Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 46 (579), 18—24 листопада 2010 ССВВООББООДДАА — — ВВ ККООЖ ЖННООММУУ ЗЗ ННААСС

Слово Просвіти, №46 за 2010 рік

22 листопада — День Свободи. Свято, яке ми маємо відзначити. Відзначимо? І що саме святкуватимемо? Здобуту, завойовану Свободу, чи її фантом? Петро АНТОНЕНКО Ідеться не про те, що відбудеться (чи не відбудеться) наступного понеділка на Майдані. Можливо, сюди за звичкою, за інерцією прийдуть “польові командири Майдану”. А чого ж: понеділок — несесій! ний день у парламенті, тож може прийти і один із заступників спікера, і майже непо! мітні в поріділій парламентській опозиції ще кілька депутатів. А в колишнього мі! ністра взагалі вдосталь часу: він нині без! робітний, до того ж, напевно, буде в Киє! ві, адже на підписці про невиїзд через по! рушену проти нього новою владою кримі! нальну справу. Мабуть до командирів при! єднаються і залишки їхнього колишнього війська. А може, раптом прийде і той, чиє прізвище тоді, 6 років тому, тут, на МАЙ! ДАНІ, і на тисячах майданів тисячеголосо скандували ми, виборці, громадяни. Зая! вив же він нещодавно, на реанімаційному з’їзді його партії “Наша Україна”, що, попри все, основним набутком останніх років є завойована співвітчизниками cво! бода. Втім, недавній, на місцевих виборах, погром напівживої партії Майдану її по! чесний голова назвав цілком прийнятним результатом. А що, може, це справді так? І для нас подібне, як і нинішня свобода, уже стало прийнятним? А може, на Майдан у цей день вийде й нинішній президент? Цілком серйозно. Заявив же він недавно, що завжди поділяв і поділяє ідеали Майдану. Отакої! А ми, нерозумні, затято стояли шість років тому супроти цього політика. Він же, виявля! ється, теж “за”, тільки — уточнив, що по! літики, які йшли у владу під гаслами Май! дану, зрадили ці гасла й ідеали. Ну, що ж, варто повертатися до цих ідеалів. І для цього співставимо їх із реаль! ністю. Ідеали, ідеї, гасла Майдану — всі вони в нашій Конституції України. Йдеть! ся не про ті розділи, які стали об’єктом політичного тасування то 2004!го, то щойно, 2010!го, зокрема, положення про те, кому й скільки відміряти влади. Йдеть! ся про першу частину нашої Конституції, яку цілком справедливо визнано однією з найкращих у Європі та світі, в якій саме йдеться про основні свободи громадян України. Єдине застереження. Якщо ідеал десь не збігатиметься з реаліями, не поспі! шаймо звинувачувати в цьому лише ни! нішню владу. Реалії ці формувалися всі по! передні роки, зокрема й після Майдану. Отже, Конституція, ідеали і реалії. “Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю …Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”. “Стаття 29. Кожна людина має 16 листопада під стінами Верховної Ради України зібралося більше тридцяти тисяч пікетувальників: дрібні підприємці та робітники бюджетної сфери з різних регіонів нашої держави з’їхалися, аби висловити своє невдоволення змінами в Податковому й Трудовому законодавстві. Не врахували високопосадові автори цих “непопулярних” законопроектів, що люди вже не такі боязкі, як були до помаранчевої право на свободу та особисту недоторкан! ність”. Протягом останніх майже двох десяти! літь не розкрито жодного резонансного злочину, зокрема вбивства відомих усій країні людей. Не кажучи вже про вбивс! тва, інші злочини проти тисяч “пересіч! них” громадян… “Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне ви! раження своїх поглядів і переконань”. Ми маємо суспільство небувалої сво! боди СЛОВОГОВОРІННЯ. Публікації в пресі, Інтернеті про “поліпшення життя вже сьогодні” і про “Україну для людей” у Межигір’ї, Кончі!Заспі чи Безрадичах. Розслідування про те, що фінансові пото! ки країни значною мірою контролюють “політики” на кшталт добре відомих пра! воохоронним органам кримінальних ав! торитетів. Розповідь про прихватизацію заводів, у порівнянні з якими рожева мрія славнозвісного отця Федора з роману “12 стільців” про “свічний заводик” — дитяче лепетання. Спокійне “інвестування” дер! жавних коштів у власний, приватний біз! нес. І що ж далі? А нічого. При таких пуб! лічних звинуваченнях на адресу президен! та, прем’єра, міністра, депутата, мера ро! ків сто тому люди або йшли на покаяння, або викликали на дуель. Нині ж можна не робити ні того, ні іншого. Журналіст “по! писує”, народ “почитує”. А якщо хтось вже надто розписався, його відправляють у кращі світи. Безкарно, бо жодне вбивс! тво журналіста у нас не розкрите. Рахунок відкрито зі смерті Вадима Бойка, продов! жено іменами Ґії Ґонґадзе, Бориса Де! рев’янка, Сергія Александрова. Щодо двох останніх: невже хтось вірить у вер! дикт слідства і суду щодо їх вбивства? “Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збо! ри, мітинги, походи і демонстрації…” Суд забороняє абсолютно мирний мі! тинг, демонстрацію, пікет під унікальним приводом: їх учасники “потенційно” мо! жуть вчинити порушення громадського порядку. Тобто людей заздалегідь визна! ють винними. Цього вочевидь замало, бо влада готується протягти через парламент новий закон про мирні зібрання грома! дян, яким пропонуються такі положення, що Конституцію краще не відкривати. “Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується”. На розгляд парламенту вноситься но! вий проект Трудового кодексу України, який, окрім як кодексом кріпацтва, назва! ти важко. “Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взя! ти в оренду”. Близько двох мільйонів громадян кра! їни мешкають у гуртожитках, цих незаґра! тованих концтаборах, потворній і ганеб! ній для ХХІ століття формі існування. Мильною булькою виявилися розрекла! мовані попередньою владою “програми доступного житла”, нічого “не світить” мешканцям “таборожитків” та іншим без! домним і за нової влади. “Стаття 48. Кожен має право на дос! татній життєвий рівень для себе і своєї революції. І здатні не тільки пікетуванням відстоювати свої інтереси, а й змінювати владу в цілому. Особливо, якщо остання й надалі, так явно служитиме інтересам великого капіталу. Олесь ДМИТРЕНКО Фото автора сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло”. “Стаття 49. Кожен має пра! во на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування”. А реальність? Вона добре відома десят! кам мільйонів співгромадян, переважній більшості населення. І нарешті — “Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом”. Тут хочеться процитувати героя колись по! пулярної кінокомедії: “Хай живе наш найсправедливіший, найгуманніший суд”. Вам стало сумно від такої картини? Марно. “Щастя — в його пошуку”, казали колись. А пошук Свободи, мабуть, най! краще починати в собі. Вона в нас самих, скільки завоюємо, здобудемо, стільки й матимемо. На жаль, несвобода, рабство — теж в нас самих. Проте пригадаймо ті миттєвості Сво! боди, той МАЙДАН, той початок Пома! ранчевої революції — 22 листопада 2004 року. Попри все — це непроминуще. х х х Залишається нагадати Указ Президен( та України Ющенка, виданий до першої річ( ниці Помаранчевої революції, 19 листопада 2005(го року: “З метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, виховання у громадян почуття національної гідності, враховуючи історичне значення революційних подій осені 2004 року, які засвідчили волелюбність Ук( раїнського народу, його прагнення до свободи і демократичних цінностей, та на підтрим( ку ініціатив громадськості постановляю: установити в Україні День Свободи, який відзначати щорічно 22 листопада”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин