Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Національна премія · “Дуже важливо за олігархічної влади мати міцні, здорові, національно свідомі громади на місцях”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

«Гармонія душі» у Львові

Слово Просвіти, №46 за 2012 рік

— Якби не був романтиком, то давно кинув би перо в “редакторський кошик”. Романтик — на реалістичній основі! — Чи можна в Україні чогось досягти за допомогою Слова? — Україна збереглася завдяки Слову, тому сьогодні, коли воно якоюсь мірою “розкріпачене”, треба налягати на нього якнайінтенсивніше, де тільки можливо — і “раціонально”, і жертовно, — в кого як налаштована душа. Незважаючи на іронічне шипіння прикуплених імперіями блазнів. — Чи є спосіб, яким можна підтримати належним чином українське книговидання? — Я не фахівець у цій царині. Лише читацький інтерес пожвавить книговидання. Отже, треба той інтерес максимально підживлювати новими потрібними творами. — Ваші твори — сповідь душі, як зізнається Мирослав Дочинець у “Вічнику”, чи більше прагнення звернути увагу читача на життєві реалії сьогодення, на те, щоб нація намагалась адаптуватися до сучасних історичних викликів? — Мирослав Дочинець прекрасно володіє словом як прозаїк, але нехай би стримався з голими повчаннями, — вони псують чудову романну тканину “Вічника”. Яка “сповідь душі”?! Навіщо ці велемовності?! Письменник — не такий великий грішник, щоб велелюдно сповідатися. Навпаки. Літератор ще багато чого непрезентабельного приховує в своїх творах. А воліє викликати до “сповіді” читача й запричастити його ядерним словом, — щоб читач ним пройнявся та відчув певне душевне й духовне очищення, принаймні замислився над багато дечим життєво важливим, про що до читання не думав. Отже, у багатьох випадках не “сповідь душі”, а “крик душі”. — Чи може в нинішньому вкрай скомерціалізованому суспільстві література бути ідеологічною? — Комерційно налаштовані письменники траплялися завжди. Але були й жертовники, що творили “ідеологічну” літературу. Це можливо й тепер. Усе залежить від творчої особистості, від стану душі автора, виховання, природи таланту. — Як нам, українцям, виправити той “нещирий, бо ділами не попертий патріотизм”, який “мусить уступити місце поважному, мовчазному” (Іван Франко)? — “Нещирий” і “мовчазний” патріотизм існував завжди й існуватиме поруч, поки є люди різних життєвих домагань. Один хоче “вискочити” язиком, інший прагне домогтися визнання невсипущою працею. Крикунові “писка не затулити” в демократичному суспільстві. Чесна журналістика повинна зіркіше примічати “мовчазних”, а з язикатих “дерти лаха”, — це й сприятиме вирівнюванню ситуації. — Чи в цьому столітті відбудеться діалог церков в Україні — із тим, щоб він закінчився створенням єдиної Помісної української церкви? — Поки ієрархам церковним невигідно матеріально й глорифікаційно з’єднання, доти не буде надії на єдину Помісну Українську Церкву. Можливе лише ідеологічно-національне зближення, — скажімо, Греко-Католицької та Православної Київського патріархату як національних церков. Максимальне зближення буде фігурувати як єдина Помісна церква — в ідеї! Може, цього на якийсь час — для поборення московського наступу — стане досить… — Ви — автор понад 20 книжок — збірок повістей та оповідань, повістей, романів, романів-есе. Котра з них — Ваша найдорожча дитина? — Від усього, що я написав, не відмовляюся. Усе писалося щиро. Щоби бути щирим за радянських часів, я строго дотримувався тем морально-психологічних, де вдавалося обходити радянську ідеологію, не бити їй “паровозних” поклонів. Зараз нема проблем із відверто національною тематикою. Лише б тягнувся до цього читач… У кожній із речей відчуваю певне “недотягування”. Тому й брався щоразу за нові задуми, сподіваючись зловити жар-птицю удачі за хвіст. Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК Христина ЛУШИНА, учасниця творчої студії “У Кобзаревій світлиці” музею Тараса Шевченка Львівського палацу мистецтв У жовтні народився видатний україн# ський поет і літературознавець Богдан Ігор Антонич. На відзначення 103#ї річниці від дня його народження у Львівському музеї історії релігії відбулася літературно#музична ком# позиція. Головний організатор цього дійства — музей Тараса Шевченка Львівського па# лацу мистецтв. Усім запрошеним і гостям роздали листівки з програмою вечора, під назвою “Гармонія душі”. У рамках цієї ліричної програми виступа# ли талановиті українці зі Словаччини. Супро# відне слово виголосив Іван Гвать — шанова# ний русин#українець із Лемківщини. Цікаво було слухати його думки про поета. До та# ємниць навколо імені Антонича призвело і віднайдення та відновлення його могили на Янівському цвинтарі. Одними з “першопро# ходців” у цьому стало подружжя Калинців. Доповідач віднайшов захопливі спогади людей про Антонича. Наприклад, те, як цей майстер вишуканої поезії створював свої скар# би. Декламуючи вірші, автор мимоволі поринав у світ мелодійного звучання слова, не усвідом# люючи і не помічаючи нічого навколо. Зі спога# дів його сучасниці “…він ніби “вичаровував” слова, над якими надписував безліч синонімів і варіантів, обираючи найбільш влучне”. Серед присутніх у залі був поет і прозаїк Ігор Калинець, який називає Антонича своїм вчителем на письменницькій ниві. У ювілейну 100#ту річницю від дня народження славетно# го поета в пана Ігоря зануртувала ідея створи# ти книгу “Знане і незнане про Антонича”, яка сьогодні є одним із найважливіших джерел бі# ографії і відкриває завісу на незнані чи забуті події з життя Богдана Ігоря. Приємно, що таку подію не оминула увагою Львівська обласна рада, представник якої теж був серед гостей і вручив подарунки учасникам творчого вечора, сказавши своє вступне слово. Упродовж дійства публіка насолоджува# лася декламуванням віршів Антонича та піс# нями у виконанні Ліни Гвать разом зі словач# ками Яною Адамишиновою та Іветою Косма# човою, які надзвичайно тонко і злагоджено передали всю чуттєвість української пісні. Головна мета свята — акцент, поставле# ний на поетичних здобутках Антонича. В од# ному зі своїх віршів чоловік сам позиціонує себе: “Я боровся із Богом завзято”. Автор не певний, що Бог завжди є поруч, проте все#та# ки визнає могутність Творця і знаходить гар# монію в душі. Варто тут пригадати крилатий вислів щодо узагальнення біографії Антони# ча: “Я людина і ніщо людське мені не чуже”. Невідомо, як би склалася доля поета по# за межами Львова. Саме тут Антонич від# крив для себе непізнанні краєвиди і виміри поезії, у яких його душа окрилено витає до# сі, надихаючи та піднімаючи до висот нові обдаровані покоління. Місто Лева, де відбулися метаморфози Антоничевої молодості й крізь каміння про# росли його квітчасті мелодії, з пошаною зберігає кожну мить пам’яті про поета сві# тової величі. Ігор Калинець вітає учасників Антоничевого свята

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин