Культура · “Провокація заради провокації, епатаж заради епатажу нічого не дають”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
ККААЗЗККАА ППРРОО ГГООЛЛООГГОО ККООРРООЛЛЯЯ Із 9 по 14 листопада в музейному комплексі “Мистецький Арсенал” три! вав П’ятий міжнародний арт!ярмарок ART!KYIV сontemporary 2010.
Слово Просвіти, №46 за 2010 рік
Леся КОВЕРЗНЄВА
Арт!ярмарок не лише змінив дислокацію (попередні чотири заходи проходили в Українсько! му домі), а й стилістично спробу! вав наблизитися до свого первіс! ного змісту. Адже споконвічно ярмарок асоціюється з вулицею. Цього разу ART!KYIV сontempo! rary поєднав мистецтво галерей і вулиць. Street!art Project, який зібрав у Києві зірок світового стріт!арту, розташовано у тому крилі “Мистецького Арсеналу”, до якого ремонт ще не дійшов. Такі несподівані декорації як! найкраще пасували “вуличному” проекту. За словами арт!дирек! тора комплексу й одного з кура! торів ярмарку Олександра Со! ловйова, у цьому році ART!KYIV contemporary вперше став “зо! ною лабораторії й експерименту в чистому вигляді”.
КОНЦЕПЦІЯ СУЧАСНОГО МУЗЕЮ За три останні місяці нова ди! ректорка “Мистецького Арсена! лу” Наталя Заболотна відвідала й особисто запросила директорів і кураторів найвідоміших музеїв світу до Києва. Мабуть, пані За! болотна була переконливою, ад! же на ART!KYIV приїхало 20 найвідоміших кураторів. Серед них — куратор Музею Гуггенхайма Валері Хіллінгс (Нью!Йорк), директор Музею прикладного мистецтва Пітер Нойвер (Відень), співзасновник Московської бієнале Йосип Бак! штейн, директор відділу новітніх течій Російського музею Олек! сандр Боровський (Санкт!Петер! бург), куратор Бусанської бієнале! 2010 Ману Д. Парк (Сеул) та інші. Іноземці були в захваті від масштабів “Мистецького Арсе! налу” та його архітектури. Вони всі закликали Наталю Заболотну нічого не робити з “цими цег! линками”. “Такі простори — велика роз! кіш! — заявив директор Музею прикладного мистецтва Пітер Нойвер. — Головне тут не ремонт будівлі. Треба дуже обережно ор! ганізовувати цей простір, щоб не вбити натхнення зсередини”. Круглий стіл “Музей у сучас! ному контексті”, який зібрав гостей, “оголив” не лише проб! лему сучасного музею загалом, ай суто український її аспект — коли музеї, яких у нас і так неба! гато (лише 500 — стільки ж, скільки в маленькій Голландії!), лишаються без даху. Директорка Національного музею українського народного декоративного мистецтва Адріа! на Вялець закликала Наталю За! болотну пустити бездомні лавр! ські музеї на другий поверх “Ар! сеналу”, і цим виконати угоду про співпрацю, підписану два роки тому з попереднім директо! ром “Мистецького Арсеналу”. Згідно з якою Музей народного декоративного мистецтва мав от! римати 7,5 тисячі квадратних метрів на другому поверсі ком! плексу. Натомість “музей на 30 две! рей” не дуже вписується у концеп! цію Наталі Заболотної. Нова ди! ректорка перейнялася своєю місі! єю збудувати “музей на противагу усім музеям”. Цей музей музеїв із його особливою історичною ау! рою та унікальними експозицій! ними можливостями має, на її думку, постійно приваблювати людей, які цінують мистецтво, своїми новими експозиціями. У своєму бажанні збудувати музей XXI—XXIII століття Ната! ля Заболотна, на жаль, забуває, що для того, аби розуміти сучас! не мистецтво, треба знати народ! не. Бо нічого не починається з чистої сторінки. Примітивісти, народні ікони, навіть дитячі ма! люнки складні для розуміння більшості сучасних глядачів. Не зрозумівши це, як зрозуміти та по!справжньому полюбити су! часне мистецтво?! Адже вчитися читати ми починаємо з літер. Потім уже вибір тексту залежить лише від нас. У мистецтві все по! чинається з орнаменту. Саме в ньому закладено генетичний код нації, її сила. Не стилізація під калинки, не псевдонародна суве! нірна творчість, з якою у бага! тьох асоціюється “українське на! родне мистецтво”, а справжній давній орнамент, різний у кож! ного народу, може нам най! більше розповісти про нас самих. Без знання свого гене! тичного коду не можна ані створювати, ані зчитувати інформацію. Ми ще не усві! домили, не проковтнули і не перетравили те, наше. А ру! хатися далі можна лише то! ді, коли розумієш — хто ти. Ганна Собачка!Шостак, Марія Примаченко, Кате! рина Білокур — примітивізм та авангард настільки близь! кі за своєю суттю, що навіть не кожний професіонал мо! же відразу відчути в чому різниця. Невже їм немає місця у музеї XXI—XXIII століття?! Відомий мистецтвознавець Борис Возницький перекона! ний: “Ніхто з європейців не знає, що таке Україна. Та й Україна не знає, що вона таке є”. Тому в “Мистецькому Арсеналі” треба представити всю 20 000 історію України. Він вважає, що музеї, які виганяють із приміщень у Лаврі, могли б спокійно розміс! титися тут. Адже загальна площа дозволяє це зробити: на 53 тися! чах квадратних метрах місця вис! тачить усім. Несподівано колег підтримав і куратор фестивалю сучасного мистецтва Маніфеста Віктор Мі! зіано: “Найкращі сучасні твори мистецтва дуже складні. Середні або невеликі площі — ось ідеаль!
ний формат для сучасної вистав! ки. Присутність історії створює абсолютно інший режим показу сучасного мистецтва”. А Дороті Айсмерс запропону! вала “Мистецькому Арсеналу” ще оригінальніший підхід — за! лучати до себе людей, які прихо! дять до Лаври. “Тільки діалог із Лаврою, співпраця з лаврськими монахами може відтворити дух цього місця”, — переконана екс! директор Музею мистецтва Лео! польд!Хьош. І підтвердила своє припущення словами філософа Жака Дерріди: “Можна думати тільки у форматі свого регіону”. Концепцію “Мистецького Арсеналу” ще не сформовано, але більш за все його директорка боїться, щоб він не став містеч! ковим. “Я хочу, щоб це був не му! зей!“консервна банка”, а інте! рактивний музей”, — каже вона. Мабуть, цей страх провінційнос! ті і штовхає нову команду “Мис! тецького Арсеналу” на глобальні кроки. Під час ярмарку були анонсовані плани на майбутнє. У квітні 2011!го відбудеться тиж! день мистецтва Космічна Одіс! сея, а на грудень 2012!го запла! новане міжнародне бієнале Ан! тиармагедон або Парад планет. Мабуть, “Мистецький Арсенал” має захопити Всесвіт. І жодного хуторянства!
ОМАНА ЗОРУ Звісно, естетичне задоволен! ня — одиниця, яку важко пора! хувати. Тим більше, коли серед учас! ників цьогорічного ART!KYIV — трендові галереї Києва, Санкт! Петербурга, Москви, Берліна, Парижа, Одеси, Харкова, Льво! ва. Утім, на їхніх майданчиках, які стали значно більшими в по! рівнянні з Українським домом,
глядачам майже не вдалося поба! чити щось нове, небачене на по! передніх арт!ярмарках. Навіть якось незручно за поважні гале! реї. Місця стало більше, а змісту так само небагато. Олександр Ройтбурд, Олег Тістол, Ілля Чіч! кан, Влада Ралко, Арсен Савадов —розкручені автори визирали звідусіль, а галеристи навіть не намагалися відшукати нових арт! героїв. Показувати тих самих ху! дожників у різних місцях уже давно не моветон. Хоча більше це схоже на вузькоспеціалізоване міжгалерейне змагання. “У вас є Чічкан? І в нас він є! А Ройтбурд? І ми можемо похвалитися!”. Га! леристів можна зрозуміти — у су! сідньому залі ці самі автори представлені у зібраннях із при! ватних колекцій. Отже, чому ди!
вуватись — який попит, така й пропозиція. Були, звісно, на цьогорічно! му ART!KYIV і цікаві роботи, але вони якось зливалися з загаль! ною масою, губилися, бо знайомі образи мавпо!пальм вистрибува! ли вперед. Тим, хто не міг взяти іменем і сюжетами, довелося брати розмі! рами. Прихильникам гігантома! нії в “Арсеналі” було де розгор! нутися. Чого лише вартий п’яти! метровий пінопластовий Клич! ко! У цьому контексті мистецтво стріт!арту, навіть оформлене у музейну раму, було більш щирим і свіжим…
STREET!ART PROJECT Мабуть, це саме “Арсенал” надихнув куратора Олександра Соловйова на створення спеці! ального проекту — території стріт!арту. Зіркою цього проекту став патріарх вуличного мистец! тва Гаральд Негелі — знаменитий “спреєр із Цюріха”, вуличні робо! ти якого в 70!і порушували спокій консервативної Європи. Тоді йо! го переслідували за малюнки на стінах. “Два роки я малював у темряві. Малювання стало для мене виявленням свободи. Адже свобода найважливіша за все. На! віть за кохання!”, — зізнався Не! гелі. Але такий пошук свободи за! вів художника у своєрідну пастку — його упіймали й посадили на дев’ять місяців до в’язниці. Щоправда, Гаральд Негелі, який також займається живопи! сом та графікою, — це біла ворона серед графітників. Його роботи нагадують наскельні розписи первісної людини та класичний авангард. Його людські фігурки глибоко символічні, вони несуть певне послання, думку, стиль. Во! ни наскрізь гуманістич! ні. І зовсім не асоцію! ються з комерцією. Також серед учас! ників вуличної експо! зиції — автор унікаль! них проектів у жанрі ві! зуальних концертів і електронної поезії, ху! дожник перформансу Rochus Aust (Німеччи! на), світові зірки стріт! арту Zevs (Франція), Incubus project і Spy (Росія), лідери україн! ського молодого мис! тецтва Жанна Кадиро! ва, Гамлет Зіньков! ський, Анатолій Бєлов, Володи! мир Ковальов, Микита Кадан і “Група предметів”. Киянин Гомер побудував дві цегляні стіни і запропонував від! відувачам розмалювати їх балон! чиками. До речі, цей “атракціон” користувався шаленою популяр! ністю. Мабуть, кожен мріє відчу! ти себе вуличним хуліганом.
ПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДЕЙ Відкриття арт!ярмарку відбу! валося гучно, з розмахом. Серед багаточисленних шанувальників актуального мистецтва можна бу! ло помітити Вікторію Тігіпко, Івана Драча, Савіка Шустера, Іго! ря Воронова, Олега Ляшка, Сер! гія Льовочкіна, Миколу Вересня, Олександру Кужель. В інші дні людей було значно менше. Дехто з відвідувачів відверто висловлю! вав своє неприйняття сучасного актуального мистецтва, інші про щось обурено перешіптувалися. Задоволених — небагато. Не до! росли?! Можливо, київська публі! ка не може усвідомити актуаль! них тенденцій світового мистец! тва? Чи все ж — голий король?! З одного боку, виховання та природне бажання докопатися до істини не дають змоги відразу від! кинути все неприйнятне, з іншого — починаєш замислюватися, що ж входить у поняття сучасне мис! тецтво. І чи обов’язково сучасне мистецтво має бути саме таким? Чому не представлені інші худож! ники, щось середнє між традицій! ним і провокативним? Чи має су! часне мистецтво обов’язково нес! ти в собі провокацію? І хіба ху! дожник не є актуальний, якщо не! має відвертої провокації? Ніколи не схилялася до думки тих, хто вважає, що мистецтво має бути моральним. Ні. Воно не має бути моральним, моралізатор! ським, втім невже воно обов’яз! ково має бути аморальним? Принципово аморальним, інакше — це не актуальне мистецтво? Самі лише питання. Звісно відповіді, як і інтерпретації кожен має знайти сам. Сучасне життя і сучасне мистецтво, як один із йо! го проявів, неможливо споживати за готовими рецептами. Здається, сама історія мистец! тва вже давно показала, що прово! кація заради провокації, епатаж заради епатажу нічого не дають. Навряд чи такі прояви мистецтва будуть цікаві іншим поколінням, хіба що як парадокс несмаку. Втім і тут немає ніякої однозначності. Адже всім відома істина про час, який розставить усе на свої місця. Більшість художників кінця XIX — початку XX століття по! мерли невизнаними і лише після смерті їхня творчість була оціне! на. Із сучасними митцями зовсім інша ситуація. Вони отримують визнання у значно коротший термін. Чи надає це їхнім творам глибину і чи говорить про те, що вони кращі за попередників? Ні, я не пропоную завішувати ART!KYIV сontemporary салон! ним мистецтвом. Просто оця жанрова одноманітність (чистота жанру, за яку так виступає Наталя Заболотна) — це те саме салонне академічне мистецтво XIX століт! тя, реакційне та агресивне щодо відступників, тільки навпаки. А в глядача завжди має бути вибір. Тому не треба повторювати по! милок історії і забувати, що біль! шість цікавих мистецьких течій за! лишилися поза межами Салону.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
