видно! Ми не можемо похвалитися нашим Солдатом Суховим або хоч би Рембо. Нам свої герої не потрібні — є чужі! Не був на прес-конференції, бо йду в експедицію, в Антарктиду на яхті. Друзі запросили приєднатися до них, ія погодився: це — єдиний шанс відзняти заготовки до чукотських епізодів фільму, який не в змозі фінансувати Міністерство культури і туризму України. Фільм відзнято на дві третини. Фінансування припинено, що унеможливило завершення зйомок цього року. І на мене чекає принаймні ще кілька місяців безробіття, яке й так вже триває півроку, — використаю цей час для продовження роботи над фільмом. Останні зйомки відбувалися авансом, група працювала задарма. Везу з собою в Антарктиду костюм головного героя, аби продовжити роботу в жанрі “Виживання посеред снігів” — сам собі оператор і дублер головного героя. Знімаю фільм про нашого співвітчизника, Героя Радянського Союзу Івана Даценка — українського Сухова-Рембо, який був приречений загинути у сталінських таборах, але замість цього став вождем індіанського племені у Канаді.
Михайло ІЛЛЄНКО
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
