Суспільство · “Шанують людей і народи високої гідності, які спроможні не тільки брати, а й ділитися власними скарбами”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
УКРАЇНОЗНАВСТВО — ДЖЕРЕЛО ПОСТУПУ НАРОДУ
Слово Просвіти, №46 за 2010 рік
“по-провокаторськи” відверто виказав те, чого прагнуть і вони, однак діють більш прихованими методами. Серед русинів розгорнулася нова хвиля чвар, яка перекинулася на сторінки їхніх видань. Наразі в органах юстиції зареєстровано наступні русинські організації: “Русинське науково-освітнє товариство” (керівник Макара М. П. — нещодавно помер), “Общество Карпатських Русинов”, (Жупан Є. Є.), “Закарпатське обласне “Общество подкарпатских русинов” (Лецович Л. В.), “Закарпатське обласне об’єднання громадян “Крайове товариство подкарпатских русинов” (Бабинець М. М.), “Союз русинських письменників Закарпаття” (Град М. І.), “Закарпатське обласне науково-культурологічне товариство ім. О. Духновича” (Алмашій М. І.), “Закарпатське обласне Підкарпаторусинське товариство” (Сидор Д. Д.), “Асоціація “Сойм підкарпатських русинів” (Сидор Д. Д.), “Обласна спілка громадських організацій “Народна рада Русинов Закарпаття” (Жупан Є. Є.). Таким чином спроба пожвавити регіональний сепаратизм у Закарпатті у 2005—2010 рр. була доволі невдалою. Причини криються у відсутності реальної основи, відсутності соціальної бази політичного русинства у Закарпатті, тож його ідеї по суті мертвонароджені. Зіграло роль несприйняття їх у суспільстві, протести громадськості проти їхніх дій та чвари серед самих сепаратистів. Найбільше на цьому етапі “виграли” угорські реваншисти (споруджені реваншистські пам’ятники тощо), хоча це негативно вплинуло на стосунки української та угорської громад в області. Спроби пожвавлювати сепаратистський рух, вочевидь, триватимуть і надалі. Як із боку внутрішніх сил, так і з-за кордону. Новий голова Закарпатської облдержадміністрації О. Ледида вже мав таємні зустрічі з очільниками Світової ради русинів, де йшлося про налагодження співпраці, ут. ч. у сферах освіти, культури та спорту. Облдержадміністрація і надала підтримку їхнім ініціативам. Мати вплив на русинство, вірогідніше за все, прагнутиме і лідер партії Єдиний Центр В. Балога. Зокрема Є. Жупан та деякі інші активісти політичних русинів потрапили за списком ЄЦу до обласної ради. Не виключено, що “розіграти” цю карту вже вкотре спробує і екс-голова Ужгорода С. Ратушняк. Підтримати вимоги русинів нещодавно пообіцяв народний депутат України від КПУ О. Голуб. Не забуває і не забуде про важливість русинського руху в Закарпатті для її стратегічних інтересів і Росія. Це стосується і спонсора русинства канадського мільйонера С. Чепи та ідеологічного вождя русинів із Гарварда П. Р. Магочі. А як свідчать декларація проведеного 5 листопада в Будапешті ІХ засідання Угорської постійної наради з проблем закордонних співвітчизників — наголошуємо — під егідою угорського уряду: “Стратегічною метою національної політики є досягнення угорцями в Карпатському басейні різних форм автономії, позаяк це є гарантією збереження розірваної межами угорської нації”.
Петро КОНОНЕНКО доктор філологічних наук, академік
Закінчення. Початок у ч. 44 за 2010 р. У стандарті освіти та в шкільних навчальних планах є “світова історія”, “світова культура”, “світова література” й здебільшого відсутнє українознавство. Відсутнє воно і в навчальних планах ВНЗ, хоча є “народознавство” тих країн, мову яких вивчають студенти. Отож є Англія, Росія, Китай, Франція і нема України, бо у ВНЗ не вивчають курс наукової української мови, а нині МОН ліквідувало іспит з української мови для аспірантів і водночас ухвалено рішення про право складання вступних іспитів російською мовою. Для чого вивчати українську? У численних школах і ВНЗ панує мова іншої держави. Яких же випускників сподіваються виховати ті заклади? Як має почуватися клієнт, який приходить до вчителя, юриста, медика, урядовця, священика, що не володіє і не хоче знати мову народу? І чи буде такий випускник ВНЗ спроможний володіти історією, літературою, мистецтвом, інформативним простором України, а згодом і керувати їх розвитком, дбати про розширення та поглиблення гуманітарного простору і в Україні, і в зарубіжних країнах? А йдеться не просто про мову та культуру, а про світогляд, ідеали, державно-політичні інтереси, зрештою — спосіб життя громадян республіки, їхню спроможність розвивати суспільство демократії і свободи, верховенства права і реального гуманізму та патріотизму, — а щодо навчальних закладів — реального професіоналізму універсальних інтересів життєдіяльності. Шанують людей і народи високої гідності, які спроможні не тільки брати, а й ділитися власними скарбами. Як наголосила канцлер ФРН А. Меркель, Європа переконується, що різного штибу теорійки мультикультури як панацеї від регресу зазнали краху. Бо замість розквіту настає процес уніфікації, зниження рівня, а то й деградації культури. Замість оволодіння багатьма — байдуже ігнорування навіть однієї. Створюються регіони, а то й резервації культурного вакууму, духовної порожнечі. Тому інтелігенція має прогнати з очей і душ “сон золотий” винародовлення шляхом культивації потоків “масової” розважально-неморальної культури й вдатися до плекання не сексопатології та проповіді успіху будь-якою ціною, а культури людяної й високомистецької, твореної “аристократами духу”. Оскільки це має стати загальнонародною справою, а носієм щонайвищих ідеалів еліта, то виховання дошкільнят потрібно починати з батьків; школярів — із учителів; громадян — із державних чиновників, а студентів — із професорів. А патріотів мають плекати всі й усією системою навчальних предметів. Логічно, що на чільну позицію в процесі творення гуманітарного простору, як ми зазначали ще 1992 року, мають вийти ВНЗ, а в їх навчально-виховних планах — посісти кафедри (у науково-дослідних інститутах центри) українознавства. Маємо визнати, що особливо шанованими вчителями-вихователями є мама і тато, згодом педагоги, професори, академіки. Але маємо визнати й те, що найбільш ефективним Учителем є природний та історичний досвід. Не випадково Україні нав’язують єдиний російсько-український підручник з історії, і російські місіонери на кшталт Сергія Маркова та їхні підспівувачі — здрібнілі мікромалороси на кшталт Бузини й надалі планують знищувати найперше правдивого Учителя, бо Правда — творець високодостойної і людини, і нації. Нам нав’язують: ми були в одній державі, отже, ми один народ. А коли так, то навіщо нам різні держави, мови, культури… Напишімо спільний підручник колективом, у якому буде більшість російських представників, бо нас же, мовляв, більше… Але що каже марковимбузинам Учитель-історія? Подвижники науки й освіти, зокрема академіки В. Баран, С. Єрмоленко, Я. Калакура, М. Дробноход, В. Крисаченко, С. Наливайко, Г. Філіпчук, Л. Токар, В. Сніжко, В. Борисенко, їхні побратими Т. Кононенко, В. Коротя-Ковальська, А. Пономаренко, Ю. Фігурний, О. Ярошинський, Л. Горенко, Г. Ільїна, В. Нечепа, Л. Касян та інші стверджують: Україна — багатотисячолітній Світ зі своєю природою, історією, мовою, культурою, міжнародною роллю і місією. Вона мала державність, коли наших сусідів ще не було навіть у проекті. Що були українці і в одних державних системах із росіянами, то зовсім не означає, що вони були єдиним народом, як не були народом племена, які входили до складу імперій А. Македонського і Карла Великого, Юлія Цезаря й Наполеона… Тепер ті племена стали націями — державами, і хоч як прагнув “об’єднати” їх Гітлер — вони пішли в історію своїм шляхом. Учням середніх шкіл необхідно давати науково-популярні нариси з історії, найперше — свого народу, бо вони мають дивитися на світ із позицій свого реального Терену і досвіду, своїх інтересів та ідеалів. Інша справа — історія (як і географія, мова, культура, філософія, політика) у ВНЗ: там має формуватися компаративістичний метод і науково-аналітичний світогляд, бо там мають формуватися кадри не рівня спеціалістів профтехучилищ, а найвищого рівня професіоналізму, патріотизму, світогляду, філософії, логіки, етики, естетики і моралі, принципів життєтворення. Школа надає людинознавчі орієнтири, підводить до вибору шляху, елементарного самопізнання й кореляції власних здібностей з обов’язками перед суспільством. Даймо право дитині стати не професором з усіх навчальних предметів, перевтомленим наймитом затехнологізованого навчання, а нормальною людиною. Дещо інша справа зі студентами спеціалізованих ВНЗ. Кожен випускник має обов’язково стати й професором у обраній, згідно з обдарованням сфері, бо дилетантство — гріх. Але водночас він має сформуватися як культурний громадянин-патріот. І тут стає очевидним: для цього володіння секретами професії вкрай важливо, але замало. Потрібна ще наука життя, любові, науково-культурного підходу до найголовніших проблем та творчого сильного, дієвого характеру. Навіть за диктатури КПРС у ВНЗ на суспільно-гуманітарні предмети відводилося 37 % навчального плану. Тепер — 7 %. Концепція українознавства бере за основу визначення: світ єдиний і цілісний, аналогічна природою трансцендентна визначеність і людини, нації, держави, мови, культури, Буття і свідомості. Як вічних, взаємозалежних систем. Оволодіти ними можна лише за комплексного підходу. Бо анатомічний знімок ще не образ людини. Отож той, хто вивчає анатомію вивчає лише модель, а не живий організм-систему. Подібно до цього і світове українство — єдиний, цілісний Світ. Хто зводить українознавство до крає-, країно-, народочи етнознавства, той вивчає анатомічний каркас, не проникаючи в його космологічні й духовні таємниці. З “формули” України і українства відчужується жива кров і душа. Сума знань ототожнюється з людино-, націєсистемами як із механічною сумою їх лише зовні зафіксованих складників. Ось чому інтегральною постає проблема підготовки кадрів дослідників, мислителів-синтезаторів, вчених, художників, спроможних і пізнавати, і відчувати й відтворювати й творити Світ у його цілісності через призму пізнання генетичної суб’єктності, природної, соціально-культурної, мовної, етнопсихічної та вольової ментальності. З огляду на це, українознавство живий, цілісний образ України та українського світу й вивчає в цілісній єдності концентрів: Україна — етнос, природа, мова, культура, нація і держава, українство у міжнародних відносинах, віра, ментальність, доля, історична місія. Усе у безмежжі часу і простору, в причинно-наслідкових зв’язках, у досвіді, наслідках і перспективах. Свого часу код всебічно-універсального пізнання й самопізнання відкрив світові український геній Володимир Вернадський: почавши з кристалографії і змалювавши еволюційну картину творення суші і моря, гір і степів, етапів розвитку людини на українському Терені, він вдався до вивчення біосфери, атмосфери, стратосфери й завершив узагальненою теорією ноосфери, давши картину — пророцтво еволюції Людини й Природи у їх матеріальній і цивілізаційно-культурній та духовній сутностях, взаємовпливах Природи та Інтелекту, — й завдяки цьому, до речі, надав наукове трактуван-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
