Погляд · 9 листопада у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання на тему: “Стан суспільної моралі в Україні”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
ДУМКИ ПРО ПОСТГУМАНІСТИЧНИЙ СОЦІУМ
Слово Просвіти, №46 за 2011 рік
Фото Олеся Дмитренка
Павло МОВЧАН
“Щоб добре жити, потрібно бути добромисливим”, — у цій давній сентенції прихована відповідь не лише на запитання, як живемо, а й задля чого, і чим наповнюємо свій життєвий триб, про що думаємо, чого прагнемо в щоденному житті, і чому слово “мораль” втратило свою високу духовну орбіту, а його місце зайняла інша лексема — “успіх”. Священні книги людства, велич культурних надбань свідчать і про людську велич тих, хто творив, хто підіймався до небачених духовних висот, до осіяння, до чистоти і глибини релігійних віровчень, хто зберігав у собі божественний зміст, космічну прилученість до єдиного духовного джерела. Ніхто сьогодні не заперечуватиме, що людина є віддзеркаленням проявленого Бога і що її маленьке “я” сполучене зі вселенським “ми”. Ми сподівалися, що зміни в ідеології відбудуться негайно з проголошенням незалежності, але це омана, адже позитивні зміни можливі лише за умови збереження і примноження фундаментальних цінностей, які в попередні десятиріччя комуністичного експерименту були демонтовані. Намагаючись модернізувати надбудовні цінності, ми були зобов’язані зберігати фундаментальні, які вироблялися тисячолітньою християнською духовно-моральною практикою. Зрозуміло, що роль людського фактора в процесах модернізації велика, проте він не зводиться лише до середньостатистичних економічних показників. “Людське в людині, — стверджував патріарх Мстислав, — не виводиться з жодних розрахунків: це внутрішньо-неподільне почуття властиве кожному і пов’язане з глибинною мотивацією людської життєдіяльності”. Без духовного стрижня подолати будь-які труднощі неможливо. Неможлива ані технічна модернізація суспільства, ані його економічний добробут. Підвищення морального рівня необхідне, аби досягти тривалого результату. Донцов стверджував: “Коли жадається сповнення лише зовнішніх актів без відповідного внутрішнього наставлення, тобто без віри, то все закінчується фарисейством”. І цілком логічно виникає питання, якими внутрішніми наставляннями керується влада, коли тотально, на всій території, зачищується українське слово, найвища фундаментальна цінність, коли викорінюється українська культура, коли всьому світові демонструється наша неспроможність на свій національний телепродукт, коли нас призвичаюють до жебрацтва, фізичного і духовного, до недоосвіти, коли культивується зло й агресія, затруюючи душі молодих лихослів’ям, блудослів’ям, профануванням сакрального, пониженням високих національних символів. Отрута масової антикультури агресивна до народної цнотливої і піднесеної культури. Ця антикультура проникає в усі інформаційні шпарини, на наших очах розгортається дійство, покликане паралізувати національний організм. Пророцтво Івана Богослова ніби безпосередньо стосується нас, світове зло, а саме таким воно постає в Україні, ніби сконцентрувалося тут, хмеліючи від свавілля, безкарності та безмірності. Сила диявольської ентропії чомусь направлена саме проти всього питомого українського, і ми ще раз пересвідчилися, що запущений
15 років тому постмодерністський проект із зачистки традиційних зон, де віками відокремлювалося зло від добра, доброчинність від злочинності, красиве від потворності, високе від захланності, достеменне від сумнівного, — набирає дедалі більших обертів і потуги, аби знищити рудименти національної традиції, віри, відтак моралі, від національної ідентичності, розцарившись на весь український простір, аби підготувати майдан для нових інтернаціоналістів, для яких принцип задоволення є вирішальним, а реальність, зокрема історична, скасовується. Цей принцип досить ґрунтовно проаналізовано в праці сучасних українських філософів Олексія Шевченка та Андрія Маклакова “Непристойні насолоди” (мається на увазі непристойні насолоди влади). Цитую: “Суть непристойного — в руйнуванні символічного (яким є національна культура. — П. М.). Це руйнування не завжди відкрите нашому погляду. Розповзання неолібералізму і глобалізація, стрибкоподібне зростання мобільності капіталу, розклад громадських організацій і подрібнення політичних партій, розпорошення суспільства і споживацтво ринкових цінностей, бум порноіндустрії, тероризм і антитерористичний психоз, соціальне розшарування і розростання групових ідентичностей, глобалізація, комерціоналізація, незаконна імміграція — все це відбувається на тлі зростання цинізму, агресивності й недовіри, вплітаючись у щільну мережу взаємозалежностей і взаємопов’язків…” З нас, українців, досить інтенсивно формують постгуманістичний соціум — безпам’ятний, безмовний, безкордонний, адже мова є найстійкішим кордоном, безісторичний, безвірний, а отже, й позбавлений моралі. Отака собі індивідуалізована структура, для якої все релігійно-історичне, мовно-символічне є параноєю. Україна як малостійке недоформоване утворення ідеологічно — цілком штучно — поділене на Схід і Захід, на проєвропейську зорієнтованість та азійську проміжковість, зазнає саме цих деформацій, на мою думку, з двох причин. Перша — велика територіально й чисельно. Друга — стійка традиціями і мовно-історичними зщепленнями з ландшафтом, тому й вилущується зсередини все національно-питоме, значуще і, потрапивши в зону штучної турбулентності, залишає територію. Ось чому наших заробітчан в Європі вже понад 5 мільйонів, і саме тому, я переконаний, тут запущено сатанинський механізм денаціоналізації, який підсилює некрофільські настрої, тут символічні порядки перетворюють на хаотичні рухи, розчленовуючи, деформуючи, перекроюючи. Можна стверджувати, що в нашому суспільстві не править закон, культура, мораль, — тут бере гору сила. Як доречно застерігав великий грузин Мераб Мамардашвілі, варто лише розтиснути скріпи нашої моралі, як вихлюпнеться стихія зла, руйнівна стихія, що може спричинити антропологічну катастрофу. Сила стає сліпою, безглуздою, вона зухвала, горда і самовпевнена. І як тут не згадати Івана Богослова, котрий застерігав нас від земної сили, яка не хоче знати ані міри, ані стриму: “І дійшли гріхи її до неба, і бог пригадав неправди її… Скільки славилась вона і розкошувала, стільки ж воздайте їй і мук”. Тепер, коли людство пересвідчилося, що енергоресурси обмежені, коли розвіялися міфи про безкінечні щедроти прогресу, виникла жорстка дилема — або легітимізувати елітарні привілеї “обранців”, тобто 10 відсотків, або відмовити решті, які становлять 90 відсотків населення, в перспективі, в гідному людському існуванні, тобто в їхньому моральному праві на справедливість. Будь-які моральні обґрунтування меншість трактує як рудименти совєтських часів, тому нас і привчають фактично до морального расизму — цим можна, а цим заборонено, виправдовуючи свою вседозволеність природним відбором. Тому і не дивно, що “успішні” сповідують принцип екстериторіальності, для них що прозоріші кордони, то слабші суверенітети, то легше змінювати батьківщину, переганяти валюту, шукаючи тимчасових прихистків поза межами України. Вони позбавлені елементарного національного патріотизму, насправді ж духовного виміру, бо домінуючим стимулом для них є тільки зиск. Бути відданим кволій українській державі невигідно, тому вони і не входили в український національний простір, а отже, не пов’язували себе з морально-етичними принципами, з відповідною ідентичністю державотворчої нації, її історією та культурою, ідея збагачення є їхнім найвищим пріоритетом. Будь-які спроби будувати історію за своїм розумінням і штовхати суспільство на заданий вигідний меншості напрямок є марними. “Людська історія — надто серйозна справа, аби належати людині, вона належить тільки Господу, який виписував на скрижалях усім сущим заповіти”. І ми добре знаємо, що на засадах зла не можна збудувати нічого стійкого. Нещодавно відомий астронавт Г. М. Гречко зазначав, що його лякає стрімкий злет науки і техніки за цілковитої деградації, а якщо не деградації, то стагнації, коли втрачаються моральні орієнтири, і якщо не буде в нашому житті релігії з її моральними нормами від Бога, то так званий прогрес спричиниться до планетарної загибелі людства. Отже, будьмо свідомими цього і відповідальними за свою історію, культуру й рідне слово, що є від Бога, а не від лукавого… Боронімо його, бо це є наше історичне, географічне, духовно-моральне пограниччя.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
